Список добутків у скороченні цього автора Руслан і Людмила. Поема (1817 — 1820) Кавказький бранець. Поема (1821 — 1822) Бахчисарайський фонтан.
Поема (1821 — 1823) Цигани. Поема (1824, опубл.
1827) Полтава. Поема (1828) Мідний вершник. Петербурзька повість. Поема (1833) Євгеній Онєгін.
Роман у віршах (1823 — 1831) Борис Годунов. Трагедія (1824 — 1825, опубл. 1831) Скупий лицар (Сцени із Ченстоновой трагікомедії: The covetous knightтрагедия (1830) Моцарт і Сальери. Трагедія (1830) Кам’яний гість. Трагедія (1830) Бенкет під час чуми (З Вильсоновой трагедії: The city of the plagueтрагедия (1830) Повести покійного Івана Петровича Белкина (1830) Постріл Заметіль Трунар Станційний доглядач Панянка-Селянка Дубровский. Роман (1832, опубл. 1841) Пікова дама. Повість (1833) Капітанська дочка. Роман (1836) У воріт Мадрита сидять Дон Гуан і його слуга Лепорелло. Вони збираються дочекатися тут ночі, щоб під її покривом увійти в місто. Безтурботний Дон Гуан уважає, що його не довідаються в місті, але тверезий Лепорелло настроєний саркастично із цього приводу. Втім, ніяка небезпека не може зупинити Дон Гуана. Він упевнений, що король, довідавшись про його самовільне повернення з вигнання, не стратить його, що король відправив його в посилання, щоб урятувати від помсти сім’ї вбитого їм дворянина. Але довго перебувати у вигнанні він не має сил, більше ж усього він незадоволений тамтешніми жінками, які здаються йому восковими ляльками Оглядаючись, Дон Гуан довідається місцевість. Це Антоньев монастир, де він зустрічався зі своєї улюбленої Инезой, у якої виявився ревнивий чоловік. Поетично натхненно описує Дон Гуан її риси й сумний погляд. Лепорелло заспокоює його тим, що в Дон Гуана були й будуть ще кохані. Його цікавить, кого цього разу його хазяїн буде розшукувати в Мадрите. Дон Гуан має намір шукати Лауру. Поки Дон Гуан мріє, з’являється чернець, що, бачачи відвідувачів, цікавиться, не чи люди вони Дони Ганни, що повинна от-от приїхати сюди на могилу свого чоловіка, командора де Сольва, убитого на двобої «безсовісний, безбожним Дон Гуа-Ном», як називає його чернець, не підозрюючи, що говорить із самим Дон Гуаном. Він розповідає, що вдова спорудила пам’ятник чоловікові й щодня приїжджає молитися за упокій його душі.
Дон Гуану здається таке поводження вдови дивним, і він цікавиться, чи гарна вона. Він просить дозволи поговорити з нею, але чернець відповідає, що Дону Ганна не розмовляє із чоловіками. І в цей час з’являється Дону Ганна, Чернець відмикає ґрати, і вона проходить, так що Дон Гуан не встигає розглянути її, але його уява, що, за словами Лепорелло, «проворней живописця», здатно намалювати її портрет. Дон Гуан вирішує познайомитися з Доной Ганною, Лепорелло соромить його за блюзнірство. За розмовами смеркне, і пан зі слугою входять Вмадрит. У кімнаті Лаури вечеряють гості й захоплюються її талантом і натхненною акторською грою. Вони просять Лауру проспівати. Навіть похмурий Карлос, здається, торкнуть її співом, але, довідавшись, що слова цієї пісні написав Дон Гуан, що був коханцем Лаури, Дон Карлос називає його безбожником і мерзотником. Розгнівана Лаура кричить, що зараз велить своїм слугам зарізати Карлоса, хоч той іспанський гранд. Безстрашний Дон Карлос готовий, але гості заспокоюють їх. Лаура вважає, що причина грубої витівки Карлоса в тім, що Дон Гуан на чесному двобої вбив рідного брата Дон Карлоса. Дон Карлос зізнається, що був неправий, і вони миряться. Проспівавши по загальному проханню ще одну пісню, Лаура прощається з гістьми, але просить Дон Карлоса залишитися. Вона говорить, що своїм темпераментом він нагадав їй Дон Гуана. Лаура й Дон Карлос розмовляють, і в цей час лунає стукіт і хтось кличе Лауру.
Лаура відмикає, і входить Дон Гуан. Карлос, почувши це ім’я, називає себе й вимагає негайного двобою. Незважаючи на протести Лаури, гранди борються, і Дон Гуан убиває Дон Карлоса. Лаура в сум’ятті, але, довідавшись, що Дон Гуан тільки що тайкома повернувся в Мадрит і відразу кинувся до неї, зм’якшується Убивши Дон Карлоса, Дон Гуан у чернечому вигляді ховається в Антоньев монастир і, коштуючи в пам’ятника командора, дякує долі, що вона в такий спосіб подарувала йому можливість щодня бачити чарівну Дону Ганну. Він має намір сьогодні заговорити з нею й сподівається на те, що йому вдасться залучити її увага. Дивлячись на статую командора, Дон Гуан іронізує, що тут убитий представлено велетнем, хоча в житті був кволий. Входить Дону Ганна й зауважує ченця. Вона просить прощення, що перешкодила йому молитися, на що чернець відповідає, що це він винуватий перед нею, тому що заважає її суму «вільно виливати»; він захоплюється її красою й ангельською лагідністю. Такі мовлення дивують і бентежать Дону Ганну, а чернець зненацька зізнається, що під цим платтям ховається дворянин Диего де Кальвада, жертва нещасної пристрасті до неї. Палкими мовленнями Дон Гуан умовляє Дону Ганну не гнати його, і збентежена Дону Ганна пропонує йому наступного дня прийти до неї додому за умови, що він буде скромний. Дона Ганна йде, а Дон Гуан вимагає, щоб Лепорелло запросив на завтрашнє побачення статую командора. Боязкому Лепорелло здається, що статуя киває у відповідь на це блюзнірське речення. Дон Гуан сам повторює своє запрошення, і статуя знову киває. Уражені Дон Гуан і Лепорелло йдуть Дону Ганна у своєму будинку розмовляє з Доном Диего. Вона зізнається, що Дон Альвар не був її обранцем, що до цього шлюбу її примусила матір. Дон Диего заздрить командорові, якому в обмін на порожні багатства дісталося щире блаженство. Такі мовлення бентежать Дону Ганну. Докором їй служить думка про покійного чоловіка, що ніколи не прийняв би в себе закоханої дами, виявися він удівцем. Дон Диего просить її не терзати йому серце вічними нагадуваннями про чоловіка, хоча він і заслуговує страти. Дона Ганна цікавиться, у чому саме провинився перед нею Дон Диего, і у відповідь на її наполегливі прохання Дон Гуан відкриває їй своє справжнє ім’я, ім’я вбивці її чоловіка. Дона Ганна уражена й під впливом случившегося втрачає почуттів. Придя в себе, вона жене Дон Гуана. Дон Гуан погоджується, що поголоска не дарма малює його лиходієм, але запевняє, що переродився, випробувавши любов до неї. У стан прощання перед розлукою він просить подарувати йому холодний мирний поцілунок Дону Ганна цілує його, і Дон Гуан виходить, але відразу вбігає назад. Слідом за ним входить статуя командора, що з’явився на заклик. Командор обвинувачує Дон Гуана в боягузтві, але той сміло простягає руку для рукостискання кам’яній статуї, від якого гине з ім’ям Дони Ганни на вустах