Конради Карл Отто. Ґете. Життя й творчість. т.1. Місто. Природа. Друзі

Конради Карл Отто. Ґете. Життя й творчість. т.1.
Місто. Природа. Друзі

але й безперечна професійна кваліфікація

"Я, не пручаючись, підкорився волі батька, що задумав послати мене в Страсбург, де мене нібито чекало веселе легке життя, а заодно можливість продовжити навчання й зрештою захистити дисертацію" (3, 299). На початку квітня 1770 року студент обох правий приїхав у місто в Ельзасі, що нараховував близько 50000 жителів, що от уже дев'яносто років належав Франції, але ще повністю зберігав риси старого німецького міста із собором ервина фон Штейнбаха, що став його відмітною прикметою. Рейн ще не розділяв у такій мері обидві країни. Французькі королівські чиновники керували, але, як і в рідному місті Ґете, діяли міські радники й шеффени, а цехи зберігали ще свої права. Протестанти й католики, яких було приблизно нарівно, мирно співіснували, кальвіністів же було небагато. Університет славився медичним факультетом, в іншому він нічим не виділявся. "Мені було тут як у Лейпцизі, тільки ще гірше. Я не дізнавався нічого, чого б я вже не знав". Иоганна Даніеля Шепфлина, професори історії й красномовства, Ґете охарактеризував у своїй автобіографії як одного з тих щасливців, "яким дане поєднувати минуле із сьогоденням, історичні пізнання зв'язувати з життєвими інтересами" (3, 401). Хто хотів говорити й писати по-французькому, міг це собі легко дозволити, безглуздої боротьби за пріоритет тої або іншої мови тут не було. "Мова страсбуржцев німецький, - зауважував Фрідріх Кристиан Лаукхард, що відвідав ці місця в 1781 році, - але самий жалюгідний, котрий тільки можна почути". "Hoscht" (замість "hochst") 1, "bescht" (замість "best") 2, "Madeli" (замість "Madche) 3Джерело: Література Освіти )- от страсбургский діалект, і навіть із кафедри говорять "vum Herr Jesses Kreschtes" (замість "vom Herr). Це, імовірно, мало турбувало Ґете, франкфуртский діалект якого, як відомо, просочився в нього рими

Ґете оселився в центрі міста, на жвавій вулиці Фишмаркт, на квартирі в кушнірського майстра Шлага, а 18 квітня 1770 року вніс своє ім'я в "Matricula Ge)- Joa). Таким чином, нас не може здивувати, що саме Зальцману Ґете перевіряв у листах свої прикрості, хвилювання й суми, коли він зустрів Фридерику Брион.)"говорив він завжди відверто, виразно, із сухуватою жвавістю, з легкою жартівливою іронією, що дуже йшла до нього" (3, 314). Завдяки своїй неупередженості він годився на роль судді й арбітра у сварках, які траплялися між молодими людьми. В "Геце фон Берлихингене" Ґете ввічнив його під його ж власним ім'ям - Франц Лерзе. Генріх Леопольд Вагнер, автор драми "Дітовбивець", теж належав до числа столовавшихся.) пиетистской вірі всі тяготи як випробування, ниспосланние богом, і покладався у всім на божию допомога, "яка так очевидно виражається в безперестанному божому промислі й неодмінному рятуванні від всіх лих і напастей" (3, 312). Йому не завжди було легко зносити глузування й сумніви однокашників, що жартували над ним. Ґете ж його розумів, адже ще у Франкфурті в пиетистских кружках він познайомився з подібними людьми - "природне й наївними".)"Дитинство Генріха Штиллинга", що вийшла в 1777 році й за якою пішли інші частини: "Юнацькі роки" (1778), "Мандрівки" (1778). Юнг розповідає там про страсбургских роки, коли він вивчав медицину. Його юність зложилася дуже важко: сім разів він безуспішно намагався затвердитися як сільського вчителя й домашнього вчителя; потім після духовного прозріння він цілком поклався на волю божию, став подмастерьем у кравця, знову домашнім учителем, був у служінні в купця, що в 1770 році зненацька запропонував йому вивчати медицину. "По божеському велінню ця справа почалася й так само закінчиться", - писав він благочестиво в "Мандрівках Генріха Штиллинга". Він став шановним очним лікарем, страждав від невдач, залишив цю професію, став професором камеральних наук і зрештою - вільним літератором, що писав на релігійні теми. Про всі етапи цього дивного життя він розповів у наступних автобіографічних творах ("Сімейне життя", 1789; "Учнівські роки", 1804; "Старість Генріха Штиллинга", 1817). В "Мандрівках" він описав, як виявився серед столовавшихся в Страсбурзі й побачив юного Ґете. Це місце неодноразово цитувалося, хоча воно, як видно, не позбавлено елементів ідеалізації: коли Юнг-Штиллинг писав ці рядки, студент "вільного поводження" був уже відомим автором "Геца": "У наступний полудень відправилися вони в перший раз у пансіон обідати. Вони прийшли першими, їм показали їхнього місця. За столом обідало біля двадцяти чоловік; все постепенно входили й розсідалися. Самим останнім увійшов у кімнату один - з більшими світлими очами, прекрасним чолом і гарним додаванням. Він привернув увагу пана Трооста й Штиллинга; Троост сказав Штиллингу: "Це, мабуть, чудова людина". Штиллинг відповів ствердно, але подумав, що він їм обом буде сильно досаждати, тому що юнак спочатку здався йому невихованим. Це він уклав з вільного поводження, що відрізняло студента; однак же Штиллинг дуже помилявся. Вони тим часом помітили, що цієї відмінної людини називали паном Ґете".)"відносно витончених наук по-іншому направила його інтереси" і познайомив його з Оссианом, Шекспіром, Филдингом і Стерном. Однак на підставі інших листів і документів того часу легко можна знайти характеристики Ґете, що суперечать цієї. При всій їхній відмінності друг від друга вони, безперечно, доводять, що цей парубок обертав на себе увага й що було важко зрозуміти його щиру сутність.) несподіванки не могли б вивести з рівноваги, "анатомія придбала для мене подвійну цінність: вона привчила мене переносити отвратительнейшие видовища й у той же час задовольняла мою спрагу знань", - писав Ґете (3, 315). Спрага знань змусила його зацікавитися хімією, що вирішує роль при цьому зіграли, імовірно, алхимические досвіди у Франкфурті, що проводилися під знаком герметики

