Майже вся творчість Михайла Булгакова в якімсь ступені автобиографично. У всякому разі, до таким можна віднести всі його романи, значну частину п’єс, деякої повісті й оповідання. І в той же час строго автобіографічних творів, з яких можна було б скласти повний життєпис письменника, у Булгакова ні, тому що художній вимисел і невигубна фантазія художника незмінно присутні в його добутках. Тому при виборі творів, що претендують на місце в спеціальний «автобіографічний» тім, неминучий деякий суб’єктивізм укладача
Включені в теперішній збірник добутки письменника розташовані в строгій послідовності (за деякими виключеннями), що визначалася хронологією подій, описуваних у цих добутках. Тим самим зроблена спроба представити читачеві як би послідовний авторський художній життєпис або, простіше говорячи, художнє оповідання письменника пр самому себе
Відкривається збірник «Записками юного лікаря» і «Морфієм», у яких іде оповідання про події, що відбувалися в 1916-1917 роках
Історія написання цих оповідань поки вивчена слабко. Існують досить цікаві припущення на цю тему, але вони не підтверджені досить точними даними. У зв’язку із цим представляється доцільним послідовно викласти наявну інформацію із цього питанню
Виняткову цінність представляють спогади Тетяни Миколаївни Лаппа, першої дружини письменника, що перебувала поруч із Булгаковим у селі Никольском і у Вязьмі в 1916 — початку 1918 р. Вона згадує: «Коли ми після Никольского потрапили у Вязьму, Михайло почав регулярно по ночах писати. Спочатку я думала, що він пише великі листи до своїм рідного й друзям у Київ і Москву. Я обережно запитала, чим він так займається, на це він постарався відповісти ухильно й нічого не сказав. А коли я стала наполягати на тому, щоб він поділився із мною, Михайло відповів приблизно так: «Я пишу оповідання про один лікаря, що хворий. А тому що ти людина занадто вразливий, те, коли я прочитаю це, у твою голову обов’язково прийде думка, що в оповіданні мова йде про мене». І звичайно ж не став знайомити з написаним, незважаючи на те, що я дуже просила й обіцяла все там зрозуміти правильно. Назва ж цього оповідання запам’ятав: «Зелений змій».
У цих спогадах всі начебто б логічно, за винятком назви оповідання. Адже мова йде здавалося б про твір, що сам Булгаков називав «Недугою». І за часом все збігається, оскільки до морфію Булгаков пристрастився ще в Никольском, а у Вязьмі його страждання стали майже нестерпними. І нічна його робота була, видимо, пов’язана з фіксацією спостережень над самим собою. Тому-Те він і страшився написане прочитати дружині
И все-таки Т. Н. Лаппа впевнено вказувала на назву оповідання — «Зелений змій». Ми можемо у зв’язку із цим висловити лише своє припущення: Булгаков працював у Вязьмі не тільки над «Недугою», але й над іншими оповіданнями, і в їхньому числі й над «Зеленим змієм». Це припущення тим більше ґрунтовно, що Н. А. Земська, сестра письменника, один раз згадала у своїх спогадах, що Булгаков ще в студентські роки написав оповідання «Вогненний змій».
