Константинов Н. А.,Мединский Е. Н., Шабаева М. Ф. Педагогічна теорія Жан-Жака Руссо
-1794 років. У країні, в основному аграрної, у другій половині XVIII століття широко поширилася капіталістична мануфактура. Але феодальні відносини сильно перешкоджали розвитку капіталізму.) було дворянство, що було власником значної частини землі. Феодальні права давали цьому стану можливість широко експлуатувати селян. Третій стан не мало привілеїв; більшу частину його становило селянство, що було зовсім безправним. Матеріальне становище селянства в результаті феодальних платежів і важких государствених податків було бедственим.) феодальним порядкам, незважаючи на різні умови свого життя. Буржуазія в середині XVIII століття, входячи до складу третього стану, не відразу, з коливаннями приєднується до потужного народного руху й очолює його виступу проти короля, привілеїв духівництва й дворянства, станової системи виховання.) проти феодальних порядків. У своїх творах вони громили феодальний світогляд, розбивали офіційні релігії (деякі просвітителі були атеїстами) задовго до настання революції. В 80-х роках XVIII століття, у передреволюційні роки, їхнього виступу придбали особливо гострий характер.) Дідро й ін.) і доводили, що у своєму «природному стані» людин завжди мав «природне право» на волю, рівність і братерство
Просвітителі XVIII століття чекали настання нової ери, царства розуму на Землі.)»у ролі представників не якого-небудь окремого класу, а всього стражденного людства» (Маркс К. і енгельс Ф. Соч., т. 19, с. 190).
Але після того як буржуазія захопила владу у свої руки, вона, прагнучи забезпечити своє панування, перейшла в настання проти трудящих, проти робочого класу, що розвивається.) неуцтво минулого, відпаде все негативне, що властиво феодалізму
Видатне місце серед французьких просвітителів займали Жан-Жак Руссо й філософи-матеріалісти
тридцяти років, Руссо приїхав у Париж, де познайомився з новою буржуазною інтелігенцією того часу, з її кращими представниками-публіцистами й філософами. В 1749 році Дижонская академія оголосила конкурс для твору на тему » чиСприяв прогрес наук і мистецтв поліпшенню або погіршенню вдач?». За порадою Дідро Руссо узявся написати роботу на цю тему. У цьому добутку він рішуче виступив проти соціальної нерівності, проти аристократів і ледарів, проти культури й науки феодального суспільства. За цю роботу Руссо одержав премію Дижонской академії
В 1755 році з’являється друга робота Руссо — «Міркування про походження й підстави нерівності між людьми», у якій є елементи діалектики. Потім пішов «Суспільний договір» (1762). Руссо доводив, що нерівність росла разом із цивілізацією. В «Суспільному договорі», розвиваючи договірну теорію Локка, він протиставив цивілізованому (тобто феодальному) суспільству як ідеал якесь суспільство в нібито «природному стані», коли люди були рівні й вільні, а потім відмовилися від своїх прав заради збереження своєї трудової власності. Руссо бичував тиранію, гне визискувачів і доводив, що влада, що не відповідає інтересам народу, незаконна, вона порушує первісний суспільний договір, по якому люди добровільно передали деякі свої права ними ж обраній владі, зобов’язаним служити народу. Це був убраний у форму літературного твору заклик до скинення короля й феодальних підвалин
В 1762 році вийшов у світло роман-трактат Руссо «емиль, або Про виховання». Він створив авторові світову популярність. У ньому Руссо показав шлях виховання вільної людини нового, тобто буржуазного, суспільства. Поява «емиля» викликало обурення в аристократів і духівництва. Книга за виражене в ній вільнодумство, хоча Руссо не був атеїстом, була спалена на одній із площ Парижа, а її автор був змушений бігти за кордон. Лише незадовго до смерті, хворий і розбитий фізично й морально, він зміг повернутися на батьківщину. В 1778 році Руссо вмер
Твір Руссо глибоко хвилювали розуми передового передреволюційного буржуазного суспільства, їхній вплив простирався далеко за межі Франції
і вело до твердження буржуазного ладу. Ідеал Руссо — це дрібнобуржуазна трудова власність і суспільний устрій, заснований на цій власності й на праці кожного
Розглядаючи питання про сприйняття навколишні нас миру, Руссо міркував як сенсуаліст: немає нічого в нашій свідомості, що не було б отримане за допомогою відчуттів, через органи почуттів. Але він не міг робити із цього положення матеріалістичних висновків. Він заперечував офіційну релігію й був прихильником «релігії почуття», думаючи, що кожна людина вільна вірити по-своєму. За його словами, «всі добре, що виходить із рук творця всесвіту, усе вироджується в руках людини».
