Історія всесвітньої літератури. 18 століття. Хлодовский Р. И. Метастазио

Історія всесвітньої літератури. 18век.
Хлодовский Р. И. Метастазио

Джерело: Література Освіти )- М.: Наука, 1983-1994. - На титл. л. изд.: Історія всесвітньої літератури: в 9 т. Т. 5. - 1988. - С. 168-169.
Електронна публікація: ФеБ

- Трапасси, 1698-1782) довів до кінця реформу, почату Дзено. Він повністю знищив дисгармонію між оперною драматургією й музикою, створивши так звану "ліричну трагедію", що стала важливим фактом не тільки музичної культури європейського рококо, але й громадського життя просвітительської й предромантической Італії.

Джерело: Література Освіти )"Разом з Метастазио й Парини в італійську поезію ввійшов народ" - Дж. Кардуччи.) Ще десятилітнім хлопчиком він мистецьки імпровізував вірші. На нього звернув увагу Гравина. Він усиновив Метастазио й зайнявся його утворенням. Гравине хотілося зробити з Метастазио свого спадкоємця, і він систематично вводив його в коло ідей і інтересів ранньої італійської Освіти.

Джерело: Література Освіти )"Юстин", "Походження законів") відчуваються уроки просвітителя, але в 1718 р. Гравина вмер, і Метастазио переїхав з Рима в Неаполь. Там він вступив в Аркадію й незабаром зробився одним із кращих її поетів, складаючи канцонети, серенади й епіталами ("ендимион"). Його канцонети "Воля" і "Розлука" користувалися колосальною популярністю в сучасників, а пізніше вдостоїлися захоплених відкликань Стендаля.

Джерело: Література Освіти )"Сади Гесперид"(1721), де брала участь знаменита співачка Маріанна Бульгарелли (Романина). В 1724 р. Метастазио написав для неї "Покинуту Дидону", постановка якої перетворилася в справжній тріумф не тільки поета, але й створеного їм нового жанру. В XVIII в. на текст "Покинутої Дидони" писали музику біля сорока раз, у тому числі Вінчі й Скарлатти.

Джерело: Література Освіти )"Покинутої Дидони" був, здавалося б, чисто классицистическим. Це конфлікт між історичним боргом Енея і його любов'ю до цариці Карфагена. Але в музичній драмі Метастазио Еней виявився перетвореним у персонаж чисто службовий і майже що другорядний. Весь розвиток сюжету в "Покинутої Дидоне" підпорядковано аналізу й зображенню любові головної героїні, причому не Дидони-Цариці, а Дидони - звичайної жінки, зворушливої й щирої у своєму дуже людяному й саме тому досить непростому почутті до троянського героя й майбутнього засновника великого Рима.

У ліричній трагедії "Катон в Утике" (1727) Метастазио вивів на оперну сцену одного з тих піднесених героїв-республіканців, поборників волі й ненависників тиранії, яких так любили драматурги європейської Освіти. Але від любовної інтриги Метастазио в "Катоне" не відмовився. Весь сюжет цієї музичної трагедії тримається на тім, що дочка Катона Марция таємно любить супротивника свого батька - Юлія Цезаря. Закоханий Цезар, та й до того ж галантно захищаюча любов у витонченої ариетте, не раз ставав об'єктом глузувань із боку деяких сучасників Метастазио. Тим часом він не стільки знижував розжарення цивільної героїки, скільки звільняв неї від абстрактної риторичності. Це зрозумів і добре пояснив Жан-Жак Руссо. "На підмостках, - писав він, - з'явилися Кир, Цезар, навіть Катон, і ті глядачі, які найбільше обурювалися, що подібних людей змушують співати, незабаром забули про спів, скорені блиском музики, настільки жвавої й жагучий". Метастазио створив того Катона, у якому бідували його співвітчизники і якого вони могли зрозуміти. В 1799 р., у самий розпал революції в Неаполе, неаполітанські якобінці разом із трагедіями волі, написаними Альфьери, ставили "Катона в Утике" і знаходили в Метастазио потрібні слова для порушення революційного ентузіазму мас. Але героїчна тема "Катона в Утике" не стала у творчості Метастазио головної. Його оперна драматургія продовжила й розвила успіх просвітительської "Меропи" Маффеи. Вона апелювала не стільки до розуму, скільки до почуттів. Основним жанром Метастазио зробилася любовно-сентиментальна мелодрама. У цьому жанрі написана "еций" (1728), "Упізнана Семіраміда" (1729), "Олександр в Індії" (1729) і "Артаксеркс" (1730).

