Композиція роману «Герой нашого часу»

Композиція роману «Герой нашого часу»

Я - як людина, що позіхає на балі,

Який не їде спати тільки тому,

Що ще немає його карети. Але карета готова...

Г. Лермонтов

Михайло Юрійович Лермонтов у романі "Герой нашого часу" створює портрет типового представника 40-х років XIX сторіччя. Печорин, по визнанню автора, "портрет, складений з пороків усього нашого покоління, у повному їхньому розвитку". Його шлях майже копіює долю Онєгіна з деякими виправленнями на час

Лермонтов не просто показує героя, але хоче пояснити й обґрунтувати його характер умовами того життя, що веде Григорій Олександрович. Для цього автор піднімає хронологію оповідання. Глави в романі розташовані не один по одному подій, які відбуваються, а по внутрішній логіці, якої дотримується автор. Вони повинні випливати в такому порядку: "Тамань", "Князівна Мері", "Фаталіст", "Бела", "Максим Максимич", "Передмова до журналу". Лермонтов же ставить першим розділом "Белу", у якій дає опис героя очами штабс-капітана Максима Максимича, що мало що розуміє в складній особистості Печорина, а лише відбиває вчинки й дії героя. Слідом за оповідачем ми теж досить смутно уявляємо собі щирі причини звертання Григорія Олександровича. Ми мимоволі зараховуємо його в розряд лиходіїв, здатних розсміятися після смерті улюбленої жінки. Максим Максимич після загибелі Бели вирішив: "Я, знаєте, більше для пристойності, хотів утішити його, початків говорити; він (Печорин) підняв голову й засміявся!.. У мене мороз побіг по шкірі від цього сміху..."

У наступній главі, "Максим Максимич", ми довідаємося, що Печорин не хоче бачити свого давнього приятеля, і зовсім не розуміємо мотивів цього вчинку героя. Картину домальовує портрет. Він середнього росту, широкоплечий, тонкий у талії, при ходьбі він не розмахував руками - вірний "ознака скритності характеру". У Печорина майже дитяча посмішка. При світлих волоссях - вуси й брови темні - "ознака породи в людині". Карі очі його не сміялися, коли він сміявся. І автор дає коментарі, які "це ознака - або злого характеру, або глибокого постійного смутку". Лермонтов, створюючи психологічний портрет героя, відкриває завісу таємничості над ним. Потім у журналі, властиво в щоденнику, Печорин пояснить багато своїх учинків і розкриє читачам душу, що страждає від цих учинків не менше, ніж його жертви. Герой задає собі питання: чому руйнується всі, до чого б не доторкнувся він? "Я іноді себе зневажаю... або не тому я зневажаю й інші?.. Я дивлюся на страждання й радості тільки у відношенні до себе, як на їжу, що підтримує мої щиросердечні сили... перше моє задоволення - підкоряти моїй волі все, що мене оточує". Щастя для Печорина - це насичена гордість. Так по його провині зруйнований побут "мирних контрабандистів", убитий Грушницкий, розбиті серця Віри й князівни Мері, загинула Бела... скільки ще жертв можна віднести на його рахунок? Печорин зізнається, що в ньому співіснують два чоловіки: один робить учинки, інший їх судить. Але чи не так уже поганий наш герой? Грушницкий зі своїми приятелями набагато гірше його, вони готовили вбивство на дуелі. Печорин про це знав, але до останньої мінути вірив у шляхетність Грушницкого, а коли той сподличал, Григорій Олександрович убив його. Так, у загибелі Бели він винний, але й глибоко страждає, не хоче бачити Максима Максимича, щоб не ятрити рану, вона занадто глибока. Свої почуття герой ховає під маскою байдужості, від того він часом неприємний читачам. Зайву емоційність Печорин уважає проявом слабості, тому воліє виглядати егоїстом і негідником, чим ліричним і мрійливим дурнем, яким тримається Грушницкий.

Відносини із князівною Мері можна скоріше віднести до заслуг Печорина, чим до його "лиходійств". Ця любов розбудила душу світської панянки; страждаючи, вона плаче й сміється, їй стають близькі прості людські емоції й переживання. Її душа відкрилася миру, і це чи ледве не головне!

Таким чином, завдяки складній композиції Лермонтов зміг донести до читача основну ідею роману, показав типового представника нового покоління, досяг поставленого завдання, а саме для цього писався роман


Загрузка...