Коган П. С.: Дідро Дени

Коган П. С.: Дідро Дени.

-1784] - французький філософ і письменник, засновник знаменитої "Енциклопедії" (див.). Разом з Вольтером, Руссо, Монтеск'є, Даламбером і ін. енциклопедистами Д. був ідеологом третього стану й творцем тих ідей просвітнього століття, які підготували розуми до Французької революції. У своїх філософських поглядах він був матеріалістом. Заперечував дуалістичне вчення про роздвоєння матеріального й духовного початку, визнаючи, що існує тільки матерія, що володіє чутливістю, а складні й різноманітні явища - лише результат руху її часток.) як схід сонця. Цим навчанням Д. завдавав удару ідеї одкровення, на до-рій трималася влада католицького духівництва, віднімав у римської церкви право тлумачити волю бога, ціль світобудови, право нагороджувати й карати людей за їхні вчинки й дав потужний поштовх вивченню природи, розвитку природознавства. По своїх політичних поглядах Д. був прихильником теорії освіченого абсолютизму. Подібно Вольтерові він не довіряв народній масі, нездатної, на його думку, до здорових суджень в "моральних і політичних питаннях", і вважав ідеальним державним ладом монархію, на чолі до-рій коштує государ, збройний всіма науковими й філософськими знаннями. Д. вірив у доброчинність сполучника монархів і філософів, і подібно тому як його матеріалістичне навчання було спрямовано проти духівництва й мало на меті передати влада над "душами" філософам, так його освічений абсолютизм прагнув передати цим же філософам влада державну. Відомо, чим закінчився сполучник філософів і монархів. Останні доглядали за першими, але перші не зробили реального впливу на практичну політику освічених деспотів. Коли Д. приїхав у Петербург за запрошенням Катерини II, вона обласкала мислителя, розмовляла з ним цілими годинниками, але скептично поставилася до проектів "Дени Першого" про знищення розкоші при дворі й звертанні засобів, що звільнилися, на потреби народу, так само як до його проектів про загальне безкоштовне навчання.) у Росії в цей час продовжували процвітати кріпосне право, кийки, переслідування сектантів.) його перша п'єса "Побічний син" (U), а в наступному році інша - "Батько сімейства" (Pegrave;re de famille). Самий заголовок обох добутків указує на те, що їхніми сюжетами послужили сімейні відносини. У першому Д. захищав права незаконнонароджених дітей, у другий - права сина вибирати собі дружину за вказівкою серця, а не батька. У міркуваннях, що супроводжували ці п'єси, Д. установлює новий вид драматичного мистецтва, що він називає "серйозним жанром". Класичний театр проводив строгий поділ між трагедією, жанром, що існував для піднесених і героїчних тем, для зображення вищого стану, з одного боку, і комедією з буденними темами й героями із простих станів - з іншої. Самий факт установлення середнього між трагедією й комедією жанру, до-рий одержав згодом таке поширення під ім'ям драми, свідчив про тім впливі, до-рої робила буржуазія на розвиток літератури. "Серйозний жанр" знімав границі, що відокремлювали аристократичні класи від нижчих, піднесені почуття від буденних. Право на трагічне перестало бути виключним правом придворного суспільства. По навчанню Д., зворушливі й піднесені почуття можна знайти й у бідняка.) перегородки в літ-их жанрах. Відтепер трагедія ставала більше олюдненою. Всі стани могли бути представлені в драматичному добутку. Разом з тим раціоналістична побудова характерів поступилося місцем реальному зображенню живих людей. Чутливість і мораль - основні риси нового жанру, питання сім'ї й моралі - його головні теми, доброчесні буржуа, бідняки й селяни - переважні герої. Новий жанр цілком відповідав завданням просвітнього століття, театр став провідником визвольних ідей, повернувся до людської природи, скасував всі умовності, етикет, урочистий вірш і високий стиль класичного напрямку, відповідаючи цілком смакам буржуазії, до-раю не мала героїчних предків і спогадів, любила сімейне вогнище й жила в атмосфері своїх буденних турбот.)- вірність природі, непридатність класичних умовностей і важливе значення повчального елемента в мистецтві - Д. відстоює і як критик і теоретика мистецтва. Він писав не тільки об літ-ре, але й про образотворчі мистецтва ("Салони") і про мистецтво актора ("Парадокс про актора"). У своїх "Салонах" він зближав живопис і скульптуру з літ-рій, вимагав "моральних картин" і розглядав образотворчі мистецтва як своєрідний засіб впливу на розуми. "Парадокс про актора" дотепер не втратив свого значення по багатству й оригінальності думок. Д. - ворог акторської теорії "нутра". Актор повинен грати обд
