Князь Дмитро
1. Боротьба за велике князювання між спадкоємцем Дмитром і суздальсько-нижегородським князем Дмитром Костянтиновичем
2. Прагнення Дмитра до єдиновладдя
3. Кам’яний Кремль
4. Твердження порядку усередині країни
5. Литовські навали
6. Набіги татар і перша перемога над ними
7. Навали Мамая. Куликовская битва
8. Твердження нового порядку спадкування
Останній син Калити Іван Червоний, умер, коли його спадкоємцеві Дмитру здійснилося 9 років. Малолітством московського князя поспішив скористатися суздальсько-нижегородський князь Дмитро Костянтинович четвероюродний дядько Дмитра
Однак крім московських князів у закріпленні великого князювання за московською династією було зацікавлено московське боярство. Існуюче при малолітньому князі боярський уряд на чолі з митрополитом Алексием шляхом дипломатичних переговорів в Орді й військового натиску на суздальсько-нижегородського князя домоглося від нього відмови від великого князювання на користь князя Дмитра Івановича
Дмитро Іванович, відзначений великокнязівського сану ханом Мурутом, бажаючи панувати безпечніше, шукав прихильності й в іншому хані, Авдуле, що також имели великий вплив в Орді. Посол цього хана з’явився з милостивою грамотою, і Дмитро повинен був удруге їхати у Владимир, щоб прийняти неї згідно із древніми обрядами. Політикою догідництва обом ханам Великий Князь ображав того й іншого. Тому він втратив милість сарайского хана й, возвратясь у Москву, довідався, що Дмитро Костянтинович знову зайняв Владимир, тому що Мурут надіслав йому ханський ярлик на велике князювання. Але юний онук Калити насмілився знехтувати його, виступив з полками й через тиждень вигнав Дмитра Костянтиновича з Володимира
Тим часом у Сараї один хан перемінив іншого. Спадкоємець Мурута, Азис, також думав скинути Дмитра, і Дмитро Костянтинович знову одержав ханську грамоту на велике князювання. Але, бачачи свою слабість, він віддав перевагу дружбі Дмитра Московського милості Азиса й відмовився від достоїнства великокнязівського
Великий Князь вирішив викорінити систему доль. Він хотів правити єдиновладно. Віднімаючи долі далеких князів, Дмитро не хотів надходити так із ближніми, і Московське князівство залишалося ще роздробленим. Так Дмитро Іванович із двоюрідним братом своїм, Володимиром Андрійовичем, уклав договір про те, що Володимирові дозволяється правити долею свого батька, але він зобов’язаний підкорятися Великому Князеві
Кілька років через у Москві відбулася пожежа, названий великою пожежею Всесвятским, тому що почався в церкві Всіх Святих. За друга година вогонь знищив Кремль, Посад, Загородье й Заріччя. Бачачи наскільки ненадійні дерев’яні зміцнення, Великий Князь вирішив будувати кам’яний Кремль і заклав його весною в 1367 році. Належало вжити заходів для безпеки батьківщини й столиці, коли Росія вже явно діяла проти своїх тиранів. Князь Олег розбив ординського мурзу Тагая, що розграбував Рязань, а Дмитро Нижегородський із братом своїм, Борисом, покарав іншого монгольського хана, Булат-Темира, що розорив села Бориса
Великий Князь, готуючись до рішучої боротьби з Ордою, намагався затвердити порядок усередині країни. Довідавшись про свавілля новгородцев, що розоряли сибірські народи, Дмитро оголосив їм гнів, але уряд знайшов спосіб умилостивити Великого Князя
У той час відбувалися міжусобиці тверских князів. Василь Михайлович Кашинский ворогував із племінником, Михайлом Олександровичем, через область померлого Симеона Костянтиновича. Для рішення цієї суперечки вони звернулися до Великого Князя. Дмитро підтримав Василя Михайловича. Михайло виїхав у Литву до свого заступника Ольгерду Литовському, одруженому на його сестрі. Користуючись його відсутністю, Василь із московскою раттю спустошили область Михайла. Але Михайло привів литовське військо, взяв Твер і вигнав дядька. Радники Дмитра, боячись задумів Михайла, що назвався Великим Князем Тверским і хотів відновити незалежність своєї області, ужили хитрість: Михайло був запрошений у Москву для рішення суперечки між тверскими князями. Йому гарантували безпека
Приїхавши в Москву, Михайло був узятий під варту. Але приїзд ханського вельможі, Карача, змусив радників Дмитра звільнити князя
Належало довершити зброєю те, що почали підступництвом
Василь Кашинский умер, Великий Князь, як би бажаючи тільки захистити сина його, Михайла, від утисків, послав військо у Твер, а Михайло Олександрович пішов до Ольгерду. Литва в той час теж турбувала Росію. Литовські полки взяли Ржев. Але юний князь Володимир Андрійович вигнав литовців з міста. При цих обставинах Ольгерд повинен був заступитися за шурина, що пропонував йому йти прямо до Москви й упокорити Великого Князя. Зібравши численні полки, Ольгерд виступив до меж Росії
До литовського війська приєднався смоленський князь із дружиною. Про мету походу не знав ніхто, тому що Ольгерд умів зберігати таємницю. Задуми литовців стали ясні Дмитру тоді, коли завойовник був уже в самих границь. Великий Князь відправив гінців в усі області для зборів війська, бажаючи зупинити ворога. Ольгерд поспішав до Москви. Великий Князь, велівши спопелити околишні будинки, укрився в Кремлі. Три дні Ольгерд стояв під стінами, грабував церкви, монастирі, не приступаючи до міста. Кам’яні стіни й вежі лякали його, а зимові морози не дозволяли зайнятися осадою.
