Коренева М. Ю.: Жан Поль (Jea) Иоганн Пауль Фрідріх).
Иоганн Пауль Фрідріх, 1763-1825) РАН
Джерело: Література Освіти )- псевд.; наст. прізвище й ім’я — Ріхтер (Richter) Иоганн Пауль Фрідріх, 1763-1825), німецький письменник, автор численних романів і повістей у дусі сентименталізму.)»людського серця», що зробив вплив на німецьку романтичну школу, Жан Поль був добре відомий у Росії 1-й половини XIX в.: його твори широко переводилися, його ім’я зустрічається в одному ряді з Ґете й Ф. Шиллером майже у всіх оглядах іноземної літератури, що з’являлися на сторінках російської печатки в 1840-е, при цьому особлива увага приділяється зачіпа_ у його творах морально-філософським проблемам
Коло жан-полевских тим, що викликали стійкий інтерес у літературному середовищі 1-й половини XIX в., становили моральне самовиховання, формування самобутньої особистості, безсмертя душі, любов, дружба, «насолода сумом», культ героїчного, культ «високих людей».)-96), В. А. Жуковський, особисто знайомий з письменником (На кончину*** // МТ. 1827. Ч. 15. № 11. С. 105-106), В. К. Кюхельбекер, що помістив в «Мнемозине» (1824. Ч. 1. С. 182-184) переклад «Поліметрів» (прозаич. уривків) під русифікованим заголовком «Многомери», і ін. У числі сучасників П., що писали про Жан Поле, минулого В. П. Титов (Про роман // MB. 1828. Т. 7. С. 182-183), Н. И. Надєждін (Про високий // BE. 1829. № 3. С. 210), С. П. Шевирев (Історія поезії. М., 1835. Т. 1. С. 88-91), Н. А. Полевой (Нариси російської літератури. Спб., 1839. Ч. 1. С. 150), Ф. Ф. Корф (Жан Поль // Совр. 1839. Т. 14. С. 15-76).
До середини 1820-х зложився стійкий образ «російського» Жан Поля — поета-філософа, мораліст^-мораліста-поета-мораліста. Подання П. про Жан Поле не виходило за рамки цього образа, підтримуваного й думкою Ж. де Сталь, що зрівняла Жан Поля у своїй книзі «Про Німеччину» («De lrsquo;Allemag), добре відомої П., з М. Монтенем (ч. 2, гл. 28).
У бібліотеці П. зберігся екземпляр французької антології афоризмів і окремих висловлень Жан Поля (Pe), подарованої Пушкіну Ю. Н. Бартенєвим 31 серпня 1830. Про те, що П. читав цю книгу в Болдіні, свідчить пасаж в » Панянці-Селянці», що була закінчена там 20 вересня того ж року: «… жарту поверхневого спостерігача не можуть знищити їх (панянок) істотних достоїнств, з яких головне, особливість характеру, самобутність (i), без чого, на думку Жан-Поля, не існує й людської величі» (Акад. VIII, 111, 666).
Цією французькою антологією П., імовірно, користувався й при написанні статті «Про незначність літератури росіянці» (грудень 1833 — березень 1834), у якій він, говорячи про Вольтера і його поему «Орлеанская незаймана», почасти повторює одне з висловлень Жан Поля: «… нарешті, і він (Вольтер) один раз у своєму житті стає поетом, коли весь його руйнівний геній lt;…gt; вилив у цинической поемі» (Акад. XI, 272; порівн.: Pe). Цю же думку П. вкладає у вуста мнимого англійського журналіста в замітці «Останній зі свойственников Иоанни дrsquo;Арк» ( 1836-1837): «Раз у житті трапилося йому бути істинно поетом, і от на що вживає він натхнення!» (Акад. XII, 155).
У Тригорській бібліотеці було німецьке видання вибраних фрагментів Жан Поля (Jea).)-290; Краснов Г. В. 1) Пушкін і Жан-Поль: (Коментарі до » Панянки-Селянці» // Болд. читання, [1994]. 1995. С. 12-16; 2) Пушкінський діалог з Жан-Полем // Культура й мир: Схід-Захід: Тез. докл. учасників Междунар. науч. конф. ( 19-22 сент. 1995 р.). Н. Новгород, 1995. С. 87.
М. Ю. Коренева