Шкіряників М. В. Ловлас російський і англійський: негендерний підхід
«чоловічий» перевага в історії літератури.
Ні в якій мері не намагаючись сперечатися з «гендерним підходом», спробую скористатися ним же розробленим методом:
«Знайомі картини літературного минулого з їхнім розподілом на епохи, ієрархією добутків, напрямками й контекстуальними зразками повинні постійно піддаватися критичному повторному огляду й відновленню. (Начебто банально, але й абсолютно справедливо . У противному випадку вони не будуть відповідати актуальному рівню знань у літературознавстві. Перед такою альтернативою коштують у цей час Ge)
Особливо відзначу: Тетяна прочитала ці романи
Про її матір (виділене мною :
Дружина ж його була сама
Від Ричардсона без розуму-
Вона любила Ричардсона
Не тому, щоб прочитала,
Не тому, щоб Грандисона
Вона Ловласу зволіла;
Але за старих часів князівна Алина,
Її московська кузина,
Повторювала часто їй про їх. -)»сарафанного радіо», що спеціально підкреслив Пушкіна. Судити про щось, не знаючи (у цьому випадку , як це по-російському! У примітці ж до роману сам Пушкін назвала ці романи «славними», і сам їх, безумовно, прочитав (у бібліотеці Пушкіна збереглися збори романів Ричардсона англійською мовою в трьох томах, видане в 1824 р.).)»звабливий обман» «сладостного роману» Ричардсона — саме життя, а Кларисса — ідеальний образ. І може бути «звабливість» даного обману для Тетяни й у тім, що Ловлас Ричардсона все-таки захотів виправити помилку , не усвідомлюючи прямо цього, але все-таки вихована в селі (чистота вдач!), мріяла про заміжжя.), прочитайте, — потім лайте. Приклад , тобто переклади з англійської на французьку мову. Але все-таки Ловлас має англійське походження, про нього — англійському Ловласе, — і піде розмова
В Англії вперше Ловлас як літературний персонаж з’явився в комедії Колі Сиббера «Останній виверт любові» (1696). У цьому випадку самим ім’ям Ловлас (Loveless) автор указав не тільки на моральну (loveless , але й історичну традицію, що продовжив його герой, давши йому ім’я, співзвучне з ім’ям реально існуючої людини XVII сторіччя: аристократа, поета-кавалера, автора прославлених любовних віршів Ричарда Лавлейса (Lovelace).
Ричард Лавлейс ( 1618-1658) . Посмітив виступити проти революційного парламенту, був на боці роялістів. Дуже традиційний для того часу тип , блискучий, гарний, чарівний поет, що постраждав за «праве» справу, так уважали у Франції, куди він виїхав після подій 1648 року, але повернувся в Англію й потрапив у в’язницю.
У свідомість і побут англійців це ім’я ввійшов як синонім чарівного спокусника. А Сиббер перший дав літературному героєві ім’я реальної людини практично нерозрізнені навіть для англійця
Створений Сиббером образ розпусника не втратив своєї популярності: до кінця XVIII сторіччя з’явилося кілька п’єс із цим героєм. Всі вони продовжують історію сибберовского Ловласа: Джон Ванбру в 1696 р. написав комедію «Непоправний» .
Ричардсон написав «Клариссу» в 1748 році. Т. е. перед нами 4 Ловласа, відповідно два Ловлас з’являється тільки з позитивної сторони: він не боїться дуелі, відкрито йде на неї. Сам точно усвідомлює, наскільки був несправедливий до «найкращого з жінок», повністю визнає її правоту (у дужках помічу: це легко зробити — Кларисса вже вмерла, але все-таки визнає!!!)
Цю, не тільки розпусну (яким Ловлас був у Ванбру) складову, побачили в Ловласе сучасники. Доводячи це, пошлюся на авторитет Дідро, що писав: «Ричардсон змушує нас захоплюватися геніальністю з який у Ловласе найрідші достоїнства (він) зумів сполучити з огидними пороками, низькість із великодушністю, глибину з легкодумством, поривчастість із холоднокровністю, здоровий глузд із шаленістю, геніальністю, з який він зробив з нього негідника, якого любиш, яким захоплюєшся, якого нехтуєш, що дивує вас, у якому би виді він не з’являвся…» [Цит. по: Воропанова 1997: 199].
Відомо, що сам Ричардсон, злякавшись настільки неоднозначного відношення до свого героя з боку читачів (особливо читачок!!!), вирішив написати роман про бездоганного чоловіка .
А вже в переробці Шеридана «Поїздці в Скарборо»1777 року чеснота тріумфує однозначно самі такі ж (згадаємо слова самого Ванбру: «Беринтия позбавляє безвинності Ловласа»), а Ловласа раскаявшегося оточують доброчесні жінки .
Але сьогодні (на щастя, або жалю) відношення до даного героя добродушно^-іронічне, прав, що поробити!!! великого Пушкіна, — «Ловласов постаріла слава». Згадаємо слова Дідро про ричардсоновском Ловласе: «- негідник, якого любиш, яким захоплюєшся-«. Де сьогодні подібні негідники?
Література
Ина Шаберт. Гендер як категорія нової історії літератури // Піл. Гендер. Культура. Німецькі й російські дослідження.