Книпович Е.: Ріхтер Иоганн Пауль Фрідріх [псевдонім Жан-Поль (Jean Paul), Johann Paul Friedrich Richter]

Книпович Е.: Ріхтер Иоганн Пауль Фрідріх [псевдонім Жан-Поль (Jea), Joha), Joha)-1825] - німецький белетрист-гуморист і сатирик. Р. у сім'ї органіста, згодом пастора. З 1781 Р. у Лейпцизі вивчав якийсь час теологію, потім античну літ-ру гуманістів, великих буржуазних сатириків і просвітителів.)- сатира на розумове життя й побут "маленького Парижа" - Лейпцигу - зветься добутку знаменитого памфлетиста еразма Роттердамского "Lob der Dummheit" (Похвала дурості).)"Die u); ім'я Р. одержало популярність після виходу у світло роману "Hesperus oder 45 Hu). За ним пішли "Blume). У Веймаре Р. познайомився з Ґете, Шиллером, Гердером. Потім з'являються "Tita), в 1804 "Flegeljahre" (Бешкетні роки, 1804-1805) і "Vorschule der Aesthetik". У тому ж році він остаточно переселився в Байрейт.)"Dr. Katze) і "Der Komet oder ) і ін.)"Бури й натиску", що відбивало в літ-ре протест "плебейських" елементів бюргерства не тільки проти феодалізму, але й проти обмеженості загальбуржуазних прагнень. Переконаний прихильник ідей Великої революції, далекий вузькому націоналізму, що ится в розумовому житті Німеччини національного переломлення "вселюдських" (тобто буржуазно-демократичних) ідей, Р. безпосередньо примикає до "штюрмерам", але разом з тим є учнем великого просвітителя - Лессинга.)"штюрмерам" Р. є співаком і апологетом нижчих шарів третього стану ["Зибенкейз", "Lebe), "Бешкетні роки"]. Від "штюрмеров" іде й руссоистская боротьба Р. за волю почуття. Близька до "штюрмерам" і соціологія Р. - сприйняття держави й суспільства як живого організму, що не повинен терпіти насильства й примуси. У повній згоді із традиціями XVIII в. Р. під час наполеонівських воєн чітко відокремлює питання національного звільнення Німеччини від ненависті до французького народу, французькій культурі й Великій революції

В останньому своєму романі "Комета" Р. таврує політикові Священного сполучника й почату в Німеччині "трую демагогів".)- 40-х рр. кликали "періодом мистецтва", "періодом ідеалізму" або навіть "періодом Ґете". У своєму не тільки особистому, але й соціальному бунті проти "холодного, односкладового, бездушного бога" Ґете й "скалоподобного" Шиллера (Р. сприйняв Шиллера у Веймаре не як "штюрмера" і автора "Розбійників", а як автора "Мессинской нареченої") Р. передбачив відношення до "періоду мистецтв" інтернаціональної демократії 30-х і 40-х рр., що особливо яскраво виявилося в Гейне й Герцена. Рахівниця свої з "миром естетической видимості" (Меринг) Р. зводить у романі "Титан", до-рий разом з "Vorschule der Aesthetik" є найціннішою частиною його творчої спадщини. Він не тільки дає майже портретне зображення життя при веймарском дворі, не тільки переносить характерні для Ґете риси на образ крижаного егоїста Гаспарда, але на долі Діани й художника Шоппе показує, що мистецтво, відірване від життя, може привести тільки до смерті й божевілля.) і безвільність тяжіють і над творчістю Р. "Німецька злиденність" (енгельс) визначає слабість його позитивних тверджень. Р. дав чудові зразки буржуазної сатири на життя німецьких закуткових князівств, на дрібні інтриги при дворі ("Незрима ложа", "Геспер" і "Титан"), на ті держави, де, по його вираженню, "всупереч фараонову сну сім жирних корів пожирають сім худих, богатие - бедних, вищі - нижчих, дворяни - селян, і один - всіх". Р. неодноразово говорить, що любов до людства не віддільна від ненависті до його гнобителям

