Історія всесвітньої літератури. 18 століття. Хлодовский Р. И. Літературний рух у Венеції

Історія всесвітньої літератури. 18век.
Хлодовский Р. И. Літературний рух у Венеції

Джерело: Література Освіти )- М.: Наука, 1983-1994. - На титл. л. изд.: Історія всесвітньої літератури: в 9 т. Т. 5. - 1988. - С. 172-176.
Електронна публікація: ФеБ

феодального ладу змушували просвітителів звертатися насамперед до проблеми економіки й права. Саме у Венеції одержала широке поширення просвітительська журналістика. Саме тут розгорнулася діяльність найбільших італійських літературних критиків XVIII в. И саме Венеція, що розташовує самими демократичними театрами Європи, стала свідком напруженої боротьби, у ході якої створювалася реалістична по стилі й глибоко національна по змісту драматургія нової Італії.) і економічних питань, які найбільше хвилювали Дженовези, Филанджери й Марио Пагано. Справді революційні естетические концепції сполучалися в них із суспільним конформізмом і навіть консерватизмом. Просвітительський рух у Венеції було не тільки досить різнорідним, але й дуже суперечливим. Протиріччя його в остаточному підсумку визначалися тими суспільно-історичними умовами, у яких цей рух складався.)-XVII вв. Венеція не потрапила під ярмо Іспанії й, зберігши політичну незалежність, менше, ніж інші держави Італії, випробувала наслідки рефеодализации й Контрреформації. У Венеції довше й краще зберігалися гуманістичні традиції Відродження, підтримувані дворянською буржуазною інтелігенцією, і тут більш, ніж будь-де в Європі, міські плебейські низи впливали на розвиток культури, насамперед драматургії й театру, накладали відбиток народного нравственно-естетического ідеалу спершу на комедію дель арте, а потім на просвітительську комедію Карло Гольдони й на театральну казку Карло Гоцци. Однак у другій половині XVIII в. ніколи горда цариця Адріатики доживала останні дні. Венеціанські купці втратили свою колишню енергію, а олігархічний уряд ясновельможної республіки не тільки не помишляло про здійснення буржуазних реформ, але й усіляко прагнуло законсервувати існуючий порядок речей. Церковна інквізиція на територіях Венеції не діяла, але більше гнучка інквізиція всюдисущої Ради десяти строго регламентувала волю слова й печатки. От чому, маючи проти себе уряд з його знаменитої на всю Європу таємною поліцією й у той же час не почуваючи за собою підтримки третього стану, просвітителі Венеції, подібно Ш. Маффеи, замикали в письмовий стіл проекти державних реформ і зверталися до літературної критики. Вони критикували не стільки соціально-економічні основи феодального суспільства, скільки його мораль і вдачі. Однак це далеко не завжди приводило до міщанського моралізування. Саме тому, що у Венеції XVIII в. не існувало сильної, упевненої в собі буржуазії, кращим з венеціанських письменників і вдалося уникнути буржуазної обмеженості й не потрапити у владу третьесословних ілюзій. Саме тому їм вдавалося реалістично зображувати не тільки що морально деградувала дворянську аристократію, але й майбутніх хазяїв життя у всій їхній повсякденній непривабливості й у всій їхній щиросердечній убогості.)-1764). Його творчість стала як би сполучною ланкою між італійською літературою першої половини XVIII в. і літературою зрілої італійської Освіти. Венеція, де пройшла його юність, дала Альгаротти гарну гуманістичну закваску, що дозволила йому не піддатися впливу пізнього барокко, у великовагових формах якого мучилися думки Джанноне й Вико, і добре сприйняти принципове новаторство не тільки ідей Монтеск'є й молодого Вольтера (останній був його близьким другом), але і їхнього художнього стилю. Саме Альгаротти ввів в італійську літературу жанр просвітительського нарису-есе, що викладає в легкої, витонченої, часом навіть по-аркадски гривуазной формі самі складні питання філософії, фізики, економіки, естетики й т.п. Він ще в 1735 р. опублікував "Ньютонизм для дам", добуток, високо оцінене Вольтером, що саме в цей час популяризував ідеї Ньютона у Франції. Діалоги, написані в стилі рококо, у яких обговорювалися питання оптики, були в тодішній Італії книгою новаторської, і згодом їхній автор не без частки просвітительського утилітаризму похвалявся тим, що він ще в молодості "прилучив Італію до Ньютона замість того, щоб копіювати Петрарку й оспівувати діяння Бертольдо". За "Ньютонизмом" пішло безліч есе на всілякі теми: "Про живопис", "Про архітектуру", "Про стиль Данте", "Про необхідність писати рідною мовою" і т.п. Ту ж ціль поширення новітніх наукових і філософських ідей і просто відомостей про життя Європи (Альгаротти часто подорожував і був знаком з багатьма письменниками європейської Освіти) переслідували "Послання", написані вільними, неримованими віршами, і "Листа", перетворені Альгаротти в один з літературних жанрів просвітительської прози. У листах написаний кращий добу
