Дата народження — 18 квітня — 1902 Дата смерті — — 1989 Каверін Веніамін Олександрович (1902-1989), наст. прізвище Зильбер, російський письменник. Народився 6 (19) квітня 1902 у Пскові в сім’ї військового музиканта, капельмейстера полку. В 1912-1918 учився в Псковській гімназії. В 1919 приїхав у Москву, закінчив середню школу й надійшов на історико-філологічний факультет Московського університету. Працював у бібліотеці московського військового округу, у художньому підвідділі Московської ради. Відвідував пушкінський семінар В. И.
Іванова, зустрічався з А. Білим, бував на літературних вечорах за участю В. Я. Брюсова, С. А.Єсеніна, В. В.
Маяковського. В 1920, за порадою Ю. Н.
Тинянова (чоловіка сестри Каверіна), переїхав У Петроград, де продовжив утворення на філософському факультеті університету, одночасно навчаючись на арабському відділенні Інституту живих східних мов. Захоплювався твором віршів, але після суворих відкликань О. е.Мандельштама й В.
Б.Шкловского залишив версификационние досвіди. Звернувшись до прози, в 1920 представив на конкурс, оголошений Будинком літераторів, оповідання Одинадцята аксіома й був визнаний гідним однієї із премій. Оповідання викликало зацікавлену увагу М.
Горького, що і надалі продовжувала стежити за творчістю Каверіна, даючи відкликання на багато хто його добутку Важливу роль у формуванні письменника зіграло його участь у літературній групі «Серапионови брати», що виник в 1921. Тут найбільш близьким йому по творчих устремліннях виявився Л. Н.Лунц, літератор універсального складу, що тяжів до гостросюжетних побудов і видвинувший гасло «На Захід!» Каверін у ту пору теж проголошував: «З російських письменників найбільше люблю Гофмана й Стивенсона». Перший опублікований твір Каверіна — Хроніка міста Лейпциг, витримане в іронічно-фантастичному «гофмановском» колориті, — побачило світло в складі альманаху «Серапионови брати» в 1922. У тому ж році Каверін женився на Л.
Н. Тиняновой (1902-1984), згодом дитячій письменниці Перша книга письменника — Майстра й подмастерья, що складалася із шести новел, — вийшла в 1923 і два роки через була перевидана за назвою Оповідання. Оповідання й невеликі повісті Каверіна друкувалися також у періодиці. Рання новелістика Каверіна відзначена сміливістю творчої фантазії, калейдоскопічним достатком разноликих персонажів, гротескністю їхніх перетворень, парадоксальною грою з фабулою. Найбільш значні добутки тої пори: П’ятий мандрівник, Пурпурний палімпсест, Столяри, Бочка, Більша гра, Ревізор — були відібрані автором в 1980 для першого тому Зборів творів «Щоб стати дуже оригінальним письменником, Каверіну потрібно перевезти свій Нюрнберг хоча б у Петербург, небагато розфарбувати своє слово й згадати, що це слово — російське», — писав в 1923 Е. И.Замятін.
І сам Каверін відчув внутрішню потребу в більшій умотивованості характерів і ситуацій, у чіткій і ясній мові оповідання. Перехід до нової творчої манери відчуємо в повісті Кінець хази, де автор, за словами Горького, «сміло ступнув убік від себе». Такі рішучі кроки «убік» від уже знайденої системи прийомів були характерні для творчого шляху Каверіна До кінця 1920-х років Каверін сполучав літературну роботу з наукової: по закінченні університету був залишений в аспірантурі, в 1929 випустив книгу Барон Брамбеус: Історія Осипа Сенковского, журналіста, редактори «Бібліотеки для читання» ( 2-е изд. 1966), що була одночасно дисертацією, що принесла авторові звання наукового співробітника першого розряду. Філологічний досвід Каверіна знайшов застосування в його першому романі Скандаліст, або Вечора на Васильевском острові (1928), де змальована духовна атмосфера 1920-х років.
Головний герой роману, Віктор Некрилов, чітко спроектований на реальну фігуру В. Б. Шкловского, певні прототипи є й в інших персонажів До дослідження вічних протиріч буття на сучасному матеріалі Каверін звернувся в повісті Чернетка людини (1929), у романі Художник невідомий (1931), де розкрита драма російського авангарду, а в головному герої Архимедове втілені деякі риси В.
В.Хлебникова й Н. А. Заболоцкого. У романі Здійснення бажань (1936) на перший план виходить проблема таланта й слави Найвідоміший твір Каверіна — роман Два капітани (1936-1944) — відзначений динамічністю сюжету, максималистски-чітким протиставленням характерів, непідробленим романтичним пафосом, нічого загального не має з радянською ідеологічною риторикою.
знаменитої формула, Що Стала, «Боротися й шукати, знайти й не здаватися» сходить до вірша А. Теннисона, що стали девізом англійського дослідника Антарктиди Р. Скотта На 2-м з’їзді письменників в 1954 Каверін виступив зі сміливим мовленням, призиваючи до волі творчості, до справедливої оцінки спадщини Ю.
Н.Тинянова й М. А.Булгакова. В 1956 — один з організаторів альманаху «Літературна Москва». В 1960-е роки помістив в очолюваному А. Т.
Твардовским «Новому світі» повести Сім пар нечистих і Косий дощ (обидві 1962), статті, у яких прагнув воскресити пам’ять про «Серапионових братів», реабілітувати М. М.Зощенко. В 1970-е роки Каверін виступав на захист А. И.Солженицина й інших опальних літераторів Сюжети романів Відкрита книга (1946-1954, окончат. редакція 1980) і Подвійний портрет (1963-1964) пов’язані із драматичною долею біологічної науки в радянський час.
З 1970-х років Каверін звернувся до історії культури — як у художніх творах (роман Перед дзеркалом, 1972), так і в мемуарних книгах Освітлені вікна (1970-1976), У старому будинку (1971), Вечірній день (1977-1978), Письмовий стіл (1985), Епілог (1989). В 1979 закінчив роботу над дитячою книгою Нічний сторож, або Сім цікавих історій, розказаних у місті Немухіні в тисяча невідомому році, а потім написав казкову філософську повість Верлиока (1981Романи Наука розставання (1982) і Над потаєним рядком (1988) засновані на переосмисленні військового досвіду. В 1980-е роки написаний ряд оповідань, присвячених сучасному юнацтву: Загадка й Розгадка (1983), Що Летить почерк (1984), повість про молодого літератора Силует на склі (1987).
(З енциклопедії «Кругосвет») Верлиока 1981 2Сім пар нечистих 1961 Перлове намисто Ювелірні прикраси з перлів — Перлове намисто