Людина, на думку Руссо, зіпсований сучасним суспільством. Звідси висновок: виховувати дитини треба поза зіпсованим суспільством, удалині від цивілізації, на «лоні природи».
Існування людей повинне підтримуватися особистою працею. Без праці не може бути нормальний людського життя. Але в несправедливому, зіпсованому світі багато хто привласнюють результати чужої праці. Істинно вільним є людина, що живе своєю працею. На думку Руссо, завдання полягає в тім, щоб виховати такої людини, що ні від кого не залежав би, жив би плодами своїх праць, цінував би свою волю й умів неї захищати. Та людина, що цінує свою волю, навчиться, звичайно, поважати й волю інших, засновану на праці
Руссо говорив, що дітей трудівників виховувати не треба, вони вже виховані самим життям. Треба перевиховати феодалів, аристократів, правильно виховати їхніх дітей, і мир стане іншим. Тому героєм свого добутку «емиль, або Про виховання» він робить емиля, що відбувається зі знатної сім’ї. У результаті отриманого їм виховання він повинен стати вільнодумним і жити власною працею
Природне й вільне виховання. Діти повинні виховуватися, по Руссо, природно, згідно із природою. Це значить, що у вихованні треба додержуватися природи дитини, ураховувати його вікові особливості. «Природа бажає, щоб діти були дітьми, перш ніж вони стануть дорослими», — писав Руссо. Він уважав, що виховання одержують із трьох джерел: від природи, від оточуючих людей і від речей. Виховання природою, на його думку, здійснюється шляхом «внутрішнього» розвитку людських здатностей, розвитку органів почуттів; виховання людьми — етo приучення людини використовувати розвиток цих здатностей і органів; і нарешті, виховання від речей — це власний досвід людини, що здобувається їм від речей, з якими він зіштовхується і які на нього впливають. Правильним виховання буде тоді, коли всі три фактори (виховання природою, людьми, речами або зовнішніми обставинами) діють узгоджено, в одному напрямку
У безпосередньому зв’язку із природним вихованням Руссо поставив і вільне виховання. Перше із природних прав людини, заявив він, — воля. Опираючись на це положення, він виступав проти схоластичної школи з її зубрінням, суворою дисципліною, тілесними покараннями й придушенням особистості дитини. Він вимагав поважати особистість дитини, зважати на його інтереси й запити. У цьому позитивне значення його заклику до вільного виховання
Руссо надавав великого значення напрямної ролі вихователя, але розумів цю роль своєрідно, по-своєму. Вихователь, говорив він, лише наводить свого вихованця на рішення питання, керує його інтересами так, що сама дитина цього не зауважує, робить головним чином непрямий вплив. Він організує все середовище, всієї навколишньої дитини впливу так, що вони підказують певні рішення. Він заперечував примус як метод виховання
— від народження до 2 років — це час, коли в центрі уваги повинне стояти фізичне виховання дітей. Другий період — від 2 до 12 років, по його вираженню, період «сну розуму», коли дитина ще не може міркувати й логічно мислити, коли варто розвивати головним чином «зовнішні почуття», коли сили дитини накопичуються для того, щоб знайти свій вихід уже в більше старшому віці. Третій період — від 12 до 15 років, у ці роки широко розгортається розумове виховання, задовольняються розумові запити дитини. Четвертий період — «період бур і страстей» — з 15 років до повноліття, коли здійснюється переважно моральне виховання
Думки Руссо про вікові розходження дитини відповідають його поглядами на природоспособность виховання й не позбавлені діалектики. Він прагнув знайти провідний початок для кожного із щаблів природного розвитку дитини, на яке й повинне бути в даний період спрямована основна увага в процесі виховання. При цьому кожна із щаблів тісно зв’язана сдругой.
