Каган Ю. Музеус і його казки

Каган Ю. Музеус і його казки.

- іменами Лессинга, Ґете, Шиллера. Але, як нерідко буває, час змушує по-новому звучати стародавні й, здавалося б, забуті добутки. Казки Музеуса, недавно перевидані в Німеччині, дотепер скоряють своїм м'яким гумором, теплотою й людяністю. Вони - краще із усього, що створив цей письменник, чий життєвий і творчий шлях по-своєму складний і цікавий.)-1787) народився в ейзенахе, у сім'ї суддівського чиновника; учився в Иенском університеті, готуючись до кар'єри священика. В 1758 році, одержавши ступінь магістра, він повернувся на батьківщину в надії зайняти вакантне місце в одному із прилеглих приходів. Але бажання його не збулися - цьому перешкодили саме ті якості, які так залучають у його казках. Добродушний, живий, іронічний, він любив повеселитися, і жителі того села, де юний теолог збирався зійти на амвон, не захотіли довірити свої душі настільки несерйозному на їхній погляд молодому пасторові. Музеус переїхав у Веймар, літературну столицю того часу, і узявся за перо. Успіх першого роману забезпечив починаючому письменникові місце гофмейстера, тобто попросту домашнього вчителя, при будинку веймарской герцогині Ганни Амалии. Пізніше, з 1768 року, Музеус - учитель Веймарской гімназії, де викладає німецький і латинську мови, а також ораторське мистецтво.)"Грандисон Другий" був пародією на відомий роман англійського письменника Ричардсона. Другий - "Физиогномические мандрівки" - висміював навчання Лафатера про визначення характеру й долі людини по рисах особи. Обидві ці книги, незважаючи на всю розумність просвітительської критики, виявилися надзвичайно багатослівні, розтягнуті, одноманітні, обтяжені неодмінним моралізуванням. Популярні серед сучасників, вони незабаром після смерті автора були забуті.)"Народні казки німців", вони являють собою переробки в дусі часу не тільки переказів германської старовини, але й романської й слов'янської. Граціозні й захоплюючі, вони написані в манері рококо, модного тоді в Європі культурного плину. Прагнення культури рококо відійти від повсякденних турбот, від неприємних міркувань, її бажання перетворити життя в постійне свято, у суцільну насолоду, її смак до добірності, до галантних тем, її іронічність були дуже близькі літературним колам маленької столиці малюсінького Веймарского герцогства, де жив Музеус. Реальне прозаїчне життя закуткової Німеччини XVIII століття не приносило теперішньої радості; від її, від усього, що про неї нагадувало, хотілося відсторонитися, піти. От чому захоплення казками взагалі характерно для того часу.)"Оберона"- поетичну, але вигадливу й трохи розтягнуту казку у віршах. Гердер, захопившись фольклором, видає збірник "Голосу народів у піснях". Фольклор і, зокрема, народна казка вважалися аж до кінця XVIII століття явищем, що не має з мистецтвом нічого загального. Лише завдяки Гердеру став затверджуватися погляд, "що поезія взагалі надбання народу й усього миру, а не приватна справа окремих, вишуканих, учених чоловіків" (Ґете).

Музеус почував і цінував народну творчість, не так глибоко, як Гердер, Ґете, Арним і Брентано. Але мотиви народних казок і переказів настільки зацікавили його, що він створив на їхній основі кілька книг, і в цьому його безсумнівна заслуга. Іноді джерелом казок Музеуса був не тільки фольклор, але і його обробки, тому що письменник уважав казкою всі, у чому є хоч скільки-небудь фантазії

Аматор ускладненого, хитросплетеного сюжету й психологизации характерів, Музеус використовував фольклорну основу як привід для власного оповідання. Він говорив, що бере самі звичайні, всім відомі казки й робить їх у десятки разів удивительнее, чим вони були. Зробити казку більше "дивної" для Музеуса значило перетворити її в дотепну, розважальну новелу. Однак, вірний ідеям Освіти, він не тільки розважає публіку, але й повчає її, уважаючи, що "не існує на світі такої легковажної казки, що не зробила б людини більше мудрим" (Виланд).

Літературні смаки епохи пояснюють і те, що своїх героїв Музеус найчастіше зображує в обстановці середніх століть - в XVIII зеке вони вважалися самим цікавим періодом в історії Німеччини. Однак середні століття в Музеуса, тільки декорація, та й то досить умовна. Герої казок - його сучасники, і ставиться він до них, як до своїх сучасників. Чи взяти героїв з легенд про Рюбецале, або зброєносців Роланда, грубуватих, наївних мужиків, або мудрого правителя Богемії Крока, вихідця з народу, або, нарешті, аристократів - про усіх їх Музеус говорить як про людей, яких бачив і знає. Про простих скромних трудівників, про селян, ремісників, подмастерьях, що добувають хліб свій чесною працею, вона оповідає з теплою привабливою привітністю й любов'ю, про ледарів і ледарів, що праздно валандаються в пошуках легкої поживи,- з безжалісним глузуванням, про високошляхетних тунеядцах - з іронією, що переходить в отрутний сарказм. У зображенні гірського духу Рюбецаля, доброго, шляхетного, і в той же час підступн і мстивого, позначилася не тільки письменницька майстерність Музеуса, але і його соціальні симпатії. Рюбецаль, обманутий дочкою силезского короля, не щадить багат і знатних, але визволяє з убогості сім'ю бедного дроворуба. Хоча для Музеуса характерне співчуття знедоленим, зло для нього - насамперед поняття етичне й психологічне. У вигадливому світі казок Музеуса добрі завжди перемагають злих, гарні вчинки винагороджуються, а дурні караються. Казкове в них затейливо, примхливо, дотепно й захоплююче переплітається з реальним. Чарівний гірський дух мирно розмовляє з молоденькою селянкою, невдачливі зброєносці Роланда вишукують різні способи безтурботного життя; графині, наляканої таємничим Рюбецалем, доктор рекомендує поставити клістир. Увесь світ казок Музеуса наповнений несподіваними ситуаціями, гумористичними зіставленнями

Звертання до казок, використання фольклорних сюжетів зближає Музеуса із братами Гримм. З іншого боку, там, де він змішує у своїх казках два плани - реальн і фантастичний, переосмислює традиційні казкові положення, надає їм новий, найчастіше іронічний зміст, там його казки передбачають казки німецьких романтиків: Л. Тику, е. Т. А. Гофмана, А. Шамиссо.

Манера викладу й мова казок Музеуса відповідають примхливості їхнього змісту, де розраховуючи на комічний ефект реальне переплетено з казковим. Музеус украплює в авторське мовлення прислів'я, рядка з народних пісень і поряд із цим називає масу міфологічних імен, імен літературних і історичних героїв. Він уживає архаїчні вираження, рядки з біблії, іноземні слова, неологізми. Звичайний прозаїчний текст казок зненацька переривається ритмічною прозою, римованими фразами. Всі ці стилістичні й лексичні багатства мови, зрозуміло, дуже утрудняють переклад казок Музеуса на іншій мова

У Росії казки Музеуса переводилися в минулому столітті, але переклади не давали подання про своєрідність манери письменника, були скорочені й перероблені. У теперішнім виданні ми всіляко намагалися заповнити цей пробіл і сподіваємося, що наші читачі з інтересом прочитають і полюблять казки Музеуса.

Ю. Каган


Загрузка...