Кребийон-Старший. Літературна енциклопедія
eacute;billo) був відкинутий акторами. Подальші спроби («Idomeacute;) були вдаліше й привели до шедевра К. — трагедії «Rhadamiste et Zeacute;), що мала разючий успіх, незважаючи на протести Буало (див.). За шумним успіхом пішли настільки ж шумні провали («Xerxegrave;s», 1714; «Seacute;miramis», 1717), що спонукали К. покинути театр. Протягом багатьох лет він жив у повній самітності, слил диваком, але не забував поправляти свої справи вдалими спекуляціями. В 1726 Кребийон поставив трагедію «Pyrrhus»; в 1731 був вибраний членом Французької академії, в 1735 призначений цензором художньої літератури, а 10 років через одержав королівську пенсію, що виклопотала йому фаворитка Людовика XV маркіза Помпадур, що задумав нацькувати К. на свого ворога — Вольтера. По її раді К. поставив «Catili) і «Le Triumvirat» [1754], але п’єси ці мали дуже скромний успіх і не могли похитнути славу Вольтера. Місце К. в історії французької трагедії визначається його спробою розсунути рамки жанру. К. висуває на перший план інтригу за рахунок розробки характерів, наголошує на захопливість фабули, уснащает дія мелодраматичними ефектами, заплутує інтригу за допомогою перевдягань, інкогніто, дізнавань. Класична простота й величавість складу уступають у нього місце пихатості й манірності. Все це — симптоми розкладання класичної трагедії, що відповідає виродженню її класу, що породив. Зниження загального тону трагедії, її вульгаризація, виразна в мові й побудові, відображають захлестивание аристократії буржуазною стихією; але це зниження стримується дотриманням класичних «правил» і орієнтацією на світські умовності. Звідси — суперечливість фактури трагедії К., що лавірує між брутальністю й витонченістю, що викладає самі «непристойні» ситуації нудотно-витонченим стилем. Ця суперечливість виявляє протиріччя в психоидеологии дворянства XVIII в., що жило в оточенні буржуазії, що міцніла. Трагедія К. містить у собі чимало буржуазних елементів; вона підготовляє ґрунт для появи мелодрами (див.) і разом з тим для того переродження класичної трагедії, до-рої було здійснено Вольтером
OElig;uvres de Creacute;billo)- М., 1919; Bru