Руссо прагнув глибоко зрозуміти людську природу й виявити специфіку її розвитку. Однак він не міг правильно вказати закони розвитку дитини. Невірно, що дитина з 2 до 12 років начебто не має змоги мислити логічно, так само як і твердження, що моральні поняття недоступні дітям цього віку.) також писав, що кожна дитина приносить із собою в життя особливий темперамент, що визначає його здатності й характер і який варто змінювати або розвивати й удосконалювати. Він рішуче заперечував проти трафарету, однакового підходу у вихованні. Завдання вихователя полягає в тім, щоб добре знати вікові особливості дитини, глибоко вивчати його індивідуальні схильності й здатності
У раннім дитинстві (до двох років) основою всього є фізичне виховання. Якщо це можливо, дитини повинна вигодовувати самі матері. Звичайно сповивають дитини, укладають його так, що голова його залишається нерухливої, ноги випрямленними, руки витягнутими уздовж тіла. «Щастя, якщо йому залишають можливість дихати», — викликує Руссо. Так відразу ж віднімають у дитини волю, а цього не можна робити, не слід заважати природі
Руссо докладно зупиняється на фізичному вихованні емиля. Він указує, як треба загартовувати дитини й зміцнювати його фізичні сили
Із двох років наступає новий період виховання. Не треба в цьому віці змушувати міркувати дитини, не треба читати дитині всякі наставляння, змушувати його заучувати оповідання й казки. У цьому віці, на думку Руссо, необхідно головним чином усіляко розвивати зовнішні почуття дитини. Руссо дає цілий ряд вказівок, як варто розвивати ці почуття. Як і раніше необхідно посилено займатися зміцненням здоров’я дитини, його фізичним розвитком. Учити його в буквальному значенні цього слова поки не треба. Нехай дитина все вимірює, зважує, уважає й порівнює сам, коли він відчує в цьому нестаток. Добре б дитині до 12 років зовсім не знати книги; але якщо він навчився читати, нехай першою і єдиною його книгою буде «Робинзон Крузо», герой якої на незаселеному острові робив все необхідне для свого простого життя вприроде.
На думку Руссо, дитина в цьому віці не має ще моральних понять, але роль, що виховує, приклада, безсумнівно, у цей час велика. Ніякі моральні, ніякі абстрактні поняття недоступні дитині до 12 років, але те, що пов’язане з пізнанням самих речей, може все-таки допомогти й формуванню окремих абстрактних понять. І Руссо вважав, що дитина в цьому віці цілком може засвоїти одну важливу ідею — ідею власності. емиль хоче огородничать і саджає боби, але на землі садівника Роберта, саме на тім місці, де, виявляється, Роберт уже посадив дині. Із зіткнення, що відбулося між емилем і Робертом, дитина пізнає, як ідея власності природно сходить до права «першого заволодіння за допомогою праці». Таким чином, Руссо, суперечачи своїм основним положенням про неможливість формування в дитини в цьому віці абстрактних понять, уважає, що ідея власності може стати цілком доступної розумінню дитини
Відкидаючи покарання, Руссо висуває метод «природних наслідків». Воля дитини може бути обмежена тільки речами. Дитина, зіштовхуючись із природою, безсумнівно, зрозуміє, що треба підкорятися її законам. Ті ж міркування повинні бути покладені й в основу відносин до людей. Якщо дитина ламає всі, до чого не доторкнеться, — не гніваєтеся, прагнете тільки усунути від нього все те, що він може зіпсувати. От він зламав стілець, яким користувався, не квапитеся давати йому новий. Нехай він відчує всі незручності відсутності стільця. Якщо дитина розбиває скло у вікні своєї кімнати, не вставляйте нового, «краще схопити йому нежить, чим вирости божевільним». Але якщо дитина продовжує бити скла, рекомендується замикати його в темній кімнаті, це Руссо вважав не покаранням, а «природним наслідком» провини дитини
До дванадцяти років емиль фізично міцний, самостійний, уміє швидко орієнтуватися й схоплювати найважливіше, він довідався навколишній світ через свої зовнішні органи почуттів. І він цілком підготовлений для того, щоб вступити в третій період свого розвитку, коли здійснюється розумове й трудове виховання. У цьому віці дитина, по Руссо, ще не володіє в достатній мері моральними поняттями й не може як варто зрозуміти відносин між людьми, тому він повинен вивчити те, що пов’язане з навколишньою його природою. Треба при виборі предметів для вивчення виходити з інтересу дитини. Природно, що інтерес дитини направляється на те, що він бачить, і тому його цікавлять географія, астрономія, природознавство. Руссо розвивав оригінальну методику одержання цих знань дитиною, засновану на самостійному дослідженні їм явищ. Він ставить емиля в положення дослідника, що відкриває наукові істини, що винаходить компас і т. д.