В 1730 р. Метастазио виїхав у Відень, де він перемінив Апостоло Дзено на посаді придворного ("імператорського") поета. Другий, віденський період у його творчості ознаменувався створенням кращих, у художнім відношенні найбільш зрілих, справді класичних музичних драм. Одночасно Метастазио теоретично осмислив створений їм театральний жанр і написав трохи литературно-естетических творів, щоправда, опублікованих їм значно пізніше: "Поетика Горация, переведена й откомментированная", "Витяг з Поетики Аристотеля й деякі міркування про названий добуток", "Спостереження над грецьким театром".

Учень Гравини, Метастазио в області теорії драми виходив з раціоналістичних вимог поетики класицизму, але, подібно більшості ранніх просвітителів Італії, віддавав перевагу Софоклу перед Расином. Він навіть затверджував, начебто створена їм лірична трагедія (тобто опера) відродила структуру античної трагедії, що нібито теж була музичною драмою, тому що в ній були присутні речитативи й хори. Однак у Метастазио такого роду міркування були не більш ніж прийомом захисту "неправильностей" нового жанру від нападок надто ригористической критики. У своїх мелодрамах він аж ніяк не помишлял про те, щоб реконструювати давньогрецькі зразки або хоча б окремі деталі трагедій Софокла й Еврипида, як це намагалися іноді робити Гравина й Маффеи.

У творчості Метастазио другого періоду як і раніше велике місце займали ліричні трагедії героїчної теми, написані на сюжети древньої історії: "Адріан у Сирії" (1731), "Фемистокл" (1736), "Аттилий Регул" (1740), "Титово милосердя" (1734). Остання п'єса, у якій був обкреслений ідеальний образ освіченого монарха, викликала захоплені відкликання Вольтера й навіть вплинула на драматургію європейської Освіти (переробкою її є однойменна трагедія Я. Б. Княжніна). Однак героїка справді політичної трагедії була далека й художньому темпераменту Метастазио, і особливостям жанру музичної драми, і, що саме головне, світовідчуванню того італійського суспільства першої половини XVIII в., до якого зверталися Метастазио й життєві ідеали якого він виражав повніше, ніж хто-небудь із сучасних йому поетів. У Метастазио навіть героїчна тема не порушувала внутрішньої єдності стилю рококо, що стало в його драматургії стилем великої й справжньої поезії.

У другий період творчості найвищих художніх результатів Метастазио досягав у лірично-сентиментальних драмах - тоді, коли звертався до зображення перипетій любові. Його справжніми шедеврами стали "Деметрий" (1731), "Олімпіада" (1732), "Демофонт" (1733). У них Метастазио створив свій власний поетичний мир, де протиріччя між любов'ю й розумом, любов'ю й боргом, любов'ю й дружбою, створюючи внутрішній рух сюжету, у той же час ніколи не привели до трагічних вибухів і не порушували рівноваги прекрасної ідилії, підтримуваного гармонією вірша, мови й музики. Це наділяло їхнім життям і життєвістю. При всій своїй літературній умовності мелодрами Метастазио завойовували широку аудиторію, переборюючи вікову відірваність італійської поезії від народу, і відкривали раціоналістичній Європі поки ще маловідану область людського почуття. Не випадково Метастазио був так високо оцінений Жан-Жаком Руссо, що назвав його в "Нової елоизе" "єдиним поетом серця".

Третій період ( 1740-1771) у творчості Метастазио відзначений печаткою занепаду. Поет вичерпав себе й свою тему. У другій половині XVIII в. Італія вже мала й просвітительську поему, і просвітительську комедію, і просвітительську трагедію. Але саме в другій половині XVIII в. мелодрами Метастазио придбали всесвітню популярність, проникнувши на сцени як Старого, так і Нового Світла. У цей час вони впливали на багатьох європейських письменників, у тому числі й росіян (Княжнін, Державін).

В XIX в. про Метастазио забули, тому що вмерла та літературно-театральна форма, у якій він працював і в якій він жив. Однак в XX в. інтерес до Метастазио відродився; як відзначив Ромен Ролан, він "був, безсумнівно, самим великим з, що писали для оперної сцени поетом" (я сказав би навіть самим великим поетом-музикантом) XVIII в." ("Стендаль і музика").


Загрузка...