Ольгерд вийшов, несучи багатий видобуток. Велике князівство не видало подібних жахів протягом сорока років і зрозуміло, що не одні татари можуть зруйнувати країну
Вражена навалою Литви Москва мала потребу в перепочинку. Тому Великий Князь повернув Михайлу спірну область Симеона Костянтиновича, але не сповільнив знову оголосити йому війну, примусив його вдруге бігти в Литву, взяв Зубуев, Микулин і зачарував велику кількість людей, щоб послабити небезпечного супротивника. Роздратований нещастям свого безневинного народу, Михайло вирішив скинути Дмитра за допомогою татар
У той час Мамай з’єднав так звану Золоту, або Сарайскую, Орду, де царював Азис, і св Волзьку, оголосив ханом Мамант-Салтана й панував під його ім’ям. Він був незадоволений Дмитром і, вислухавши Михайла, дав йому грамоту на сан Великого Князя. Але часи безмовної покори минули, російські кінні загони поспішали зайняти всі шляхи, щоб схопити тверского князя, і Михайло ледь міг пробратися Ввильну.
Дружина Ольгерда, сестра Михайла, клопотала за брата, а Дмитро послав московських воєвод осаджувати Брянськ і тривожити володіння союзника Литви, князя Смоленського. Тому Ольгерд вирішив удруге йти до Москви, тим більше, що болота й ріки змерзнули від першого зимового холоду. Військо не зупинялося майже ні вдень, ні вночі, і наприкінці листопада підійшло до Волоколамску. Три дні намагалися литовці взяти цю дерев’яну міцність, але не змогли. Ольгерд вирішив не втрачати понапрасну час і рушив далі. 6 грудня Ольгерд розташувався станом біля Москви. Вісім днів він розоряв околиці, спалив Загородье, частина Посаду й удруге не зважився приступитися до Кремля, де перебував сам Дмитро
У цей час брат Дмитра, Володимир Андрійович, стояв у Перемишле із сильними полками, а князь Володимир Дмитрович Пронский вів до Москви рязанське військо. Ольгерд злякався й зажадав миру. Великий Князь охоче уклав з ними перемир’я до липня
Залишений зятем, Михайло вдруге звернувся до Мамаю й виїхав з Орди з новим ярликом на Велике Князювання Володимирське. Хан пропонував йому навіть військо, але князь не хотів піддати Росію спустошенням і заслужити справедливу ненависть народу. Він взяв тільки ханського посла із собою. Довідавшись про те, Дмитро у всіх містах Великого Князівства поставив за обов’язок боярам і чернь заприсягти бути йому вірним і вступив у Переславль Залесский. Марне Михайло сподівався схилити до себе громадян володимирських. Марне посол кликав Дмитра у Владимир слухати грамоту хана. Великий Князь відповів, що не визнає Михайла Великим Князем і не пустить його в столицю, а для посла шлях вільний. Нарешті татарський вельможа, вручивши ярлик Михайлу, виїхав у Москву, де був обсипаний дарунками
Сильний Мамай не міг простити Дмитру дворазовий непослух, маючи тоді сильне військо. Великий Князь довго радився з боярами й з митрополитом: належало або негайно повстати проти татар, або вдатися до стародавнього приниження, до дарунків і лестощів. Успіх великодумной сміливості здавався ще сумнівним. Тому обрали старий засіб, і Дмитро без сумніву, знаючи розташування Мамая — зважився їхати Ворду.
