Конради Карл Отто. Ґете. Життя й творчість. т.2. Класика й класичне. Сумнівні поняття

Конради Карл Отто. Ґете. Життя й творчість. т.2.
Класика й класичне. Сумнівні поняття

"веймарскими друзями мистецтва" у десятиліття, що охоплює приблизно 1795- 1805 роки, їхню програму естетического виховання, що вони намагалися здійснити на практиці, звичайно позначають визначенням "висока класика". Воно, безсумнівно, якоюсь мірою відповідає дійсності, якщо під "класикою" - без обліку часу й місця її створення - розуміти свідому орієнтацію на "класичну" античність. Краще говорити про класицизм. Проблематичність цієї термінології досить загальновідома. "Класика" і "класичне" стали вираженнями-штампами, уживаними в різних змістах. Стало звичним, що "класичне" служить позначенням позачасової цінності й позачасового стилю. У значенні найвищої цінності слово "класичне" уживають у тих випадках, коли мають на увазі щось зразкового, гідне наслідування. У різні епохи "класичними" можуть називатися добутку, зразкові для даного часу. Тут, однак, негайно виникають труднощі. Адже те, що вважає гідним один, інакше оцінює іншої. І те, що хтось визнає те або інше художнє втілення зразковим, залежить від думки, що сложились на основі індивідуального соціального досвіду. У ще більшому ступені це ставиться й до самих художників. Тому, хто вважає "Вільгельма Мейстера" Ґете або романи Теодора Фонтані класичними зразками роману, важко оцінювати непредвзято Джойса, Пруста й інших - вони можуть виявитися недоступними для його сприйняття. А той, хто оцінює вірші молодого Ґете або романтичну поезію як класичні зразки поезії, - як він буде сприймати поезію Брехта або Хейсенбюттеля, ернста Янделя або Петера Рюмкорфа? Чи віддасть він їм належне? Ярлики з оцінкою "класичне" розумніше не наклеювати ще й тому, що добуток, зведений у ранг "класичного", часто засуджує публіку на бездіяльність, викликає прагнення цитувати, але не прочитувати.)"класичних" добутків. Визначення "класичне" - це свідчення про зарахування добутку в розряд шедеврів. В 90-е роки XVIII століття чимало зробили для створення всесвітньо-літературного канону брати Шлегели. Немає підстав відкидати їхні оцінки античних поетів, Данте, Сервантеса, Шекспіра, Ґете й інших поетів і письменників. Важливіше прийняття їхніх оцінок прагнення розібратися в передумовах і поглядах, які змусили Шлегелей і інших творців канону прийти до цих оцінок. (Не забуваючи, однак, про те, що перешедший у католицьку віру Ф. Шлегель судив інакше, чим молодий Шлегель.))"класичного" простіше. Якщо вивести загальні ознаки "класичного" стилю, то можна розглядати "класичні" формоутворення середньовіччя й XX століття й в інші епохи. При цьому як зразок завжди залишається у виді античне мистецтво. Пропорційність і стрункість, ясність і стругаючи окресленість ліній - все це мається на увазі, коли той або інший добуток зараховують у розряд "класичних". З робіт Винкельмана, зі статей в "Пропилеях" видно, які ознаки ці автори називали визначальними для "класичного" стилю; переконливі критерії містить і робота Генріха Вельфлина "Основні поняття історії мистецтв" (1915). У підсумку: щоб не знецінити інші ознаки стилю, визначення "класичний" стосовно до стилю вірніше було б використовувати тільки як нейтральне описове поняття.)"класика" претендує також на позначення відрізка життя й творчості письменника й епохи в сукупності. Безперечно, що Ґете пережив період творчості, що означав його класикові: прагнення успадковувати тим принципам, які в мистецтві древніх і їхнього продовжувачів він визнавав зразковими й гідними наслідування. Однак сумнівними представляються погляди, подібні цьому: зустрівшись із античністю, він переборював чисто суб'єктивні, руйнуючі всі норми естетику "Бури й натиску" і звернувся до мистецтва "класики", у якому форма й зміст нероздільний зв'язані в одне ціле. Такі поняття, як "форма" і "закон", є нібито вираженням нової позиції. Якщо навіть відволіктися від того, що й у поезії штюрмеров форма й зміст утворять єдність, у тверезого спостерігача напрошується питання: чому поворот до класичного повинен неодмінно означати, як про цьому нерідко доводиться читати, подолання колишніх поглядів, причому "подолання" часто визначають як позитивний момент? От ходячий приклад: заколотна молодість уступає-де місце врівноваженості й зрілості. Тим самим пропонується чи ледве не програма виховання: мов, показово, що Ґете встав на цей шлях, більше того, у розвитку Ґете від "штюрмерства" до "класики" бачать приклад шляху, що нібито повинен пройти людина. У старості, оглядаючись на пройдений шлях і намагаючись пояснити його як послідовний розвиток, Ґете сам критично оцінював період захоплення ідеями штюрмерства


Загрузка...