«Кожний сам собі доля!» (Тема морального вибору людини в добутках М. Горького.) У розумінні М. Горького лише гаряча любов до людей, до своєї справи, до рідної землі може дати людині твердість у життєвих випробуваннях. Данко, що жертвує собою заради інших, сильніше Ларри. У зв’язку із цим виникає найважливіше питання: як дійсно сильна людина ставиться до навколишньої? Це одне з основних питань, відповісти на який не здатна вся світова література. Позиція Горького тут ясна. Гадана сила Ларри, якому люди нібито не потрібні, не витримує випробування самітністю. У більше пізніх творах Горький ускладнює питання: самітність серед людей — чи наслідок це сили або слабості?
І дає відповідь: сильний не може бути самотній, він завжди серед людей — нехай далеких йому за духом, але страждаючих. І це ж розуміє Сатин після зустрічі з Лукою. Але погляди цих героїв однаково розходяться в головному. Лука вважає, що слабкий повинен знайти в житті опору й обов’язок сильного — допомогти йому в цьому.
Сатин упевнений, що насправді сильному не потрібна опора й чекати кращого майбутнього в бездіяльності — не для теперішньої людини. Він приходить до цього переконання не відразу. Ми можемо простежити за його розвитком по ходу п’єси В одному зі своїх монологів Сатин говорить: «Старий — не шарлатан? Що таке правда? Людина — от правда! Він це розумів… ви немає?» У цьому, напевно, і складається основний, ключовий момент добутку: з’єднання «правди» Сатину, що виправдує Луку, з «неправдою в ім’я порятунку» Луки Спрямованість цієї дивної п’єси-притчі не тільки не є якоюсь випадковою для Горького, а, навпроти, надзвичайно характерна для нього, пов’язана із чимсь таємним у його таланті.
Для Горького було важливим не тільки «що робити?», але й «як робити?», як втілити, здійснити мрію. Тому в нього, письменника активного, революційного гуманіста, так сокровенно й переконливо в тім складному, заплутаному житті пролунали загальфілософські теми: правда — бог вільної людини, неправда — релігія рабів і хазяїв Та величезна правда життя, що Горький жадібно збирав і носив у своїй свідомості, правда побутова, психологічна, моральна, соціальна всього естественнее втілювалася в широких, ємних, вільних формах прозаїчного оповідання, у формах реалізму, що на вершинах своєї зрілості був у Горького реалізмом соціалістичним Як нещадний письменник-реаліст Гіркий створив целую енциклопедію російського життя — художню енциклопедію кінця XIX — початку XX століття.
Серед своїх героїв-шукачів він незмінно віддавав перевагу зростаючій людині. Один раз він писав про цьому так: «Моє завдання — будити в людині гордість самим собою, говорити йому про те, що він у житті — найкраще, саме значне, найдорожче, святе й що, крім нього, немає нічого вартої уваги. Мир — плід його творчості, Бог — частка його серця й розуму». Мир горьковских добутків — це мир, що постійно змінюється, у ньому необратимо здійснюються процеси «руйнування» і «творення» особистостей. Гіркий і тут ішов у ногу зі своїм часом: як у його батьківщині всі «стронулось» з нерухливої крапки назустріч майбутньому, так і він, син свого століття, був охоплений цим процесом знаходження нової істини, нової віри Лише сильна людина, затверджує Горький, здатний дивитися в особу реальності.
Але без мети в житті, без упевненості у своїх можливостях змінити мир він не здатний, як не здатний протистояти негодам. У п’єсі «На дні» ми бачимо людей сильних духом, але не знаючих довга перед собою й навколишніми. Бубнів, якому багато чого дано, уже втратив себе. Барон знущається із всіма й швидко втрачає людські риси. Сатин лише на початку цього шляху. Хто знає, яка доля чекала б його, не з’явися в нічліжці Лука…
Недарма Сатин пізніше скаже, що Лука подіяв на нього, як кислота на потьмянілу монету. Сатин розуміє, що призначення сильного — не утішати страждаючих, а викорінювати страждання, зло. Це одне й самих твердих переконань Гіркого Для Горького сила — у прагненні йти вперед «до волі, до світла». Лише гаряче серце й сильна воля, віра в перемогу допоможуть пройти цей шлях. І пам’ять про тих, хто на цьому шляху пожертвував собою заради інших, як зірки — іскри серця Данко — будуть висвітлювати дорогу слідом, що йде.