Наприкінці осіни Великий Князь повернувся в Москву. Мамай, не передбачаючи в ньому майбутнього грізного супротивника, прийняв Дмитра ласкаво, затвердив його на Великому Князюванні й погодився брати данина набагато умеренней колишньої. Цей дріб’язок був дивної, але татари вже почували силу московських князів і тем дорожче цінували покірність Дмитра. В Орді перебував син Михайла, Іван, утриманий там за 10000 рублів, які Михайло повинен був ханові. Дмитро, бажаючи мати настільки важливий стан у своїх руках, викупив Івана й привіз із собою в Москву. Але, згідно із правилами честі, Іван був звільнений як незабаром батько заплатив Дмитру зазначена кількість срібла
Через якийсь час з’явився новий ворог, що хоча й не думав скинути Дмитра із престолу Владимирського, однак ж всіма силами протиборствував його системі єдиновладдя, ненависної для питомих князів. Це був Олег Рязанський. Стурбований іншими справами Дмитро жив з ним мирно. Не побоюючись уже ні Литви, ні татар, Великий Князь незабаром знайшов причину оголосити війну Олегу. Воєвода Дмитро Михайлович Волинський, із сильними московськими полками вступив у володіння Олега й зустрівся з його полками, не менш численними. Московська рать розбила рязанцев наголову. Олег ледь пішов. Великий Князь віддав Рязань Володимирові Дмитровичу Пронскому, приголосному залежати від його верховної влади. Але улюблений народом Олег незабаром вигнав Володимира й знову завоював всі свої області, а Дмитро, стривожений іншими, найнебезпечнішими ворогами, примирився з ним до часу
Михайло, усе ще маючи тісний зв’язок з Литвою, переконував Ольгерда діяти з ним заодно проти Великого Князя. Михайло говорив, що рано або пізно Дмитро помститься йому за дворазову облогу Москви й захоче повернути батьківщині прекрасні землі, відторгнені Литвою від Росії. Вічний мир, клятвено затверджений у Москві литовськими послами зробив єдино те, що Ольгерд не захотів сам передувати військами, а послав брата свого Кестутия. Не уступаючи Ольгерду ні у швидкості, ні в таємниці військових задумів, Кестутий навесні раптово осадив Первославль. У такий час, коли, коли ледь зійшов сніг і глибокі ріки перебували в повному розливі, ніхто не очікував ворога усередині Росії. Втім, литовський напад було одним швидким набігом. Кестутий випалив передмістя, але зняв облогу й з’єднався з військом Михайла, що спустошив села навколо Дмитрова, взявши викуп з міста. Обидві раті рушили до Кашина, винищили селища довкола нього й також взяли данина із громадян. Далі ворог направився до Торжку. Жителі міста, що дали клятву бути вірними Дмитру, відмовилися прийняти до себе тверского намісника. За це місто було звернено в попіл. Набіг Кестутия, що порушив мирний договір між Литвою й Росією, повинен був мати наслідку й Ольгерд хотів випередити Дмитра; знаючи шлях до його столиці, Ольгерд із численним військом кинувся до неї, розраховуючи застати Великого Князя врасплох. Але на підступах до Москви він був зустрінутий російськими полками. Російське військо встало проти Литовського, готове до бою. Між двома станами перебував крутий яр. Ні ті, ні інші не хотіли зійти долілиць, щоб почати битву й кілька днів минуло в бездіяльності. Цим скористався Ольгерд для речення миру. По обидва боки бажали цього. Якби росіяни узяли гору, то литовці, вилучені від своїх границь могли бути винищені
Якби Ольгерд переміг, то Дмитро зрадив би йому Росію в жертву. Знаючи, що так званий «вічний мир» — порожнє слово, було укладене перемир’я від 1 серпня до 26 жовтня
Ольгерд вирішив не порушувати перемир’я й два роки не турбував Росію
Інша небезпека для Росії виходила від берегів Волги
Всупереч слову, даному ханом, посли Мамая, приїхавши в Нижній Новгород з воинскою дружиною, образили тамтешнього князя. За це вони були вбиті народом. Гордий Мамай не стерпел такої явної зухвалості й послав військо спустошити нижегородську область, береги Киши й П’яні
Ця помста не могла задовольнити гнів Мамая. Він клявся погубити Дмитра, і російські заколотники узялися допомагати йому в цьому. Михайло Тверской відправив послів до хана, а сам їздив у Литву й, возвратясь у Твер, одержав з Орди грамоту на Велике Князювання. Мамай обіцяв йому військо, Ольгерд також.