У перші тижні перебування Ґете в Страсбурзі відбулася історична подія, внесшее розвага й в особисте життя Ґете. Сьомого травня в Страсбург прибула по шляху в Париж Марія Антуанетта, дочка Марії Терезії й дружина майбутнього короля Людовика XVI. Надзвичайна пишність, грандіозні свята, "які повинні були нагадати народу про те, що серед нас на світі живуть і великі миру цього" (3, 305), збудили загальну увагу. І в старості Ґете пам'ятав, яке враження на нього зробили гобелени, що прикрашали будинок для прийому королеви, споруджене на одному з рейнських островів, і виткані по картинах Рафаеля, і як його потрясли інші гобелени, що зображували історію Ясона, Медеи й Креузи, тобто "історію несчастнейшего із супружеств". Досить мистецьки цей спогад уплетений в опис свят як ознака кінця цієї королеви на ешафоті. У листі до Лангеру від 11 травня 1770 року виражене негативне відношення до всієї цієї великосвітської розкоші: "Ці кілька днів ми були лише прикметниками до дружини дофіна. Як часто ми відрікалися від власного серця перед величністю шитого золотом плаття, що краще виглядалася б на будь-якій стрункій людині, чим на горбатому королі. Але коли нас вдається розчулити, наша гордість мовчить, це знають наші князі й наші дівиці й роблять із нами що завгодно". В "Поезії й правді" Ґете згадує власний французький вірш, у якому порівнював пришестя Христа, що з'явилося в цей мир заради калік і вбогих, із прибуттям королеви... (3, 307). Але у своїй автобіографії він розцінив як "цілком розумне" розпорядження влади, щоб виродки, каліки або хворі непривабливого виду не з'являлися на шляху королеви. Молодому страсбургскому студентові це розпорядження навряд чи представлялося "розумним".

Природа Ельзасу із самого початку залучила Ґете, і він дуже добре вивчив її, наприкінці червня разом з юристом енгельбахом і медиком Вейландом він почав багатоденну поїздку верхи, побувавши в Цаберне, Саарбрюккене й Нижньому Ельзасі. Він докладно описав свої враження пізніше в "Поезії й правді" (3, 350). Із цією поїздкою зв'язаний уперше, що пробудився в Ґете інтерес, до гірничої справи й "до економічних і технічних питань, що занимали мене більшу частину життя" (3, 355). На околицях Саарбрюккена він оглядав кам'яновугільні збирай, железоделательние заводи, квасцовое виробництво, і йому наочно став досі незнайомий мир праці, боротьби людини із природою. Як видно, уперше його увага залучили й геологічні утворення

У ті ж дні Ґете написав лист, у якому виражене розбуджене переживанням природи настрій, що доти не зустрічався в нього. Уперше - фразовий період, де в реченнях, що починаються з "коли", як би накопичуються враження, аж до речення, що починається з "тоді" - підсумок, що підводить, опису. Коли Ґете писав ці рядки, зустріч із Гердером і любов до Фридерике Брион були ще спереду.


Загрузка...