Клоссовски Пьер. Сад і Революція

Клоссовски Пьер. Сад і Революція

Маркіз де Сад і XX століття. Пер. с франц. - М.: РИК "Культура", 1992

) одностайної мобілізації. Саме через своєрідне змішання двох різних категорій вимог і могла створитися вибухонебезпечна атмосфера. Справді, суперничали дві групи: з одного боку, існувала аморфна маса середніх людей, що вимагала встановлення соціального режиму, при якому втілилася б ідея "природної людини" - "природна людина" є тут лише ідеалізацією звичайної людини (ідеалом, що володіє притягальною силою насамперед для тої частини народу, що доти жила нижче рівня звичайної людини) , - ас іншої сторони, була категорія людей, які, належачи до правлячим класам з більше високим рівнем життя, змогли - за допомогою тої ж самої несправедливості, пов'язаної із цим рівнем життя, - досягти найвищого ступеня ясності розуму. Ці люди, заможні буржуа або освічені аристократи, що володіли мрійливим або систематичним складом розуму, що фантазували або здійснювали свої задуми на практиці либертени, зуміли об'єктивувати зміст своєї нечистої совісті: вони усвідомлювали, що в їхньому існуванні є довільним з моральної точки зору, так само як і проблематичність життєвої позиції, що вони в собі виробили.) змусити людей прийняти як універсальна потреба свою власну потребу в проблематизации, і чекали, що Революція приведе до тотальної переробки структури людини (такий, принаймні, випадок Саду, якому не давав спокою образ інтегральної людини з поліморфною чутливістю).) сугубо тимчасовий характер, що носить, у результаті повалив розуми либертенов у стан своєрідної ейфорії: самі зухвалі побудови індивідуальної думки одержали деякий шанс на практичне втілення. Те, що дозріло в таких розумах відповідно до досягнутим кожного окремо рівнем розкладання, тепер можна було, як їм представлялося, посіяти в благодатний ґрунт. Ці люди були не в змозі усвідомити в тім, що самі вони, навпроти, уже є загниваючим плодом, що у якімсь змісті відділився від суспільного древа; незабаром вони впадуть, тому що вони - кінець, а не початок, кінець тривалої еволюції; вони забули про те, що ґрунт приймає лише насіння, тобто частина універсального досвіду, що втримується в їхньому прикладі для наступних поколінь. Їхня мрія про те, щоб дати народження людству, тотожному їм самим, вступила в протиріччя із глибиною їхньої зрілості або проникливості; і лише в ході криз, подібних тим, що випали на їхню частку, інші індивіди, що є, як і вони, покидьками колективного процесу, зможуть досягти подібного ж ступеня ясності розуму й забезпечити справжню наступність поколінь.) ієрархії втрачали свого змісту, ці просунуті люди раптом виявилися вибитими з колії, дезорієнтованими: справа в тому, що вони були тісно зв'язані зі священними цінностями, які піддавали осміянню; справа в тому, що їх либертинаж мав значення лише при тім рівні життя, що був у них у ниспровергнутом суспільстві; тепер же, коли трон звалився й була зганьблена відрубана голова короля, коли церкви були розграбовані й богохульство перетворилося у звичну справу для мас, ці имморалисти стали виглядати диваками. Вони стали такими, якими й були насправді, - симптомами розпаду, істотами, яким парадоксальним образом удалося пережити розпад і які не здатні ввімкнутися в процес перебудови, чинений у свідомості людей, ставши складовими частинами суверенного Народу, загальною волею й т.д. Досить було б, щоб ці люди виступили перед народом і представили йому у вигляді системи вроджену потребу в богохульстві, різанині, насильстві, для того, щоб маса, що тільки що зробила всього цього злочину, негайно звернула свій гнів на цих філософів і з не меншим задоволенням розірвала і їх на шматки.) сили покористуватися із властивої йому ясності розуму. Інакше кажучи: ця людина не може ні на мить ототожнити із собою представників аморфної й разом з тим маси, що володіє багатими можливостями; здається, що своє передове в моральному змісті положення він займає на шкоду революційній масі. Таким чином, маса права з погляду самозбереження; тому що щораз, коли людський розум стає настільки безжалісним, як це, скажемо, має місце в Саду, він ризикує прискорити загибель людства як такого; але й маса помиляється, оскільки вона складається з індивідів, а індивід несе в собі всі ознаки роду, і в такому випадку незрозуміло, чому рід повинен уникнути небезпек, які таяться для нього в успіху окремого індивіда.) вони вплинули на його власну долю, тим більше він звільняє від них епоху. Потенційну кримінальність своїх сучасників Сад перетворив в особисту долю, він хотів надолужити її один відповідно до колективної провини, узятою його совістю на с


Загрузка...