Не давши їм часу виконати настільки потрібна обіцянка, легковажний тверской князь оголосив Дмитру війну. Великий Князь виявив незвичайну діяльність, передбачаючи, що він в один час може мати справу й із тверитянами, і з татарами. Його гінці скакали з області в область, слідом за ними виступали полки. Зібралося численне військо. Всі питомі й московські князі перебували під нього прапорами
Дмитро, взявши Микулин, 5 серпня осадив Твер. Всі області Михайла були розорені московськими воєводами. Михайло усе ще сподівався на допомогу литовців, але вони, довідавшись про силу Дмитра, вернулися назад. Михайлу залишалося вмерти або упокоритися. Він обрав останнє. Знатнейшие тверские бояри прийшли в стан до Дмитра, вимагаючи милості й порятунки
Великий Князь виявив помірність, наказавши Михайлу не тяжкі умови. Головним з них був наступне: тверской князь повинен коритися московському князеві й ніколи не шукати Великого Князювання Владимирського. Михайло зобов’язується відмовитися від сполучника з Ольгердом, якщо Литва оголосить війну якому-небудь росіянинові князеві
Великий Князь, розпустивши частину війська, послав іншу на болгаров з воеводою, князем Дмитром Михайловичем Волинським
Казанська Болгарія, ще колись Росії скорена Батиєм, відтоді залежала від Орди, і жителі змішалися з татарами. Новий похід росіян у цю землю мав найважливішу мету. Великий Князь, уже явний ворог Орди, хотів підкорити собі Болгарію
Військо російське, винищивши вогнем болгарські села, змусило двох болгарських ханів, Осана й Махмат-Салтана, скоритися Великому Князеві. Підбадьорена цим успіхом, Росія готувалася до подальших подвигів
Мамай відкладав до удобнейшего часу діяти всіма силами проти Великого Князя, тому що в Орді лютувала виразка. Однак ж він не пропускав нагоди шкодити росіянам. Сусіди нижегородської області, Мордва, узялися вказати татарам безпечний шлях у її межі. Дмитро Суздальський сповістив об цьому Великого Князя, що негайно зібрав військо захистити тестя, але довго ждав золотоординцев і сподіваючись, що вони роздумали йти до Нижнього, послав воєвод своїх гнатися за ними, а сам вернувся встолицу.
Повіривши слухам, що татари далеко, війська зупинилися на березі ріки П’яні. Дружини поводилися безтурботно. Ловили звірів, бенкетували. Монголи таємно підійшли до російських військ і з п’яти сторін ударили настільки раптово й швидко, що ніхто не встиг приготуватися до бою й у загальному сум’ятті всі бігли до ріки Пьяне. Загинула безліч воїнів. Татари, здобувши доконану перемогу, на третій день підійшли до Нижнього Новгорода
Князь Дмитро Костянтинович пішов у Суздаль, а жителі рятувалися в човнах нагору по Волзі. Ворог, умертвив усіх, кого міг захопити, спалив місто й вийшов, у такий спосіб покаравши його за вбивство послів Мамая.
У той же час монголи взяли Рязань. Князь Олег ледь зміг урятуватися. Але татари бажали тільки грабувати й палити. Вони миттєво приходили, миттєво й ховалися. Нижегородська й рязанська області були посипані попелом. Щоб довершити нещастя Нижнього Новгорода, мордовські хижаки слідами татар почали злодействовать у цій області, але князь Борис Костянтинович наздогнав їх, коли вони вже верталися з добичею, і потопив у ріці Пьяне. У наступну зиму він разом із племінником і воеводою Великого Князя спустошив всю землю Мордовську, винищуючи житла й жителів
Ця нелюдська помста знову викликала гнів Мамая, тому що мордовська земля перебувала під владою хана. Нижній Новгород, тільки-но виникши з попелу, удруге був узятий татарами. Вони спалили місто, спустошили область і, виходити за межі Росії, з’єдналися ще з іншим військом, посланим Мамаем на самого Великого Князя
Дмитро Іванович, довідавшись завчасно про задуми ворога, встиг зібрати полки, і зустрів татар у рязанській області, на берегах Вожи. Монголами передував мурза Бешч. Вони самі почали битву. По даному знаку все наше військо кинулося на ворога й швидкий напад вирішило справу. Татари кинулися навтіки. Ніч урятувала залишок мамаевих полків. Задоволений настільки блискучим успіхом, Дмитро вернувся в Москву. Ця перемога була первою, одержанною росіянами над татарами з 1224 року
Мамай, почувши про загибель свого війська, зібрав нове й так швидко рушив до Рязані, що тамтешній князь Олег не встиг приготуватися до відсічі й біг зі столиці за Оку, зрадивши батьківщину в жертву варварам. Але Мамай, кровопролиттям і руйнуванням задовольнивши першому пориву мести, не хотів іти далі Рязані й вернувся до берегів Волги, відклавши рішучий удар до іншого часу
Дмитро встиг тим часом упокорити Литву. Ольгерд умер в 1377 році. Його смерть обіцяла спокій нашим південно-західним границям тим більше, що вона зробила в Литві міжусобиця
Перемир’я, укладене з Литвою в 1373 році, було давно порушене, тому що московські полки ще при житті Ольгерда ходили осаджувати Ржев. Користуючись розбратом його синів, Дмитро на початку зими послав свого брата, Володимира Андрійовича, із сильним військом до Стародубу й Трубчевску, щоб ці поселення знову приєднати до Росії. Обоє міста здалися, але полководці Дмитра, як би вже не визнаючи тамтешніх жителів єдинокровними братами, дозволили воїнам грабуватися
У такий спосіб Дмитро міг сподіватися в один час і скинути татар, і повернути батьківщині прекрасні землі, відняті в нас Литвою
Мамай палав люттю й нетерпінням помститися Дмитру за розгром ханського війська на берегах Волги, але бачачи, що росіяни вже не тріпотять перед монголами й зважилися протиборствувати силі силою, він довго барився, набираючи військо з татар, половців, хазарських турков, черкесів, ясов, бурутанов, або кавказьких жидів, вірменів і кримських генуезцев. Мамай вступив у тісний сполучник з Ягайлом Литовським. До них приєднався зрадник — Олег Рязанський. Думаючи, що грізне ополчення Мамая, посилене литовськими полками, повинне розтрощити Росію, страшачись бути їх жертвою й сподіваючись зрадництвом урятувати своє князівство, Олег увійшов у переговори з татарами й Слитвою.