Дидактика Руссо заснована на розвитку в дитини самодіяльності, уміння спостерігати, кмітливості. Все повинне бути надане сприйняттю дитини з максимальною наочністю. На його думку, наочність — сама природа, самі життєві факти, з якими емиль безпосередньо знайомиться. Намагаючись намалювати розумове виховання нової, вільної людини, Руссо не зумів зв’язати особистий досвід дитини з досвідом людства, вираженим у науці. Він за реальні знання, які варто одержувати не із книг, а із природи. Разом з тим він яскраво показав велике значення виховання спостережливості, допитливості й активності дитини, важливість для навчання його безпосереднього спілкування із природою й життям
Фізична праця — це неминучий обов’язок суспільної людини. «Богатий або бідний, могутній або слабкий, усякий дозвільний громадянин — це шахрай». Тому вільна людина повинен володіти різними видами сільськогосподарської й ремісничої праці, тоді він дійсно зможе заробити свій хліб і зберегти свою волю. емиль навчається ряду корисних професій
У першу чергу дитина вивчає столярне ремесло, що Руссо дуже цінує у виховному відношенні, а потім знайомиться з рядом інших ремесел. емиль живе життям ремісника, воно переймається повагою до людини праці, самій праці й трудовому спілкуванню. Він їсть хліб, що сам заробив. Праця — суспільний обов’язок вільної людини, це й виховний засіб
емиль тепер підготовлений до життя, і на шістнадцятому році Руссо повертає його в суспільство. Наступає четвертий період — період морального виховання, а воно може бути дано тільки в суспільстві. Розбещене місто не страшне тепер емилю, що досить загартований від міських спокус
Руссо, представник того класу, що незабаром вступить у революційну боротьбу, щиро переконаний у тім, що кращі люди «третього стану» — це носії загальнолюдських ідеалів. Треба тому навчити емиля любити всіх людей. І Руссо висуває три завдання морального виховання: це виховання добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі.) здійснюється, по Руссо, шляхом вивчення біографій великих людей, вивчення історії. Виховання доброї волі може бути лише при здійсненні добрих справ
У цьому віці Руссо вважав за необхідне дати своєму вихованцеві й полова освіта. Насамперед він пропонував усунути все шкідливе, збудливе: читання книг неналежного змісту, зніжену й сидяче життя; юнак повинен жити діяльним життям: рухатися, займатися фізичною працею, тривалий час бувати на свіжому повітрі. Руссо вважав, що було б бажаним уникнути з боку дітей можливих питань про полове життя; але якщо таке питання задане, те краще дитини «змусити замовчати, ніж відповідати неправдою». Такий підхід, на його думку, не здивує вихованця, тому що й раніше вихователь не відповідав на питання, не відповідному розумінню дитини. Коли ж вихователь знайде емиля досить підготовленим, він повинен відповісти серйозно, просто, без усякого замішання, не допускаючи, щоб діти довідалися про полове життя з боку, з нечистого джерела
Руссо вважав, що років до 17-18 юнакові не слід говорити про релігію. Але він був переконаний, що емиль сам прийде поступово до пізнання божественного початку. Він був проти повідомлення дітям релігійних істин. Теперішня релігія, говорив він, — це релігія серця. Як деист, Руссо вважав, що, міркуючи про мудрий пристрій вселеної, дитина приходить до думки об неї творці
Пристосування до думки інших, відсутність самостійних суджень, навіть власної релігії, підпорядкування чужій волі — от доля жінки. Руссо вважав, що «природний стан» жінки — залежність, і «дівчини почувають себе створеними для покори», що ніяких серйозних розумових занять для дівчини не потрібно. Різке протиріччя в змісті виховання чоловіка й жінки в Руссо зрозуміло — він бачить свій ідеал сім’ї в сім’ї ремісника, дрібного буржуа. Ці міркування Руссо відповідають його дрібнобуржуазній природі і є реакційними
Значення педагогічної теорії Руссо. Руссо займав важливе місце серед філософів-просвітителів в ідеологічній підготовці французької революції 1789 року. Незважаючи на ряд протиріч і помилок, його педагогічні погляди зіграли свою історично прогресивну роль. Його погляду були повною протилежністю феодальній педагогіці й повні гарячої любові до дитини. Руссо вимагав активних методів навчання, обліку вікових особливостей дитини, трудового виховання, тісного зв’язку навчання сжизнью.
Після того як французька буржуазна революція 1789-1794 років була завершена, до педагогічних ідей Руссо буржуазні педагоги стали ставитися насторожено. Демократ Руссо представляється небезпечним, його думки про виховання активного, самостійно думаючої, вільної людини йшли врозріз із реакційною ідеологією буржуазного суспільства, що зміцнилося.)»відрікається сучасна, одряхліла буржуазія. Предки її, що не відокремлювали ще інтересів свого класу від справи народу, звеличували Руссо; теперішня буржуазія ставиться до Руссо холодно, свисока, і хоча за традицією називає його «великим», але незмінно додає «утопістом». Причому під утопією розуміє не тільки те, що дійсно утопично у творах Руссо, але і його демократизм, його повага перед «людиною», перед «працею» (Крупская Н. К. Пед. соч. в 10-ти т., т. 1, с. 265).