Викладу
«Щоб біль кожного…» — (Астафьев)
У глибині Грузії є містечко Гелати. Тут куряться сизою рослинністю схили гір і по білих руїнах старої академії, у якій, по переказі, учився геніальний співак цієї землі Шота Руставели, повзуть і переплітаються мотузки мелколистного рослини з могильно-чорними ягодами, які навіть птаха не клюються
Тут же коштує тихий і древній собор з потьмянілим від часу хрестом на маковице. Собор, споруджений ще Давидом-Будівельником у далекий і незбагненні, як небесний простір, часи
Усе завмерло й зупинилося в Гелати. Працює лише час, залишаючи свої невеселі позначки на утворах рук людських
От дарниця — величезне дерев’яне дупло, куди правовірні, що приходили поклонитися Богові й пам’яті зодчих, складали дарунки свої: хліби, фрукти, шматочок сушеного м’яса або козячого сиру
У чистому й високому небі гойдався купол собору із хрестом, а неподалік зовсім по-российски, безтурботно співав жайворонок, тріскотіли коники в бур’яні так заливалися синиці в здичавілому лісі
Повільно й тихо ступив я в собор. Він був темний від кіптяви. З високого купола по стінах собору скачувалися важкі сірі патьоки. У розривах чорної кіптяви, у звивинах нержавіючих патьоків виднілися клаптики фресок. І те проступало скорботне око пресвятої Матері-Богородиці, те закривавлена нога розп’ятого Рятівника, то шматок святого одягу, що вражає чистотою фарб
Мені пояснили: по дикому звичаї завойовники-монголи в кожній православній церкві влаштовували стайні й розводили багаття. Але цар Давид ставив собор на століття, і меж покрівлею купола по його велінню був налитий прошарок свинцю. Від монгольських багать свинець розплавився, і потоки його обрушилися на голів чужоземних завойовників. Вони бігли з Гелати в паніці, уважаючи, що їхнім караючим дощем облив православний Бог
Грузини зберігають собор у тім виді, яким покинули його завойовники, що жахнулися
Сумне серце гелатского собору, хмурий і обвітрений лик його, вічна й скорботна тиша в ньому. Пам’ять темним і холодним крилом опахує тут людське серце
Зовсім уже тихо, з опущеною головою покинув я опоганений, але не вбитий храм і тепер тільки помітив у входу в собор масивну гранітну плиту, уже зношену ногами людей. ‘
На білої, грубо тесаній плиті в’язь вигадливої грузинської писемності. Інші букви й слова вже стерті ступнями людськими
Але грузини напам’ять знають напис над порохом Давида-Будівельника й охоче перекладають її, не забуваючи згадати при цьому, що грузинський цар на скільки-те сантиметрів вище Петра Великого, і тому так величезна плита на могилі його.
На плиті залишився завіт творця: «Нехай кожний, вхідний у цей храм, наступить на серце моє, щоб чув я біль його…»
Всі навколо приглушило подих, вслухуючись у мудрий сум нетлінних слів. (408 слів) (Яо В. П. Астафьеву)
Перекажіть текст докладно.
Відповістіть на запитання: «Які думки й почуття викликає у вас цей текст?»
Перекажіть текст стисле
Відповістіть на запитання: «Яку життєву мудрість можна витягти з даного тексту?»
Гаражні секційні ворота вибирати.