Історія всесвітньої літератури. 18 століття. Хлодовский Р. И. Літературний рух у Милане

Історія всесвітньої літератури. 18век.
Хлодовский Р. И. Літературний рух у Милане

Джерело: Література Освіти )- М.: Наука, 1983-1994. - На титл. л. изд.: Історія всесвітньої літератури: в 9 т. Т. 5. - 1988. - С. 183-185.
Електронна публікація: ФеБ

і поширення. У Милане такі можливості були незрівнянно ширше, ніж у Неаполе й у більшості італійських держав. Розвиток капіталістичних відносин торкнулося тут не тільки сільське господарство, але й промисловість, що сприяло формуванню щодо сильної, активної й численної буржуазії. Залежна від Австрії Ломбардія стала в XVIII в. самою передовою областю Італії не тільки в економічному, але й у суспільних відносинах.)-1797), темпераментний публіцист, економіст, філософ, газетяр і естетик. Він був також політичним діячем і протягом багатьох лет займав високі адміністративні пости, активно сприяючи здійсненню юридичних, економічних і фінансових перетворень, що прискорили капіталістичний розвиток Ломбардії. В 1796 р., після заняття Ломбардії військами Бонапарта, П. Верри, що привітав Велику французьку революцію, був вибраний у новий муніципалітет і представляв у ньому разом з Парини групу помірного демократичного центра.)"Міркування про природу задоволення й болю" (1779) разом з "Дослідженнями про природу стилю" Чезаре Беккарии, написаними в значній мірі під впливом ідей П. Верри, заклали основи сенсуалістичної естетики зрілої італійської Освіти. Естетика ця сприяла зближенню італійської літератури з конкретною дійсністю й вплинула на формування в літературі й театрі чорт просвітительського реалізму.)- він був також організатором широкого культурного настання на феодалізм, що розгорнувся в 70-е роки в Милане, але що распространились і на інші держави, головним чином Північної й Центральної Італії. В 1761 р. працями П. Верри була створена "Кулачна академія", що об'єднала навколо себе саму бойову частину миланской просвітительської інтелігенції й програмно протиставляла себе численним салонним літературним академіям другої половини XVIII в. "Кулачна академія" ставила метою поширення Розуму й наукових знань, викорінювання забобонів, сприяння правовим і економічним реформам і боротьбу проти аристократичних традицій в італійській поезії й драматургії. У супротивників нових ідей члени нової академії користувалися репутацією "новаторів, досить дурних християн і небезпечної компанії", і треба сказати, що таку репутацію вони цілком виправдували.)"Кулачної академії", стала книга Чезаре Беккарии ( 1738-1794) "Про злочини й про покарання" (1764). У ній зазнавала критики вся збережена від Середньовіччя правова система. Беккариа послідовно розвив положення, що випливають із теорії суспільного договору, і, здавалося б, спеціальний юридичний твір, що відкидає катування, нелюдські методи наслідку й страта, перетворилося у свого роду філософський памфлет проти суспільства, у якому "існує постійна тенденція віддавати меншостям привілею, могутність і щастя, залишаючи більшість в убогості й безправ'ї". Теорія судочинства переростала в Беккарии в теорію волі й перепліталася з його мріями про краще майбутнє всього людства.) деякі його ідеї у своєму "Наказі". В 1809 р. твір Беккарии було видано в Петербурзі в перекладі Дмитра Язикова "з додаванням приміток Дидерота й переписки автора з Мореллетом".

Успіху книги чимало сприяв її стиль і літературна форма. Це був науковий, публіцистичний трактат і разом з тим свого роду художній твір. У формуванні нової просвітительської прози книга Беккарии зіграла важливу роль, у відомій мері порівнянну з роллю "Государя" Макиавелли й "Діалогів" Галилея. "Свідомість переробляється, - писав Фр. Де Санктис, маючи на увазі добутку італійських просвітителів другої половини XVIII в., - народжується нова людина. І відроджується література. Нова наука вже не наука більше - це література".

