Літературна діяльність Валерія Брюсова вражає своєю багатогранністю. Він відомий як повістяр і романів, драматург, перекладач, теоретик мистецтва, історик літератури й літературний критик, дослідник вірша, журналіст, редактор, педагог, організатор літературного життя… Але у свідомості сучасників і наступних поколінь він був і залишився насамперед поетом. І дійсно, найважливіше й значне у великій літературній спадщині Брюсова — це його поетична творчість
Читаючи вірші Брюсова, не можна не звернути уваги на завзято повторюваний зі збірника в збірник, рік у рік мотив — образ шляхи, подорожанина, скитаний по бездоріжжю або безустанному руху вперед, важкого сходження
Уже у віршах раннього періоду, в 90-х роках, постійно зустрічаються такого роду визнання й автохарактеристики:
Ми подорожани ночі беззоряної,
Шукачі неясного раю. (1895)
Або такі заклики:
Піднімайте, брати, ціпки,
Далі, далі, як і йшли! (1899)
А от рядка 900-х років:
Всі каменней щабля,
Всі крутіше, крутіше всход. (1902)
И в 1910-х роках, напередодні більших історичних подій, знову:
Не знаю, але йду; мічу свій смолоскип угору;
Щабля б’ю ногою; мій дух всхожденьем хмільний. (1914)
И нарешті, після Жовтня знову:
Одне лише знаю: далі до світла я
Піду, громам нежданим радий,
Ловлячи всі миті й не ремствуючи,
Відцвіла година кидати назад. (1921)
Число таких цитат можна збільшити в багато раз
Шлях цей, про яке постійно говорить поет, був непростим і нелегким, він буяв численними вигинами й поворотами, підйомами й зривами. Звідки ж і куди він вів?
Валерій Якович Брюсов народився в 1873 році в Москві в купецькій сім’ї, що мала свої джерела в кріпосному селянстві, а середнє покоління її було вже порушене впливом передових демократичних і науково-матеріалістичних ідей 60-х років. Але 60-е роки були вже в минулому. Отроцтво Брюсова доводиться на похмурі 80-е роки, а юність — на початок 90-х. Сам поет згодом так характеризував епоху, коли починалося його свідоме життя й формувалися його погляди:
Я виростав у глухий час, Коли увесь світ був глухий і тихий. І людям жити здавалося в тягар, А слуху був не потрібний стих
Це був час важкої політичної реакції, виродження й здрібніння традицій визвольного руху, розчарування в них, зникнення інтересу до соціальних питань у значної частини інтелігенції, поширення теорії «малих справ», росту обивательських настроїв. Звичайно, у надрах суспільства вже пробуджувалися й формувалися нові соціальні сили, готувався перехід до нового, пролетарського етапу революційного руху, однак молодий Брюсов, подібно більшості людей свого середовища, був далекий від тих суспільних шарів, ще не бачив цих процесів
Оборотний увага на те, що в цитованих рядках поета говориться не тільки про політичний, але й про літературний безвременье. Якщо звернутися до поезії того років, то ми побачимо, що вона дійсно переживала явний занепад, ідейне збідніння. У віршах переважної більшості поетів переважали мелкотемье, банальність, тьмяне епігонство, млява, невиразна форма, здатна тільки дискредитувати будь-який суспільний зміст
У такій суспільній і літературній обстановці починалася поетична діяльність Брюсова
Його ранні вірші були багато в чому породжені цим часом. На них наклала печатку задушлива атмосфера тодішнього буржуазно-інтелігентського середовища, позбавленої теперішніх цивільних ідеалів і інтересів, більших ідей і устремлінь. Звідси крайній індивідуалізм і егоцентризм, що знайшов відбиття в цих віршах, аполітичність, демонстративне ігнорування соціальної тематики
«Я далекий тривогам вселеної», — відверто заявляв поет. А в іншому вірші визнавався: «Я не знаю інших зобов’язань, / Крім незайманої віри в себе».
Разом з тим молодому Брюсову було властиво прагнення якось відштовхнутися від навколишнього його середовища з її тьмяним побутом, з її трафаретною мораллю, з її шаблоновим мистецтвом, позбавленим яскравості й сміливості. Починаючий поет хотів знайти якісь нові шляхи, почував потребу сказати якесь нове слово. Перші кроки в цьому напрямку підказала йому тодішня закордонна література
У той час на Заході, і насамперед у Франції, складалося й розвивався новий плин в області поезії, що одержало популярність під ім’ям символізму або декадентства (від французького слова decadent — упадочний), оскільки його представники виражали переважно мінорні настрої втомленої душі, стомленої від зіткнення із грубою, прозаїчною дійсністю. Вірші цих поетів (П. Верлена, С. Малларме й інших) зробили сильне враження на молодого Брюсова новизною, незвичайністю художніх засобів, умінням тонко передати різні відтінки складних і суперечливих переживань сучасної людини
Захоплений такими прикладами, Брюсов задумує стати вождем і організатором «нової поезії» у Росії. В 1894 — 1895 роках він випускає три невеликих збірники за назвою «Російські символісти», наповнюючи їх переважно своїми віршами й під своїм ім’ям і під різними псевдонімами. За цими сборничками, які повинні були продемонструвати поява нової поетичної школи й у Росії, незабаром пішли персональні збірники молодого поета із претензійними іншомовними назвами: «Chefs d’oeuvre» («Шедеври», 1895) і «Me eum esse» («Це — я», 1897).
Чим же характеризувався цей ранній період брюсовского творчості? Найбільше чітко свою поетичну платформу, свою тодішню естетическую позицію Брюсов формулює у відомому вірші «Юному поетові», що містить три заклики: «нікому не співчувай», «не живи сьогоденням», «поклоняйся мистецтву, тільки йому, безраздумно, безцільно». Строфи цього добутку придбали значення маніфесту декадентської поезії з її ультраіндивідуалізмом, відірваністю від громадського життя, з її відвертим аморализмом і відмовою від гуманістичних принципів, з її культом самодостатнього мистецтва
Ідучи від непривабливої дійсності, поет поринає те в мир неясних бачень і марних фантазій, то в задушливу сферу якихось зламаних і хворобливих переживань, то в географічну й історичну екзотику. У його віршах на кожному кроці зустрічаються незвичайні, вигадливі образи. Так, вірш про Москву починається рядком: «Дрімає Москва, немов самка сплячого страуса», а вірш про любов словами: «Моя любов — палючий полудень Яви». Пізніше автор буде згадувати ці свої досвіди:
Я пам’ятаю: у ранній тиші Я славив пекучий полудень Яви, Сон пишних лілій на хвилі, Стовбури, до яких горнуться удави, Очам невідомі трави, Нам невідомі квіти…
М. Горький ще в 1900 році мав підставу сказати про Брюсова, що він «є перед читачем в одягах дивних і ексцентричних, з настроями невловимими».
Звичайно, далеко не все з декадентського реквізиту перших брюсовских збірників варто сприймати всерйоз і вважати вираженням справжніх переживань поета. Тут було багато від прагнення кинути виклик звичним естетическим нормам, змусити звернути на себе увага, епатируя публіку з «пристойного» суспільства, що звикла до чинної, шаблонової й у гнітючій своїй частині зовсім тьмяної поезії того років. Звідси й горезвісний однорядковий вірш «ПРО, закрій свої бліді ноги», і «місяць оголений» (з вірша «Творчість»), що сходить «при лазоревой місяці», і інші екстравагантні образи й мотиви