Тим часом навіть серце дружини пануючи розтопили пісні Леля. Але пастух спритно увертивается й від Олени Прекрасної, залишаючи її на піклування Бермяти, і від Снігурки, від якої він тікає, забачачи Купаву. Саме такої безоглядної й гарячої любові чекало його серце, і він радить Снігурці «підслухувати» гарячі Купавини мовлення, щоб навчитися любити. Снігурка в останній надії біжить до матері Весні й просить неї навчити теперішнього почуття. В останній день, коли Весна може виконати прохання дочки, оскільки назавтра вступає в права Яріло й Літо, Весна, піднімаючись із води озера, нагадує Снігурці про застереження батька. Але Снігурка готова віддати життя за мить теперішньої любові. Мати надягає на неї чарівний вінок із квітів і трав і обіцяє, що вона полюбить першого ж юнака, якого зустріне. Снігурка зустрічає Мизгиря й відповідає на його пристрасть. Безмірно щасливий Мизгирь не вірить небезпеки й уважає бажання Снігурки сховатися від променів Ярили порожнім страхом. Він урочисто приводить наречену на Ярилину гору, де зібралися всі берендеї. При перших променях сонця Снігурка тане, благословляючи любов, що несе їй смерть. Мизгирю здається, що Снігурка обдурила його, що боги над ним насміялися, і він у розпачі кидається з Ярилиной гори в озеро. «Снігурки сумна кончина й страшна погибель Мизгиря тривожити нас не можуть», — говорить цар, і всі берендеї сподіваються, що гнів Ярили тепер згасне, що він дарует берендеям силу, урожай, життя
© Е. П. Сударєва