И все-таки плебейський демократизм "штюрмеров" перетерпів більші зміни в Ріхтера, що творило в епоху примирення Ґете й Шиллера з німецькою дійсністю. У світі своїх плебейських героїв Ріхтер бачив малі справи, прості почуття, вірність природі. Міщанські ідилії Р. написані про людей бездіяльних, до-рие черпають своє щастя в собі самих ("Життя Квінта Фикслейна", "Бешкетні роки"). Активне втручання в життєві справи, спроби перебудови життя є для Р. початком, що вносить внутрішній розлад у людську психіку. Крізь всі його романи проходить взаємно зв'язана й взаємно відповідальна дружня пара - людин дії й людина бездіяльний; вірне природі дитя, якій усе вдається через внутрішню гармонійність. Такі Фенк і Оттомар в "Незримій ложі", Віктор і Фламин в "Геспере", Зибенкейз і Лебгебер в "Зибенкейзе". Вищої крапки це протиставлення досягає в "Титані", де Р. пробує також його уточнити. Рокайроль, дієвість до-рого егоїстична, антигуманна, - це, по визначенню Р., "раб минулого", у ньому Р. втілив хижу активність "жирних корів, що поїдають худих"; сином майбутнього, справжнім титаном є Альбано, і Р. марне намагається дати цьому образу риси іншої, гуманної й альтруїстичної дієвості. Альбано заперечує мир естетической видимості, Альбано захищає Велику революцію від нападок герцога Гаспардо, Альбано хоче брати участь у національно-визвольних війнах республіканської Франції. Але далі декларація Альбано не йде, і якщо Р. досить ясно обрисувала помилковий "титанизм" (Лінда й Рокайроль), те образ щирого титана йому не вдалося й протиріччя між дієвістю й гармонійною вірністю природі він не дозволив і не міг дозволити

Разом з Лоренсом Стерном Р. є родоначальником тої літ-ри, у до-рій основним героєм є сам автор і до-раю одержала вище своє вираження у творчості Генріха Гейне. У творчості Р. сильні також риси реалізму, до-рие роблять його попередником і вчителем не тільки Гейне й младогерманцев, але й більше пізніх реалістів (Келлер напр.). Безсумнівним попередником і вчителем Гейне є Р. у своїй теорії й практиці комічного. В "Vorschule der Aesthetik" Р. дає обґрунтування своєму гумору, до-рий він кликав "сміхом крізь сльози". Гумор, по Р., повинен мати серйозну, навіть трагічну основу, тому що він є сміхом над людським божевіллям, а "божевілля друга наповнює нас гірким болем: і хіба не всі люди улюблені друзі наші". Крім цієї, по визначенню Гейне, "серйозної подмалевки жартів" Р. дуже повно володіє оригінальною технікою комічного. З несподіваного зближення понять Р. виводить нові й правильні висновки. Форма романів Р. украй вигадлива й своєрідна, так само як і його мова. Ліричні відступи, вставні епізоди, своєрідність у подачі матеріалу (напр. собачі депеші в "Геспере", написані настільки лаконічно, що їх майже не можна розшифрувати) роблять його добутку надзвичайно важкими й мало доступними по формі

Р. високо цінували представники буржуазної й буржуазно-демократичної літ-ри першої половини XIX в. у Німеччині (Берні, Гейне, Мундт, Лаубе, Планк, Гервинус і т.д.). Після досить тривалого забуття інтерес до творчості Р. став відроджуватися в Німеччині в 10-х рр. XX століття, причому в центрі уваги естетической і декадентської критики виявилися хвороблива роздвоєність і композиційна розірваність творчості Р., а не буржуазно-сатиричні й реалістичні його елементи. У столітню річницю смерті Р. [1925] у Байрейте організоване спеціальне "Jea).

У Росії Р. користувався увагою й успіхом в 40-х рр. минулого сторіччя. До цього часу ставляться всі російські роботи про Р., а також і всі переклади його на російський мова

, 60 Theile, Berli), "Московський телеграф" (1827, №№ 10, 11), "Московський вісник" (1827, тт. I, II, III: 1830, т. IV), "Сучасник" (1838, т. XII; 1841, т. XXII), "Московський спостерігач" (1839, т. I) і ін. Отд. видання: Антологія з Жан-Поля Ріхтера, СПБ, 1844; Квіти, плоди й шипи, або шлюбне життя, смерть і весілля адвоката бедних Зибенкейза, з. Е. Г. Бартенєвій, Роман, СПБ, 1899.

II. Автобіографія: Wahrheit aus Jea); Spazier R. O., Jea); Бєлінський В. Г., Повне собр. сочин., під ред. С. А. Венгерова, т. VIII, СПБ, 1907 (відкликання про "Антологію"); Шахів А., Ґете і його час, изд. 3, СПБ, 1903, стор. 278-286; Де Ла-Барт Ф., Літературний рух на Заході в XIX ст., изд. 2, М., 1914; Сретенский Н. Н., Історичне введення в поетику комічного, ч. 1. Навчання Жан-Поля про комічний, Ростов н/Д., 1926 (порівн. відкликання Р. Шор, "Печатка й революція", 1927, III).

III. Bere


Загрузка...