«… Коли за містом, замислений я броджу…». Так Олександр Сергійович Пушкін починає однойменний вірш. Читаючи цей вірш ставати зрозумілим його відношення до всіх бенкетів і розкоші міського й столичного життя. Умовно цей вірш можна на дві частини: перша — про столичний цвинтар, інша — про сільське. У переході від однієї до інший відповідно міняється й настрій поета, але, виділяючи роль першого рядка у вірші, я вважаю, було б помилково брати перший рядок першої частини, як визначальний весь настрій вірша, тому що рядка: «Але як же любо мені Осенею часом, у вечірній тиші, У селі відвідувати цвинтар родове» Кардинально міняють напрямок думки поета У цьому вірші конфлікт виражається у вигляді протиставлення міського цвинтаря, де: «Ґрати, стовпчики, ошатні гробниці Під якими гниють всі мерці столиці У болоті абияк стиснуті рядком» і сільського, більше близького серцю поета, цвинтаря: «Де дрімають мертві в урочистому спокої там не прикрашеним могилам є простір» Але, знову ж, зіставляючи ці дві частини вірша не можна забути про останні рядки, у яких, як мені здається, відбите все відношення автора до цих двох зовсім різним місцям: 1.«Що зле на мене зневіра знаходить, Хоч плюнути так бігти… » 2.«Коштує широко дуб над важливими трунами, коливаючись і шумлячи.
» Дві частини одного вірша зіставлені як день і ніч, місяць і сонце. Автор за допомогою порівняння щирого призначення прихожих на ці цвинтарі, і лежачих під землею показує нам наскільки різні можуть бути ті самі поняття Я говорю про те, що на міські цвинтарі вдова або вдівець прийдуть тільки заради того, що б створити враження горя й уболівай, хоча воно не завжди правильне. Ті, хто лежить під «написами й прозі й у віршах» при житті піклувалися тільки «Про чесноти, про службу й чинів». Навпроти, якщо говорити про сільський цвинтар.
Туди люди ходять для того, що б вилити душу й поговорити з тим, кого вже немає. Як мені здається, не випадково Олександр Сергійович написав такий вірш за рік до своєї кончини. Він боявся, як я думаю, що його поховають на такому ж міському, столичному цвинтарі й у нього буде така ж могила, як і в тих, чиї надгробки він споглядав «Злодіями зі стовпів відгвинчені урни Могили склизкие, котори також отут, Зеваючи, мешканців до себе на ранок чекають».