Твір по літературі: Катерина й борис у драмі А. Н. Островського «Гроза» Драма Олександра Миколайовича Островського «Гроза» з’явилася теперішнім одкровенням для тисяч російських глядачів-їм показали донині невідомий шар провінційного життя. Краще драматурга про це не скажеш. Вустами героя Кулигина він обрисовує життя в Калинове: «Жорстокі вдачі, пан, у нашім місті, жорстокі! У міщанстві, СУ~ дарь, ви нічого, крім брутальності так бідності нагольной, ъе побачите. І ніколи нам, пан, не вибитися із цієї кори-тому що чесною працею ніколи не заробити нам біль ше насущного хліба. А в кого гроші, пан, той стараетс чякабалить, щоб на його праці дарові ще більше гдого ^drw, ег наживати». ^ .тительнии монолог Кулигина задає тон всьому произве-мова йтиме далі про безцеремонних богатих і подне-^ ‘ v ПРЯНИЙ — це основний лейтмотив драми, „одьнил ««=« р гсмотрим два характери, представлених Островським: Ка — v і Бориса. Катерина, видана заміж за Тихона без люб-почуває в будинку Кабанових щиросердечний гніт свекрухи. Ро-5 ‘ тической натурі молодої жінки претит обстановка ясества й неправди, що панують навколо.
Вона часто згадує народи-льский будинок, де жила серед світла й неясних мріянь, зані-алась вишиванням по оксамиті, ходила в церкву, а головне — вільна була робити, що захочеться. У будинку ж Кабанових всі «з-під неволі». Це гнітить Катерину, її заколотна душа шукає виходу й знаходить у любові до Бориса, племінникові Дикого. Катерина вибрала його, тому що він відрізнявся від її звичного оточення.
Сам про себе Борис розповідав Кулигину, що бабка не злюбила його батька за те, що «він женився на шляхетній. По цьомуе-те случаю панотець із матінкою жили в Москві». Мати «трьох днів не могла ужиться з ріднею» чоловіка. Зате вуж виховання Борис одержав відмінне, але потім батьки вмерли від холери, «ми із сестрою сиротами й залишилися».
Умерла й бабка, залишивши спадщину дядькові для того, щоб виплатив частку племінникам у повноліття, якщо вони з ним будуть шанобливі. Але не видать Борисові грошей. Дикої ніколи не віддасть того, що один раз потрапило йому в руки. Дарма Борис принижується й чекає благодіяння від дядька, йому нічого не одержати. От такого залежної людини полюбила Катерина. Вона не знає всієї правди про що відбувається.
Її залучила зовнішність Бориса, його різка відмінність від навколишніх. Вона бачить у ньому «родинну душу». Так, дійсно, обоє вони пригноблені темною грубою силою, що царює в Калинове,- Диким і Кабанихой. Катерина релігійна, але, незважаючи на це, робить гріх — змінює чоловікові. Вона не має сил противитися своєї любові.
У недовгі миті щастя відкривається їй щира можливість бути вільної у своєму виборі. Островський у її характері показує дуже дивне соче-ние: богобоязнь і заколот проти сімейного гніта. Борис же просто «пливе за течією», він зовсім не Думивается про наслідки свого вчинку — день прожитий і добре. Материна переживає свою зраду важко. Вона боїться Бо-Його суду, боїться вмерти нерозкаяною грішницею. Що їй людський суд, якщо вона Божим зневажила. Це її своєрідний протест проти тої кабали, що Катерина до часу терпіла в будинку чоловіка. «ех, Варячи, не знаєш ти мого характеру!..
А вуж коли дуже мені опостинет, так не удержать мене ніякою силою. У вікно викинуся, у Волгу кинуся! Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж!» Борис для Катерини — єдине світло у вікні, зрозумівши, що вони не можуть бути разом, Катерина не може більше жити.
Для неї не має змісту подальше існування. Навіть християнська заборона не зупиняє її, серце исстрадалось, тепер уже однаково, аби тільки швидше кінець. Борис теж це розуміє, але його підневільне положення безвихідно. Він не міг відмовити собі в єдиній радості. Любов до Катерине була тією «віддушиною», що утішала його в неволі.
Він прекрасно розуміє, що погубив улюблену жінку, а виправити нічого не може: слабшав, безвладний і бідний. Про одному молить: «Тільки одного й треба в Бога просити, щоб вона (Катерина) умерла скоріше, щоб їй не мучитися довго!» Залишається лише пошкодувати героїню, що не зустріла сильної й сміливої людини, що сумели б захистити неї, дати щастя й спокій, до яких Катерина прагнула всією своєю жагучою й відкритою душею. Добролюбов назвав Катерину «променем світла в темному царстві» в однойменній статті, визначивши її роль у короткої, але яркою й трагічного життя. Описуючи долю Катерини, Островський не дає універсальної ради, але показує єдиний вихід для жінки в «домостроївській» сім’ї. Це «протест, доведений до кінця».