Проблеми художньої літератури - мови, стилю, методу, її завдань і суспільних функцій - займали багатьох миланских просвітителів. Із червня 1764 по травень 1766 р. "Кулачна академія" - з ініціативи П. Верри - видавала журнал "Кав'ярня", що стала в Італії XVIII в. чи не самим авторитетним друкованим органом. Журнал оголосив непримиренну боротьбу Аркадії, Академії Круска - всієї старої й, як затверджували автори "Кав'ярні", марній літературі, далекої від реальних потреб народу й суспільства. Критики "Кав'ярні" наполягали на тому, що безпосередньою метою літератури повинне стати служіння сучасному суспільству, що поезія повинна бути не витонченої й гарної, а діловий і корисної. Опираючись на принципи сенсуалістичної естетики, вони затверджували, що для того, щоб стати справді сучасній, італійській літературі треба перебороти властиву класицизму абстрактно-метафізичну концепцію типового, перестати користуватися умовно-міфологічними фабулами й звернутися до зображення реальної дійсності й сучасної людини з усіма його інтересами, пороками й чеснотами. Не дивно, що не у Венеції, а саме на сторінках миланской "Кав'ярні" Гольдони знайшов самих захоплених поборників своєї реформи. Підтримку з боку критиків "Кав'ярні" одержала й сатирична поема Парини, що у статтях А. Верри й П. Січи йменувався не інакше, як "новим Горацием" і "новим Ювеналом".

Важливу роль в історії італійської літератури зіграли виступу "Кав'ярні" з питань мови й стилю. У национально-раздробленной Італії проблема мови із часів Данте була однієї із центральних. Критики "Кав'ярні" вирішували її досить радикально. Свого роду літературним маніфестом миланских просвітителів стала иконоборческая стаття Алессандро Верри "Нотаріально завірене зречення авторів теперішнього періодичного листка від Словника Круски". Та загальіталійська літературна мова, яким користувалися письменники Аркадії й в основі якого лежали по-классицистски канонізовану мову деяких письменників XIV-XVI вв., визнаних зразковими, відкидався А. Верри й іншими літераторами "Кав'ярні" як безнадійно застарілий і по суті мертвий. Вони вимагали, щоб і літературна мова Італії наблизився до реальної дійсності, щоб він теж став "природним" і "розумним", придатним для вираження нових ідей і подань. Ідеї миланских просвітителів про мову й стиль були систематизовані й узагальнені Мелькиорре Чезаротти ( 1730-1808) у його капітальному "Нарисі філософії мов" (1800).

Незважаючи на часом підкреслений інтерес до місцевих проблем (в економіці, фінансах, торгівлі й т.д.) і на численні галліцизми, журнал "Кав'ярня" особливо в тім, що стосувалося культури й властиво літератури, виступав в 60-е роки як орган нового, що народжується в цей час національної свідомості. Не випадково саме в "Кав'ярні" була опублікована програмна стаття Джан Ринальдо Карли "Батьківщина італійців", що викликала широкі відгуки й став як би передвістям революційного патріотизму кінця XVIII - початку XIX в. Від журналу миланских просвітителів потягнулися спадкоємні зв'язки до журналу миланских романтиків - "Кончильяторе", що успадкував від критиків "Кав'ярні" не тільки національну тему, але і їхню соціально-утилітаристську концепцію поезії

Кризаа, що наприкінці 70-х років пережила просвітительська культура в різних областях Італії, у Милане виразився у відомому "поправінні" деяких з "кулачних бійців" (насамперед братів Верри) і у відході їх від раціоналізму й сенсуалізму. У ці роки у творчості миланских просвітителів зауважуються риси предромантизма. Це була пора повального захоплення "Поемами Оссиана", перекладеними на італійську мову М. Чезаротти, і віршами Юнга й Гріючи, що популяризувалися в Італії Верри.

Творчість Алессандро Верри ( 1741-1816) було примітним явищем того консервативного напрямку усередині італійського предромантизма, у якому, на відміну від героїчного й бунтарського предромантизма Альфьери, переважали настрою смутку, меланхолійного розчарування в житті. Наприкінці 60-х років А. Верри перемінив Милан на Рим, і це, очевидно, вплинуло на його творчість. У його добутках з'являються релігійні мотиви. Він не тільки відрікається від свого "Зречення від Круски", але й публікує твір "Про недоліки літератури й про деякі причини оних", у якому, полемізуючи із просвітительськими ідеями, заявляє, що в основі літературного твору лежить не розум, а ірраціональне почуття й що тому всякий письменник повинен триматися якнайдалі від філософів і від проповедуемой ними науки


Загрузка...