ток Альгаротти "Подорож у Росію" (1739), у якому він спробував з'єднати літературні інтереси з пильною увагою до соціально-політичних проблем. (Як відомо, образ "вікна в Європу" був запозичений Пушкіним в Альгаротти, і у своїх примітках до "Мідного вершника" Пушкін це спеціально відзначив.)) у тім, що вони знайомили своїх співвітчизників з передовою європейською культурою й гідно представляли в Європі культуру своєї країни. Яке в чому Альгаротти виявився близький до поезії й поетики Аркадії. Особливо помітно її вплив позначився в його пухкому галантно-еротичному романі "Конгрес на Цитере" (1745), написаному в стилі рококо й дуже понравившемся П. Метастазио. Проте в цілому творчість Альгаротти виходило за рамки як Аркадії, так і ранньої італійської Освіти. Супротивник усякого педантизму, академізму й сліпого проходження класичним традиціям, Альгаротти не тільки ввів в італійську літературу ряд нових для неї науково-філософських ідей, але й створив стиль, що не пориває із кращими національними традиціями, що йдуть від Галилея й Макиавелли, і разом з тим справді сучасний, ясний, гнучкий, майже розмовний, здатний додати пластичність самим абстрактним думкам і концепціям.)-1808). Творчість його надзвичайно суперечливо й дотепер збуджує палкі суперечки. Друг, послідовник і популяризатор Вольтера в Італії, Беттинелли був єзуїтом. Він зберіг зв'язок з орденом до того дня, коли той був розпущений, і у своєї шумної "иконоборческой", що майже завжди супроводжувалася скандалами діяльності критика, що ниспровергает загальновизнані літературні авторитети, очевидно, додержувався вказівок католицької церкви. У всякому разі, він був єдиним італійським письменником XVIII в., що затверджував, начебто в епоху Відродження папство зіграло в історії культури Італії позитивну роль ("Відродження Італії після Тисячного року") і нова італійська література повинна зробити своїм центром папський Рим, подібно тому як французька література зробила своїм центром Париж, а англійська - Лондон ("Англійські листи").)"Вергилиеви листа" (1756). Це був літературно-критичний памфлет. "Листа" містили послання, які Вергилий, що перебуває в Елізіумі, направляв поетам Аркадії. Беттинелли піддав дотепному, але безжалісному розносу не тільки сучасну аркадскую лірику, творців якої Вергілій обвинувачує в балакучості, манірності й беззмістовності, але по суті всю національну літературу Італії. Беттинелли викликав на суд просвітительського Розуму тіні великих поетів, і майже всі вони не витримали чисто раціоналістичної критики. Навіть "Книга пісень" Петрарки, поета, якого классицист Беттинелли цінував більше, ніж кого б те не було, повинна була бути, на його думку, скорочений як мінімум на третину за умови, що інші дві третини будуть очищені від "вимучених рим, незвичайних слів, помилкових прийомів і зовсім холодних порівнянь". Особливо суворій критиці в "Вергилиевих листах" піддалася "Божественна Комедія" Данте, що, як запевняв Беттинелли, є зовсім не поемою, а швидше за все "науковим трактатом", до того ж написаною варварською мовою й стилем. Подібна оцінка "Комедії" у загальному збігалася з вольтерівської й закономірно випливала з особливостей антиісторичної естетики Освіти. Однак єзуїт Беттинелли обвинувачував Данте не тільки в "неправдоподібності", "нудноватости" і відсутності "гарного смаку" - як би продовжуючи багатовіковий позов церкви з поетом, він убачав особливу "нелогічність" "Комедії" у тім, що тати й кардинали "поміщені в ній у місце, прямо сказати, мало поважне, тоді як імператор Траян і троянський воїн Рифей перебувають у раї".


Загрузка...