Твір по літературі: Кавказ у лірику А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова Багатьох росіян письменників вабив Кавказ, таємничий край, «де люди вільні, як орли». Кавказ називали «Теплим Сибіром»; туди в діючу армію засилали неугодних. На Кавказ їхали й молоді люди в спразі побувати в «теперішній справі», туди прагнули і як в екзотичну країну чудес. З 1817 Росія вела боротьбу з розрізненими горянськими племенами, що об’єдналися в боротьбі за волю під прапорами Шаміля. Брали участь у цій війні й інших офіцерах М. Лермонтов і Л. Толстой, але не війну оспівали вони у своїх кавказьких утворах, а прекрасну, сувору, дику красу гір, колоритне життя горців, що чарує красу горянок, легенди й сказання аулів У свій час Бєлінський відзначав, що Кавказ зробився для росіян «заповітною країною волі й невичерпної поезії» з легкої руки А. С.Пушкіна. У його вірші «Обвал» з надзвичайною силою й поетичністю зображена могутня й дика природа: Дроблячись об похмурі скелі, Шумлять і піняться вали, И треба мною кричать орли, И нарікає бор, И блищать серед хвилястої імли Вершини гір Своєму другові Н.
Раєвському Пушкін присвятив поему «Кавказький бранець». Захоплюючись красою Кавказу, він писав: » чиЗабуду його кременисті вершини, Гримучі ключі, що зів’янули рівнини…». У цій романтичній поемі протипоставлене розчароване «дитя цивілізації» — росіянин, «європеєць» і …, дитя природи, «діва гір», що живе природним життям, втілення любові й самопожертви. Поема Пушкіна відкриває тему трагічного протистояння Росії й Кавказу, тему, що, видимо, ніколи не буде вичерпана Мотив любові до Кавказу проходить і через всю творчість М. Ю.Лермонтова, який у свій час уразила поема «Кавказький бранець». Не дивно, що деякі риси (горда самітність, таємничість, палка пристрасть) поєднують героїв пушкінської поеми й героїв Лермонтова: И хладен блиск його очей…
…Почуття, страсті, В очах навіки догорівши, Таяться, як у печері лев, Глибоко в серце… Кавказ для Лермонтова пов’язаний зі спогадами його дитинства, романтичним світовідчуванням, тугою за незвичайним, потребою у величному. З юнацького років він марив Кавказом, буваючи там, він слухав оповідання про країну, записував народні пісні. Поема «Утікач», наприклад, виросла із черкеської народної пісні. Поему цю варто було б читати всім, хто в різні роки приймав рішення про втихомирення непокірливих горянських народів.
Немає для черкеса більшої ганьби, чим боягузтво на поле бою й невміння помститися. Із презирством відвернувся від утікача й умираючий друг, і кохана, і навіть мати. І коли на ранок «удар кинджала припинив нещасну ганьбу», мати його лише «хладно відвернула погляд». Лермонтов славить Кавказ і вустами свого героя Мцирі, що воліє життя в неволі три дні життя на волі Сияньем блакитного дня Упьюся я в останній раз Звідти видний і Кавказ! Бути може, він зі своїх висот Привіт прощальний мені надішле… сумний Демон, ЩоБлукав у пустелі миру, знаходить край, гідний його долі й страсті: Прекрасний ти, суворий край волі!
И ви, престоли вічні природи Нарешті, сам поет у вірші «Кавказ» викликує: Як солодку пісню вітчизни моєї Люблю я Кавказ! Як би передбачаючи сучасну трагедію російсько-кавказьких відносин, А. С.Пушкін писав: Кавказу горді сини, Боролися, гинули ви жахливо, Але не врятувала вас наша кров… А Лермонтов, як би в продовження цього життя, філософськи зауважує: И с смутком таємницею й серцевої Я думала: » Жалюгідна людина…
Чого він хоче?… Небо ясно. Під небом багато місця всім; Але безупинно й дарма Один ворогує він — навіщо? («Валерик»)