умано, вивчивши природу людини, неухильно наслідувати який-небудь ідеальний зразок, керований своєю уявою, своєю пам'яттю, - такий актор буде завжди дорівнює доконаний: усе в нього розмірене, соображено, вивчено, наведено в стрункий порядок. "Влада над нами належить не тому, хто в екстазі, хто - поза собою: ця влада - привілей того, хто володіє собою".) виражена залежність героя від середовища, їхній зв'язок і взаємодія: герой вставлений у рамки побутових умов, і людині взагалі, людині раціоналістично, абстрактно побудованому класиками, протиставляється суспільний тип, живий образ, що опромінює зміст цілої епохи. З белетристичних добутків Д. найбільшою популярністю користується "Жак Фаталіст" (Jacques le fataliste, 1773) і особливо "Племінник Рамо" (Le ), краще з його художніх творів. "Жак Фаталіст" - повість про мандрівки й пригоди двох приятелів, у до-рую автор вставив ряд епізодів. Тут виведена низка характерних фігур того часу, піддані критиці розбещеність, егоїзм, беззмістовність, дріб'язковість і відсутність глибоких інтересів у так наз. суспільстві; цьому останньому протиставляються приклади чесноти, щирість і чутливість - якості, знайдені Д. у буржуазному середовищі. Рамо, герой іншої повісті, талановитий цинік, що одночасно відштовхує своєю безпринципністю й приваблюючим своїм парадоксальним судженнями. У його особі Д. втілив все огидне, що таїлося в надрах старого суспільства. Рамо - це накип, що утвориться на поверхні моря, схвильованого ідейними бурами, в епоху ліквідації, що почалася, залишків дворянсько-церковного панування. Це - каламуть, що піднялася із дна, коли свіжий струмінь увірвався в застояні води, коли мерзнув і заколивався у своїх основах старий мир з пов'язаними з ним поняттями. Рамо легко переходить від раболіпства до нахабності, він - не просто негідник, він - віртуоз наклепу й обману, він насолоджується безсиллям чесних людей у їхній боротьбі з негідниками й випробовує щось начебто художньої насолоди, нападаючи на слабкі, уразливі сторони просвітньої філософії, любується своєю зручною позицією циніка й безсоромністю нахаби, до-раю дозволяє йому легко й мистецьки проникати в лазівки, що випадково утворилися під час складної соціальної боротьби, є й пити не без приємності і проводити час у ледарстві. Рамо заперечує всяку мораль - не тільки ті підвалини, на до-рих трималося старе суспільство, але й нову, виниклу разом з ростом буржуазії. Він ворог усякої організованої громадськості, типова богема, індивідуаліст, до-рого обурює всяка дисципліна, усяке насильство над особистістю. І проте в Рамо є щось від самого Д., саме величезний запас життєвих сил, могутнє почуття природи, природне відчуття свого "я" - те, що було істотним елементом у навчанні енциклопедистів. Д. зрештою готовий в одному пункті визнати його правим: "саме головне, щоб ви і я існували й були самі собою, а все інше нехай іде, як може". Варто вказати також на повість Д. "La religieuse" (Черниця), де зображені розбещені вдачі жіночого монастиря. Оповідання ведеться від імені молодої дівчини-послушниці, нерозуміючої того, що вона переживає. Тонке сполучення чутливості, сміливого натуралізму й психологічної правди робить "Черницю" одним із кращих добутків французької прози XVIII в. Завдяки своїй гостро проведеній антиклерикальній тенденції "La religieuse" є чудовим зразком антирелігійної пропаганди XVIII в.) і думкою й почуттям, Д. пише з бо#768;льшей емоційною виразністю й конкретністю, чим Вольтер. Мова останнього більше відточена й сухий, менш періодичний, чим мовлення Д., до-раю однак не настільки розпливчаста й ораторски-патетична, як склад Руссо. Д. належить до числа тих цільних натур із закінченим світоглядом, до-рие не можуть обмежити свій кругозір якою-небудь спеціальністю або приватними проблемами. Він мав широке й всебічне утворення, солідними знаннями в області й філософії й природознавства, соціальних наук, літ-ри, живопису, театру й т.п. Його найбільшим подвигом було створення "Енциклопедії", перший тім до-рій вийшов в 1751 і до-раю з перервами видавалася протягом двадцяти років. У всіх її статтях відчувається вплив думки Д. - ідеолога войовничої буржуазії, що захоплювала у свої руки торговельне й промислове життя країни, письменника, що офарблював умонастроєм тодішнього передового класу всі різноманітні теми, до-рих він стосувався


Загрузка...