Карацупа В. Бекфорд Вільям (1 жовтня 1760 — 2 травня 1844)

Карацупа В. Бекфорд Вільям (1 жовтня 1760 - 2 травня 1844) він був олдерменом (Alderme) і двічі ставав лордом-мером Лондона (в 1762-м і 1769 роках); дружив з лідерами опозиції. Мати, Мери Гамильтон (Mary Hamilto), походила зі стародавнього шотландського роду. Хресним батьком Вільяма був Питт-Старший. Коли Вільям Бекфорд-Старший умер, синові його було десять років. Він успадкував від батька його плантації у Вест-Індії, мільйон фунтів стерлінгів і розкішний маєток в Англії. Його мати вирішила, що буде краще не ризикувати відсилати її ранимого сина в школу. Вона найняла ряд наставників і контролювала його утворення особисто.) музиці його навчав восьмирічний Моцарт. Замість університету юний Бекфорд в 1777 році був відправлений у подорож у Швейцарію. В 1784 році його обирають у Парламент, але незабаром через гомосексуальні зв'язки Бекфорда із тринадцятилітнім Вільямом Кортни (William Courte), зовсім юним племінником лорда Логборо (Loughborough), верховним суддею, вибухнув газетний скандал. Тоді сім'я наполягла на тому, щоб він покинув сім'ю, незабаром за ним пішла у вигнання його молода дружина Маргарет Гордон (Margaret Gordo), що помер через два роки в Італії після народження їхньої другої дочки. Все життя, що залишилося, Бекфорд прожив відкинутий вищим суспільством, на самоті.) Тахо. Зібрав колекцію східних раритетів і слил особистістю екстравагантної й скандальної. Після повернення з Португалії Бекфорд оселився в абатстві Фонтхилл (Fo), перешикувавши його по своєму смаку, у модному готичному стилі.)"Ватек". З метою пізнання миру за допомогою телескопа Бекфорд найняв самого знаменитого англійського архітектора Джеймса Уайта, щоб той спорудив йому таку ж чудову вежу, яку спорудив герой його роману. Бекфорд із нетерпінням чекав закінчення будівництва. Над спорудженням вежі 500 чоловік працювали вдень і вночі у дві зміни. За велику винагороду будівельники завершили проект, і в 1800 році 130-метрова вежа була добудована. Але Бекфорд навіть не встиг у неї перебратися, як через тиждень по закінченні будівництва центральна вежа Фонтхилла розламалася навпіл.) у своєму спорудженні 15 років, розташувавши в його кімнатах свої численні колекції, доти, поки фінансові утруднення не змусили його продати вежу якомусь Джонові Фаркухару (Joh) разом з великою частиною зібраних ним східні раритетів, розкішною бібліотекою й колекцією картин. Через невеликий проміжок часу, після того як новий хазяїн прижився в 80-метрової чудо-вежі, вона знову звалилася. Наступною й останньою будовою Бекфорда стала скромна 40-метрова вежа на вершині пагорба Ленсдаун (La) біля Беза (Bath), що він заселив карликами. Уже в дозрілих літах Бекфорда охопило почуття ворожості до жінок, він понабудував їхні кам'яні фігури, а в себе в коридорах спорудив спеціальні притулки для служниць, які ховалися в них, тільки-но зачувши його кроки. Першим добутком автора стали "Біографічні мемуари екстраординарних живописців" (Biographical Memoirs of Extraordi) . Первісний варіант був написаний французькою мовою в січні 1782 року, а пізніше переведений на англійський Семюелем Хенли (Samuel He). Ця "східна повість" була опублікована в 1786 році в Лондоні й вплинула на розвиток романтизму, зокрема, на творчість Байрона. Тепер "Ватек" є зразком класичного "готичного роману".

Своєрідним продовженням цієї повісті є збірник оповідань "Епізоди з "Ватека" (The Episodes of Vathek), уперше виданому в 1912 році. У цих новелах, що як би дійшли до нас із Пекла від перекручених індивідуумів, приречених до вічного страждання. У них розглядаються такі теми як некрофилия, трансвестизм, кровозмішення, необмежена спрага влади. "Епізоди з "Ватека" .

Крім цих добутків, Бекфорд в 1799 написав "Історію Аль-Раойя" (The Story of Al Raoui), в 1834-35 гг. видав свої "Португальські листи" (Portuguese Letter), написані їм під час його перебування в Іспанії й Португалії. Останнім опублікованим добутком Бекфорда стало "Спогаду про екскурсію по монастирях Алькобака й Баталья" (Recollectio). У рукописі залишився його роман "Бачення" (The Visio), записки мандрівника "Фрагменти англійського турне" (Fragme), його раннє незакінчене й неопубліковане оповідання "Lrsquo;Esple), дорожні замітки "Сни, думки на ходу й події" (Dreams, Walki) і інші.) у Безе. Після його смерті більша частина його літературної спадщини , а також у Єльськім університеті в бібліотеці рідких рукописів. Деякі з них були видані, але більша частина так і залишилася взабвении.

1937 1962 1979 1990 1996 1998 2001

copy; Віталій Карацупа, 2003-2005


Загрузка...