Концепція людини у творчості М. Горького (рецензія на оповідання М. Горького «Челкаш») Світоглядна позиція Максима Горького протягом всього життя письменника тяжіла до революційного романтизму, що припускає необхідність і неминучість виправлення світового порядку шляхом зовнішнього впливу. Загальновідомо, що Горький був гуманістом, отже, як і в гуманістів епохи Відродження, місце Бога в його свідомості займала людина, але людина не звичайний, а вартий вище навколишніх його людей, здатний повести за собою юрбу, здатний на вищу самопожертву, — Людина з великої букви. Мені здається, що міркувати над питанням, що є людина, Горький почав уже в першому своєму оповіданні «Макар Чудра», де показав людину «гарного» і вільного, абсолютно не схожого на інших
Потім, два роки через, герої його оповідання «Баба Изергиль» уже будуть задаватися питанням, навіщо жити: для волі від людей або для того, щоб зробити подвиг в ім’я людей? У п’єсі «На дні» автор піднімає питання, як жити людині. І нарешті, у повісті «Мати» Горький уже не тільки не задає ніяких питань, але й створює образ, що є немов би відповіддю на всі ці питання, — людини настільки неординарного, «гарного», що створюється відчуття, начебто Павло і є новий Месія. Особливе місце в дожовтневій творчості Горького займають так звані «босяцькі» оповідання. Наприклад, «Челкаш», «Коновалів», «Дружини Орлови».
У цих «босяцьких» оповіданнях романтизм здобуває реалістичне фарбування. Проте, здається, не можна обвинуватити Горького в тім, що тут він відійшов від романтичного погляду на свого героя: просто герої цих оповідань зображені в гущавині життя.Щоб переконатися в цьому, звернемося до оповідання «Челкаш», написаному в 1895 році. Це добуток можна умовно розділити на три частини: зустріч героїв, словесна дуель і зіткнення. Гіркий починає своє оповідання в традиційній для нього манері — він малює пейзаж, у якому сполучаються риси як романтичного («потемніле від пилу блакитне південне небо — мутно; жарке сонце дивиться в зеленувате море»), так і реалістичного пейзажу («заковані в граніт хвилі моря подавлені величезними вагами, що сковзають по їхніх хребтах, б’ються об борти судів, об береги, б’ються й нарікають, спінені, забрудненим різним мотлохом»). Чудово дане Горьким і опис порту, що начебто б «суперечить» морю — «вільної стихії».
На тлі цього монстра люди — маленьких, метушливих, їхніх голосів навіть не чутно. Дивна й звукове інструментування пейзажу. Тільки прислухайтеся: «…дзенькіт якірних ланцюгів, гуркіт зчеплення вагонів, <...> металевий крик залізних аркушів, <...> глухий стукіт дерева, деренчання извозчичьих возів, свистки пароплавів, <...> лементи вантажників, матросів і митних солдатів». Всі деталі створюють відчуття того, що праця тут не задоволення, а рабська каторга. Пейзаж в оповіданні не тільки тло, але й значимий елемент, що розкриває авторський задум. Пейзажне обрамлення харктерно для ранніх оповідань Горького. Це ж ми бачимо й в «Челкаше». Якщо на початку оповідання море подавлене гранітними берегами, то у фіналі воно вільно: «Море вило, шпурляло більші, важкі хвилі на прибережний пісок, розбиваючи їх у бризи й піну». Все це тісно пов’язане з образом головного героя оповідання — Челкаша. Отже, звернемося безпосередньо до сюжету оповідання. Головних героїв двоє: Гришка Челкаш і Гаврило. Спочатку автор створює портрет Челкаша. Для опису Гришки письменник тричі використовує слово «хижий» («хижа особа», «хижий ніс» і навіть «хижа худорба»), уживає експресивні дієслова. Очевидно, що розгорнута метафора «Челкаш — степовий яструб», з одного боку, негайно викликає почуття відторгнення від героя, а з іншого боку — підкреслює його розуміння волі. Основні риси його характеру: хижацтво й волелюбність. Поруч з’являється опис Гаврила. У його портреті немає динаміки, і представляє його автор сидячої, у той час, як Гришка «повільно крокує». «Кроках у шести від нього, у тротуару, на бруківці, притулившись спиною до тумбочки, сидів молодий хлопець, <...