Конради Карл Отто. Ґете. Життя й творчість. т.1. Гугнин А. Иоганн Вольфганг Ґете й терниста стежка біографа

Конради Карл Отто. Ґете. Життя й творчість. т.1.
Гугнин А. Иоганн Вольфганг Ґете й терниста стежка біографа.

Якщо вже шукати порівняння, те поряд з Ґете так само велично й загадково височіють деякі вершини, наприклад Достоєвський, що у значно більше пізню історичну епоху, з воістину фаустовской пристрасністю вдивляючись у несподівані зиґзаґи історії й людського духу, шукав рішення основних питань буття. Крайності в оцінках обох письменників - ще при житті, але в набагато більшому ступені після їхньої смерті - саме й підкреслюють думка, що багато тропів до їхніх вершин заводили дослідників у тупик.) суспільної, філософської й художественно-естетической думки тої далекої епохи. Багато спрощених і перебільшених оцінок Ґете, що виникали надалі, обумовлені небажанням або нездатністю побачити поета саме в контексті його епохи, в умовах саме тої Німеччини, у якій він жив і затворів. Легко вказувати на те, що він повинен був робити і як повинен був поводитися, виходячи з досвіду майбутнього, що був ще закритий для Ґете. У той же час саме в нашу складну епоху, що повертає самими несподіваними гранями старі й, здавалося б, непорушні істини (наприклад, віру в безумовну доброчинність технічного прогресу, на якій ґрунтується вся сучасна цивілізація), особливо важливими представляються роздуми Ґете про роль наступності в історії людської культури, про те, що прогрес відбувається не тільки на шляхах рішучого перелому, але й за допомогою щоденної, буденної, творчої роботи, без якої ніяке рух уперед взагалі неможливо.) і необхідності в історії, про співвідношення еволюційного й революційного моментів у розвитку природи й суспільства. Часто й походя Ґете дорікають в "примиренні з дійсністю", не заглиблюючись у конкретні деталі його особистої біографії й не аналізуючи логікові руху його філософської й естетической думки. Найбільше поверхневий погляд приводить у роздратування той факт, що волелюбний уродженець вільного імперського міста Франкфурта, глава "бурхливих геніїв" добровільно пішов у служіння до веймарскому герцога, ставши таємним радником, а потім навіть міністром карликової держави. І дійсно, питання цей ні в якій мері не можна представляти спрощено. З одного боку, постійні, і навіть в "перше веймарское десятиліття" не переривалися, роздуму про ніщо волі, що сковується не, людської особистості (і вуж тим більше сковува_ не ніякими становими забобонами й обмеженнями), про безмежні можливості людини, кінцева віра в можливість побудови гуманного людського співтовариства ("народ вільний на землі вільної"), з іншого боку - буденна й непримітна участь у справах мирських: успішні й безуспішні спроби скоротити герцогську армію, упорядкувати систему оподатковування, налагодити гірничорудна справа, покарати хабарників і лихоимцев, поліпшити дороги й проїзди в герцогстві, запровадити прогресивні методи в сільське господарство, поліпшити систему вищого утворення, розвити аматорський і професійний театр, підвищити загальну роль науки й культури в народному житті й т.д. і т.п. Цей контраст високого польоту думки й заземленого життєвого будня у випадку з Ґете особливо дивує, нерідко дратує й у кінцевому підсумку приводить до вже розхожого формулювання, що стало, про те, що Ґете, з одного боку, був "генієм", а з іншого боку - "філістером", що виникла ще в колі сучасників Ґете. З оцінкою же особистості й творчості Ґете справа завжди обстояло дуже складно, починаючи з "Геца фон Берлихингена" і "Страждань юного Вертера". Епохальні для всієї історії німецької літератури добутку, що зіграли величезну роль також і в розвитку європейських літератур, були досить критично сприйняті багатьма сучасниками. Ми хочемо лише підкреслити, наскільки важливий у сьогоднішній оцінці Ґете конкретно-історичний підхід, детальне й скрупульозне входження в усі тонкості й складності його епохи і його особистої долі.)"Ґете. Життя й творчість", два томи якого були опубліковані у ФРН відповідно в 1982 і 1985 роках. Перш ніж приступитися до роботи про Ґете, К. О. Конради придбав різнобічну філологічну підготовку, висунувшись у число найбільших сучасних літературознавців ФРН прогресивно-демократичного напрямку. Уже перший його наукова праця, "Латинська поетична традиція й німецька поезія XVII століття" (1962), привернув увагу широкої наукової громадськості як масштабне дослідження глибинних, часом "мікроскопічно" тонких процесів взаємодії традицій латинської й німецької поезії на дуже складному й важливому для німецької літератури етапі. Будучи з 1961 року професором по новій німецькій літературі (з 1969 року в Кельнському університеті), Конради регулярно виступає із с


Загрузка...