Дмитро наприкінці літа довідався про похід Мамая, і сам Олег, бажаючи сховати свою зраду, дав йому знати, що треба готуватися до війни. Великий Князь розіслав гінців по всіх областях Великого Князівства, щоб збирати військо й негайно вести його в Москву. Веління його було виконано з рідкою ретельністю. Цілі міста озброювалися в кілька днів, ратники тисячами прагнули отовсюду до столиці. Дмитро, підготувавши полки до виступу, побажав із братом Володимиром Андрійовичем прийняти благословення Сергия, ігумена Троицкой обителі. Ігумен дав йому двох ченців: Олександра Пересвітла й Ослябю.
У Коломне з’єдналися із Дмитром вірні йому сини Ольгерда, Андрій і Дмитро з полоцкою й брянскою дружиною
Ніколи ще Росія не мала настільки великого війська. Більше ста п’ятдесятьох тисяч вершників і піших. Незабаром прийшла звістка, що Мамай уже три тижні коштує за Доном і чекає Ягайло Литовського. У той же час у Коломну приїхав ханський посол, вимагаючи, Щоб Дмитро заплатив татарам ту саму данину, яку брав з його предків цар Чанибек. Ще не довіряючи своїм силам і боячись излишнею гордовитістю погубити батьківщина, Дмитро відповів, що він бажає миру й не відмовляється від помірної данини, згідно з колишніми умовами, укладеними між ним і Мамаем, але не хоче розорити землю свою тяжкими податками. Ця відповідь здалася Мамаю зухвалим. По обидва боки бачили необхідність вирішити справа мечем
20 серпня Великий Князь виступив до устя ріки Лопасни.
Там наздогнав його князь Володимир Андрійович, онук Калити, і великий воєвода Тимофій Васильович із усіма іншими московськими полками. 26 серпня військо переправилося за Оку в землю Рязанську. 6 вересня військо наблизилося до Дону. Там князі вирішували чи очікувати Мамая тут або йти далі. Думки були різні. Сини Ольгерда говорили, що треба залишити ріку за собою, щоб удержати боязких від втечі. Ще й інша найважливіша обставина була на користь цієї думки: належало попередити з’єднання Ягайло з Мамаем. Великий Князь вирішив не втрачати часу. Тоді ж прийшла звістка, що Мамай іде до дона, щогодини очікуючи Ягайло. 8 вересня військо перейшло за Дон і стало на берегах Непрядви, де Дмитро побудував усе полки до битви. У середині перебували литовські князі, Андрій і Дмитро; на правому крилі князь Ростовський і Стародубский; на лівому крилі князь Ярославський і Моложский; у сторожовому полицю перебував князь Оболенський і Торусский, а в засідці князь Володимир Андрійович, Князь Брянський і Кашинский.
Військо рушило й у шостому години дня побачилася ворога на Куликовом поле. Війська повільно сходилися. Татари ще перевершували по чисельності наше військо. Коли між військами залишилася невелика відстань війська зупинилися
На просторі між ними відбулася битва двох богатирів. З російської сторони це був Олександр Пересвітло, а з татарської — Челубей. Обоє богатиря так сильно сшиблись, що обоє відразу загинули. Але до монголів кінь Челубея прискакав без наїзника, а кінь Пересвітла привіз свого мертвого їздця. Для росіян це було гарним знаменням
Дмитро, бажаючи служити для всіх прикладом, хотів боротися в передовому полицю, але бояри просили залишитися його за головним військом, у безпечному місці. Великий Князь все-таки першим ударив на ворогів і бився в перших рядах. Коли битва зробилася всеобщею, Дмитро від’їхав у середину полків
На просторі десяти верст лилася кров селян і невірних. Був момент, коли ворог відкрив собі шлях до князівських прапорів, але дружина відстояла їх. У дев’ятій годині дня по татарах ударив засадний полк, що ховався вдубраве.