> хлопець був широкоплечий, кремезний, русявий, із засмаглою й обвітреною особою й з більшими блакитними очами, що дивилися на Челкаша довірливо й добродушно» — такий портрет Гаврила. Якщо зрівняти його образ із образом Челкаша, то відразу ж розумієш: це образи — антиподи. Здається, що в перший момент читацькі симпатії є на боці Гаврила. У мовленні Челкаша Горький нарочито використовує слова гострі, грубі, неприємні. Гаврило ж, навпроти, говорить м’яко, чемно. І все-таки щось у Гаврилові насторожує… Уже після розмови Гришки з вантажником, сторожем, а потім і Гаврилом можна відзначити, що Челкаш — людина вільний, вільний, у нього немає ніяких прихильностей, а якщо згадати, що саме така людина прославляється Горьким в оповіданні «Макар Чудра», те письменник явно йому симпатизує. Там же, в оповіданні «Макар Чудра», звучить відгук про селянина, що виражає, на мою думку, відношення Горького й до Гаврила: «Смішні вони, ті твої люди. Збилися в купу й давлять один одного, а місця на землі геть скільки… І всі працюють. Навіщо? Кому? Ніхто не знає. Бачиш, як людина оре, і думаєш: от він по краплі з потім сили свої сточить на землю, а потім ляже в неї й сгинет у ній. Нічого по ньньому не залишиться, нічого він не бачить свого поля й умирає, як народився, — дурнем». Гаврило хотів бути вільним, але не був здатний бути вільним. Це явно випливає з розмови Челкаша й Гаврила. У ході цього діалогу підкреслюється протилежність устремлінь героїв. «- А що тобі — воля? Ти хіба волю любиш? — Так адже як же? Сам собі хазяїн, пішов — куди хошь, роби — що хошь… Ще б! Коли зумієш себе в порядку тримати, так на шиї в тебе каменів ні, — перша справа! Гуляй знай як хошь, бога тільки помни… Челкаш презирливо сплюнув і відвернувся від хлопця». От яке відношення Гаврила до волі. Крім того, він хоче «людиною стати». На перший погляд, начебто б все верно, але це подання про волю примітивної, відсталої свідомості, що відкидається Гришкой. Що таке воля для Челкаша? Ясного подання в нього ні, але Гришке властиві людське достоїнство, гордість і здатність бути «вище» навколишніх його людей. Челкаш, ще не зрозумівши Гаврила, дивиться на нього й зі співчуттям, і із презирством. Але це викликано тим, напевно, що він — Гаврило — має щось, чого ніколи не було в Челкаша: рідний будинок і почуття любові до волі, що йому не потрібна. Стає ясно, що Челкаш і Гаврило — «два чоловіки, що живуть по-різному й для різного». Отже, неминуче драматичне зіткнення між ними, що і відбувається в третій, заключній частині оповідання. На щастя, до вбивства справа не доходить. Коли з’являються гроші, Гаврило спочатку принижено кидається Челкашу в ноги, а потім зненацька вистачає камінь і кидає їм у Челкаша. Челкаш здивований, розгублений. Він одночасно почуває до Гаврила й жалість, і ненависть. І тепер зрозуміло, що Челкаш «вище» Гаврила, просто життя, що він веде, не дає йому розвиватися. Гришка міг би виявити себе….. У самому кінці оповідання ми розуміємо, що Гришка Челкаш, вільний, гордий, і є та людина, що залучає Горького. Але шукає його письменник тепер не в казці, як раніше, а в гущавині життя. Таким чином, «босяцькі оповідання» Горького, у тому числі «Челкаш», можна вважати переходом до горьковскому «романтичного реалізму», що стане творчим методом письменника й з усією повнотою виявиться в повісті «Мати». Нікітін А. 11 кл., 227 педагогічна гімназія, С. Петербург 2000 р. Учнем 9 — 11 класів школи адресований розділ . Тут ви знайдете тексти добутків шкільного курсу літератури, критичні статті й матеріали, включені в програму Продаж автокранів: автомобільні крани Челябинец.