Переїхавши на початку 1918 року в Київ, Булгаков продовжив письменницьку роботу. Про це є згадування й у Т. Н. Лаппа й у Н. А. Земській. «Коли приїхали із земства, — згадує Тетяна Миколаївна, — у місті були німці. Стали жити в будинку Булгакових на Андріївському спуску… Михайло все сидів, щось писав. За приватну практику він не відразу узявся». Як би продовжуючи ці спогади Надія Панасівна відзначає: «У Київ в 1918 році він приїхав уже венерологом. І там продовжував роботу із цієї спеціальності — недовго. В 1919 році зовсім залишив медицину для літератури». Не менш важливі й спогаду про цей період і близького друга письменника А. П. Гдешинского, що писав: «Пам’ятаю, Миша розповідав про зусилля по відкриттю венеричних відділень у цих місцях (у Никольском. — В. Л.). Втім, про цю сторону його діяльності щонайкраще розповість його більша робота, що він зараховував у Києві… Ця праця, як мені здається, стосувався його діяльності в згаданому Никольском і, як мені здається, — не без впливу Вересаєва…»
Всі ці свідчення з усією очевидністю вказують на те, що Булгаков, перебуваючи в Києві в 1918-1919 роках, систематично займався літературою. Більше того, як показують останні дослідження, у ці роки він досить активно співробітничав у київських газетах, публікуючи там свої статті й репортажі (на жаль, поки відсутні глибокі дослідження із цієї важливої теми). Тому зовсім логічної представляється його репортерська робота в кавказьких газетах (осінь 1919 — початок 1920 року), куди він був занедбаний після вступу в Добровольчу армію
Булгаковські листи із Владикавказа містять багату інформацію про його письменницьку й репортерську роботу, у тому числі й київському періоді. 1 лютого 1921 року: «…працюю днями й ночами. Эх, якби було де друкувати!.. Пишу роман, єдина за все це час продумана річ». 16 лютого: «У мене в 13 (мова йде про будинок на Андріївському спуску. — В. Л.) у письмовому столі дві важливих для мене рукопису: «Начерки земського лікаря» і «Недуга» (начерк) і цілком на машинці «Перший колір». Всі ці три речі для мене дуже важливі… Зараз я пишу великий роман по канві «Недуги». Кінець лютого: «… у Києві в мене залишилися деякі рукописи — «Перший колір», «Зелений змій», а особливо важливий для мене чернетка «Недуги». І в інших листах із Владикавказа згадувалися «Недуга», «Зелений змій» і «Перший колір».
Із цих листів вимальовується ясна картина з «Недугою» і «Першим кольором» (по назвах, звичайно, а не по змісту) і зовсім незрозуміла ситуація з «Начерками земського лікаря» і «Зеленим змієм» — чи самостійні це твори або мова йде про дві назви однієї й тої ж речі…
Переїхавши восени того ж року в Москву, Булгаков не кинув роботу над початими раніше творами, хоча умов для цього не було абсолютно ніяких. У листі до матері від 17 листопада він повідомляв: «По ночах уривками пишу «Записки земського лікаря». Може вийти солідна річ. Обробляю «Недугу». Але часу, часу немає! От що боляче для мене!» Досить важливим є наступне щоденникове свідчення Ю. Л. Слезкина: «По приїзду своєму в Москву ми знову зустрілися з Булгаковим, хоча останнім часом у Владикавказе між нами пробігла чорна кішка… Жив тоді Миша бідно, у темнуватій, сирій кімнаті великого будинку на Садовій… Читав свій роман про якогось наркомана й повість про доктора — щось дуже нудне й розтягнуте…» Цікава й ще один запис у щоденнику Слезкина про владикавказском період: «…у Владикавказе Булгаков поставив при моєму сприянні… «Братів Турбиних»… Дія відбувається в революційні дні 1905 року, у сім’ї Турбиних — один із братів був ефіроманом…» Так що тема, пов’язана із психологією наркомана, протягом декількох років розроблялася Булгаковим
И все-таки на цьому обривається інформаційна нитка про роботу Булгакова над творами «медичного» циклу. Кілька років про неї фактично не було згадувань (вірніше, поки такі відомості не знайдені) і лише в 1925 році в пресі стали з’являтися оповідання, підготовлені на основі имевшегося в письменника найбагатшого «земського» матеріалу. З тих же «запасів» народився й «Морфій». Деякі дослідники думають, що повість «Морфій» є не що інше, як усічений «Недуга», але ці умоглядні висновки можуть бути істотно підправлені при виявленні справжніх рукописів або інших першоджерел. Очевидно лише одне — опубліковані «Записки земського лікаря» і «Морфій» являють собою лише частина з тої ранньої рукописної спадщини письменника, що ще не виявлено. І саме та частина, що могла з’явитися у світло в умовах того часу