Цей раптовий удар вирішив долю битви. Татари не могли протистояти свіжим військам і побігли. Російські полки гнали їх до самої ріки Мечі, взявши ворожий стан і незліченний видобуток. Коли після битви стали з’їжджатися князі, ніде не було Великого Князя. Його знайшли під зрубаним деревом. Дмитро був приголомшений сильним ударом і впав з коня, але незабаром прийшов всебя.
Багато полягло росіян у цій битві, але татар полягло в чотири рази більше. Деякі історики вважають, що число всіх убитих доходило до двохсот тисяч. Серед загинувши був і другий чернець — Ослябя.
Ягайло в день битви перебував не більш ніж в 30 або 40 верстах від Мамая, але, довідавшись про її результат, жахнувся й думав тільки обегстве.
Дмитро, одним ударом звільнивши Росію від двох грізних ворогів, послав гінців у Москву, Переславль, Кострому, Владимир, Ростова й інші міста. Скрізь славили Дмитра як другого Ярослава Великого й нового Олександра, одноголосно назвавши його Донським, а Володимира Андрійовича Хоробрим. Але, на жаль, Куликовская битва не мала тих важливих, прямих наслідків, яких очікували Дмитро і його народ, але вважалася славнозвісної в переказах нашої історії до часів Петра Великого. Це бій не припинив нещасть Росії, але довела відродження її сил
Чому Дмитро не хотів скористатися победою, гнати Мамая до берегів Ахтуби й зруйнувати гніздо тиранства? Татари бігли, але вони були усе ще сильні й могли у волзьких улусах зібрати нові полки. Належало йти за ними з більшим військом. А яким образом забезпечити його провізією в степах і пустелях? Безліч поранених вимагало догляду за собою, і переможці мали потребу у відпочинку. Думаючи, що Мамай ніколи вже не дерзне піти на Росію, Дмитро не хотів без гострої потреби піддавати долю держави подальшим небезпекам війни й у надії заслужити щастя помірністю вернувся встолицу.
Уже знаючи про зраду Олега й довідавшись ще, що він намагався шкодити московським полицям на їхній дорозі назад через рязанську область, Великий Князь готувався покарати його. Але Рязанський князь пішов зі своїм сімейством і двором у Литву, а його піддані погодилися коритися Московському князеві
Але хитрий Олег, пробувши кілька місяців вигнанцем, зумів торкнути Дмитра знаками каяття й вернувся в Росію з обіцянкою відмовитися від дружби з Ягайлом, уважати Великого Князя старшим братом і бути з ним за одне у випадку війни з татарами й Литвою
Принижений, зганьблений Мамай, досягши своїх меж, хотів знову йти проти Дмитра, але доля послала йому іншого ворога. Тохтамиш, один з нащадків Чингизхана, вигнаний з Кипчакской Орди ханом Урусом, здобув дружбу Тамерлана. За допомогою його, Тохтамиш, оголосивши себе спадкоємцем Батиева престолу, ішов до Азовського моря. Мамай зустрів його біля нинішнього Маріуполя й на тім місці, де монголи в 1224 році винищили військо наших з’єднаних князів, був розбитий наголову. Він біг у Кафу й там був убитий
Наступним летом Тохтамиш послав до Дмитра царевича Акхозю з військової дружиною з вимогою, щоб всі наші князі як древні піддані татар негайно з’явилися в Орду. У Нижньому Новгороді царевичеві відповіли, що Великий Князь не відповідає за його безпеку, якщо він прийде в столицю із дружиною. Акхозя вернувся до хана, а Дмитро, сподіваючись на слабість Орди, спокійно займався справами внутрішнього правління
Пройшло біля року. Хан мовчав, але в таємниці готувався діяти. Раптом у Москву прийшла звістка про те, що татари захопили всіх наших купців у Болгарській землі й взяли в них суду для перевезення війська хана через Волгу; що Тохтамиш іде на Росію; що віроломний Олег зустрів його в границі й служить йому путівником, указуючи на Оці безпечні броди
Дмитро Донськой із братом своїм, Володимиром Андрійовичем, поспішали виступити в поле, але інші князі змінили честі й славі. Одні приєдналися до Тохтамишу, інші відговорювалися тим, що після кровопролитної Куликовской битви міста збідніли ратними людьми. Великий Князь, бачачи такий зворот подій, вирішив, що краще оборонятися у фортецях, ніж шукати загибелі в поле. Він виїхав у Кострому із супругою й дітьми, бажаючи зібрати там велике військо й сподіваючись, що бояри, залишені їм у столиці, можуть довго пручатися ворогові
Тохтамиш взяв Серпухов і йшов прямо до Москви. Москвичі готувалися до оборони. Усіх, хто хотів піти, випускали, тому що при облозі страшнее всього голод, але відбирали їхнє майно. Дмитро послав у Москву воєводу князя Остея, онука Ольгерда. 23 серпня татари обступили місто. Наступного дня з’явилася головна рать. Сам Тохтамиш передував нею
Він велів негайно почати приступ. Але жителі міста відбили напад. Татари знову й знову йшли на штурм. Три дні тривала битва. На четвертий день облоги ворог виявив бажання почати мирні переговори. Тохтамиш велів передати росіянином, що він їх любить як своїх добрих підданих і не хоче воювати з ними, будучи тільки особистим ворогом Великого Князя, що він негайно вийде від Москви, якщо жителі вийдуть до нього з дарунками й впустять його в столицю оглянути її визначні пам’ятки. Обложені не повірили б його словам, якщо не було б при ньому двох синів Дмитра Нижегородського, які заприсягли, що хан стримає слово. Остей вирішив, що порука нижегородських князів надійно, відчинив ворота й перший вийшов з міста з дарунками. Його повели в ханський стан і там убили. Це був знак татарам до нападу. Тисячі монголів в одна мить увірвалися в Москву й стали вбивати беззбройних жителів. Обтяжений добичею ворог вийшов з міста через кілька днів і підпалив його.
