Твір по літературі: «Конфлікт між душею й долею» Одним із самих волелюбних і гордих образів у російській літературі мені представляється головний герой поеми М. Ю. Лермонтова «Мцирі». Нелегко зложилося його недовге життя. Народжений і проживший перші шість років серед неприборканих вільних горців, Мцирі маленьким хлопчиком потрапив у полон і ледве не загинув від хвороби під час подорожі з російським генералом. Мешканці одного з монастирів зглянулися над умираючим.
Один з них, вилікувавши хлопчика, узявся виховувати його, готовлячи до чернечого життя Незважаючи на те, що ченці піклувалися про хлопчика, урятували його від смерті, Мцирі називає себе «у в’язниці вихована квітка». Так, монастир став для юнака теперішньою в’язницею, тому що його стіни й уклад обмежували не тільки зовнішню, але й внутрішню волю молодого послушника. Чернець, що виховав Мцирі, залишався для нього чужим. Юнак страждав від того, що «нікому не міг сказати священних слів «батько» і «мати», від гіркого почуття самітності, тому що Я бачив в інших Вітчизну, будинок, друзів, рідних, А в себе не знаходив Не тільки милих душ — могил!
Всією душею мріяв юнак про батьківщину й «блаженстві вільності», але щораз дзвін Зганяв виденья снів живих Про милих ближніх і рідних, Про волю дику степів, Про легенів, скажених коней, Про битви дивовижні меж скель, Де всех один я перемагав!.. ЩоМріє поріднитися з вітром і бурою, Мцирі нехтував ченців, що тріпотять перед звуками грози. І не зрячи юнак вибрав для втечі саме грозову ніч: И в година нічна, жахлива година, Коли гроза пугала вас, Коли, столпясь при вівтарі, Ви ниц лежали на землі, Яубежал. Довгі роки неволі не змогли приборкати волелюбну душу бранця. Навіть коли його, знесиленого й умираючого, знайшли ченці, він відкинув всі їхні духовні цінності: На жаль! — за кілька мінут Між крутих і темних скель, Де я в хлоп’яцтві грав, Я б рай і вічність проміняв… И в цих словах звучить перемога молодості, сили й здоров’я над покірністю, обмеженістю й сторожкою обережністю розміряного монастирського життя