Військо Тохтамиша розсипалося по всьому Великому Князівству. Владимир, Звенигород, Юр’єв, Можайск, Дмитров мали долю Москви
Біля Волока стояв із дружиною брат Дмитра, князь Володимир Андрійович, він раптово вдарив на сильний загін монголів і розбив його. Довідавшись про цьому, Тохтамиш почав відступати від Москви, взявши ще Коломну, і перейшов за Оку. Тут татари розорили рязанську область, довівши зрадникові Олегу, що на їхнє слово не можна покластися. Князь Рязанський сам змушений був бігти, а татари, нарешті, залишили Росію
У Москві загинуло тоді 24 тисячі чоловік. Дмитро послав воєвод московських покарати Олега, приписуючи йому успіх Тохтамиша й нещастя Великого Князівства. Піддані повинні були відповідати за свого князя. Військо Дмитра вкрай спустошило Рязань, уважаючи її гніздом зради. Другою турботою Дмитра було відновлення Москви. Стіни й вежі Кремля стояли в цілісності, у хана не було часу зруйнувати їх. Незабаром купи попелу зникли й на їхньому місці з’явилися нові будинки, але колишня багатолюдність у столиці й в інших узятих татарами містах зменшилося надовго.
У той час, коли належало святити опоганені лиходійствами храми, утішати, підбадьорювати народ пасторськими наставляннями, митрополит Киприян спокійно жив у Твері. Великий Князь послав за ним бояр своїх, але оголосив його втікачем невартим керувати церквою й доручив російську митрополію Пимонові. Настільки рішуче надходив Дмитро в церковних справах тому, що вважав, що духівництво повинне бути прикладом любові до батьківщини для громадян
Михайло Олександрович Тверской, всупереч урочистій обітниці й письмовому договору 1375 року, не хотів брати участь у справах, що відбуваються в Московському князівстві. Незабаром виявилася й особиста, давня ненависть його Кдмитрию.
Обрадуваний несчастием Москви й у надії скористатися злобою Тохтамиша на Великого Князя, він виїхав в Орду, щоб здобути милість хана й за допомогою монголів скинути Дмитра Донського спрестола.
Не час був нехтувати Тохтамиша й думати обитвах.
Розорене Велике Князівство мало потребу в спокої. Дмитро змушений був прийняти в Москві ханського мурзу, що оголосив йому, що Тохтамиш, страшний у гніві, уміє й милувати злочинців у каятті. Син Великого Князя, Василь, з багатьма боярами поїхавши в Орду, знаками смиренності настільки догодив ханові, що Михайло Тверской не зміг досягти своєї мети й з досадою вернувся в Росію. Але милість Тохтамиша дорого коштувала Великому Князівству: знову почали з’являтися в його межах і поклали важку данину ханські посли. Здавалося, що Росія повинна була попрощатися з думкою про державну незалежність, але Дмитро сподівався разом з народом, що це рабство буде недовговічним, що падіння заколотної Орди неминуче й що він скористається першим же випадком звільнити себе від її тиранства. Для цього Великий Князь хотів миру й благоустрою усередині батьківщини, не мстив Тверскому князеві за його ворожнечу й пропонував свою дружбу навіть самому Олегу. Великий Князь повинен був ще втихомирити новгородцев. Протягом десяти років, що залишаються в спокої сусідами вони почали розбійничати й численними юрбами їздили грабувати купців, міста й селища по Волзі, Камі, В’ятці. В 1371 році вони захопили Кострому і Ярославль, а в 1375 удруге взяли Кострому. Зайнятий небезпеками й війнами, Дмитро терпів цю зухвалість новгородцев і бачив, що вона зростала. Вони навіть захопили великокнязівську власність. Бачачи марність своїх погроз, Дмитро вдався до зброї, щоб затвердити влада свою над цією областю
Двадцять шість областей з’єднали своїх ратників під великокнязівськими прапорами. Узимку, перед самим Різдвом Христовим, Дмитро із братом Володимиром Андрійовичем і іншими князями виступив з Москви й у день богоявлення розташувався станом у тридцяти верстах від берегів Волхова, розоривши безліч селищ. Там зустрів його архієпископ, старець Алексій, із проханням простити провину новгородцев, готових заплатити йому 8000 рублів. Великий Князь не погодився, і новгородци, сповіщені про це, готувалися до сильної відсічі
Маючи сильне військо, вони ще хотіли відвернути кровопролиття й послали двох архімандритів, щоб схилити Дмитра кмиру.
З одного боку — знаки каяття й смиренності, з інший твердість, але з’єднана з помірністю, зробили нарешті бажану дію. Великий Князь підписав мирну грамоту, з умовою, щоб Новгород завжди корився йому як государеві й вніс у князівську скарбницю 8000 рублів
У цей час Ягайло Литовський хрестив Литву. Волею й неволею він змусив прийняти всіх католицьку віру. Але не всі литовські князі погодилися змінити своїй вірі. Серед них був Андрій Ольгердович Полоцкий. За це Литва пішла війною на його землю, вдавшись до допомоги Ливонского ордена. В 1386 році Полоцьк був узятий, а Андрій був полонений і відправлений у Польщу, де три роки сидів у висновку. Але він мав заступника у Святославі Івановичі Смоленськом, що, бажаючи помститися за нього, вступив у нинішню Могилевскую область і почав лютувати. Але під Мстиславлем його зустріли литовські полки. У кровопролитному бої росіяни потерпіли поразку, а сам князь був убитий
Случившееся повинне було бути образливим для Великого Князя, тому що Святослав разом з Андрієм Ольгердовичем служив щитом для московських границь на заході. Але Дмитро, побоюючись Литви, ще більше побоювався татар і, готуючись тоді до нового розриву з Ордою, мав потребу в дружбі Ягайло
Син Великого Князя, Василь, три роки живший невільником при ханському дворі, таємно пішов у Молдавію до тамтешнього воєводи Петру, і міг вернутися в Росію тільки через володіння Польські й Литву. Дмитро відправив на зустріч до нього бояр, доручивши їм для особистої безпеки Василя схилити Ягайло до дружби. Вони превстигли у своїй справі, Василь Дмитрович благополучно прибув у Москву, що проводжається багатьма польськими панами
У той час, як росіяни з надією й страхом могли готуватися до другий Донськой битві, вони були здивовані враждою двох своїх головних захисників Дмитра й Володимира Андрійовича. Дмитро, незадоволений найстаршими боярами Володимира і його до них пристрастю, велів їх узяти під варту. Але, бачачи необхідність єдності в настільки складне для Росії час, Великий Князь нової договорною грамотою затвердив сполучник сбратом.
У ній сказано, що Володимир визнає Дмитра батьком, сина його Василя братом старшим, Георгія Дмитровича рівним, а менших синів Великого Князя молодшими братами
Ця грамота найбільш відома тим, що вона затверджує новий порядок спадщини престолу Великокнязівського, скасовуючи древній, по якому племінники повинні були уступати його дядькові. Владимир визнає Василя і його братів, у випадку смерті Дмитра, законними спадкоємцями Великого Князівства
Дмитру ледь здійснилося сорок років, як раптом, до загального жаху, рознеслася звістка про важку хворобу Великого Князя. Він, не зваблюючи себе надеждою, велів писати духівницю. Василь Дмитрович оголошувався спадкоємцем Великокнязівського престолу, а кожному з п’яти синів даровались певні області. Почуваючи свій кінець, Дмитро призвав до себе бояр. Представивши їм сімнадцятилітнього Василя Дмитровича як майбутнього їхнього государя, він благословив його, обрав йому дев’ять радників з досвідчених бояр. Через кілька хвилин Великий Князь помер. На інший день Дмитро був похований у церкві Архангела Михайла
Літописці зображують нам добрі справи Дмитра Донського й, славлячи його як першого переможця татар, не ставлять йому в провину те, що він дав Тохтамишу розорити Велике Князівство, не встигши зібрати сильного війська, і тим продовжив рабство Росії до часів свого правнука. Деякі історики вважають, що Дмитро зробив і іншу помилку: имев можливість приєднати Рязань і Твер до Москви, не скористався нею
Але так чи інакше, правління Дмитра Донського мало величезне значення для Росії
Список літератури:
1. Карамзин Н. М. «Історія держави Російського. » Москва, 1993 р., тім 5.
2. «Допомога з історії батьківщини. «, Москва, 1993 г.
3. «Хронологія російської історії. «, Москва, 1994 г.