Кропоткин Петро Олексійович
Кропоткин Петро Олексійович( 1842-1921) був нащадком Рюриковичей і гетьмана Сулими. Виховання й становлення П. А. Кропоткина як людини і як революціонера відбувалося в передреформну епоху, насичену найважливішими соціальними й політичними змінами. Ім’я П. А. Кропоткина асоціюється в нашій свідомості, насамперед, з вітчизняним анархізмом, що виник у надрах революційного народництва. Дійсно, в 1876 році, після смерті М. А. Бакунина, саме він став визнаним теоретиком і пропагандистом анархії. Однак багатогранність і незвичайність особистості П. А. Кропоткина не можуть бути зведені тільки до цієї сторони його діяльності. Він плідно працював у багатьох напрямках. Політика й історія, соціологія й філософія, географія й етнографія, сільське господарство й кооперація, література й етика, блискуча публіцистика, проблеми утворення й виховання, історія науки й політекономія — от далеко не повний перелік предметів, у розвиток яких він так чи інакше вніс свій позитивний внесок, що став надбанням людської культури
Природа щедро обдарила П. А. Кропоткина незвичайним розумом і рідкісною працьовитістю, здатними реалізуватися в будь-якій області людської діяльності, але одночасно вона обдарила його й надзвичайно чуйним і чуйним серцем, що не виносило розладу між особистим благополуччям і несправедливістю й злом окружавшими його. Саме цей моральний розлад душі змусив його відмовитися спочатку від удалої військової, а потім і наукової кар’єри й віддати всі сили й талант справі боротьби з існуючим суспільним злом — справі, що не обіцяло особисто для нього нічого, крім негод і позбавлень, оскільки цим вибором він ставив себе в конфронтацію із владу придержащими.
Сімейна обстановка як би спеціально створила контраст вражень і спостережень для допитливого й допитливого розуму П. А. Кропоткина. З одного боку — життя кріпосних і двірських, з інший життя родичів і друзів сім’ї, численними нитками пов’язаних з вищим суспільством і імператорським двором. Найбагатший соціально емпіричний матеріал, що накопичується пам’яттю дитини, отрока, юнака, зрілої людини, плюс величезна тяга до знань, незадоволеність обов’язковими освітніми програмами Пажеського корпуса, особливо по гуманітарних дисциплінах, все це формувало особливий склад характеру й лад мислення П. А. Кропоткина. Коло його інтересів було досить широке й різноманітний, хоча спочатку й досить хаотичний: філософія й етика, література й мистецтво, соціологія й політекономія, природничі науки й знайомство із забороненою літературою(статтями журналів «Дзвін», «Полярна зірка», роботами Н. Г. Чернишевського, Н. В. Шелгунова й ін.) .
В 1862 році П. А. Кропоткин від’їжджає на військову службу в Сибір. Служба там багато чого дала йому для усвідомлення реакційної сутності самодержавства. Після повстання польських каторжан в 1866 році Петро і його брат Олександр розсталися з військовою службою. Ні той ні іншої не брали участь і не погодилися б брати участь у придушенні повстання
Восени 1867 року П. А. Кропоткин надходить на фізико-математичний факультет Петербурзького університету й одночасно на роботу в статистичний комітет міністерства внутрішніх справ, яким керував великий учений-географ і мандрівник П. П. Семенов-Тян-Шанский. Ім’я П. А. Кропоткина стало відомо в науковому світі, він — член Російського географічного суспільства, нагороджений золотою медаллю за звіт про Олекминско-Итемской експедиції й т.д. Але «роз’їдаюче протиріччя» навколишнього світу змусило його відмовитися від наукової діяльності
У принципі на питання «Що робити? » до цього часу в нього вже була відповідь. Тому поїздка у Швейцарію в 1872 році, знайомство із соціалістичною пресою, з людьми які присвятили себе боротьбі за здійснення свого соціалістичного ідеалу, з інтелігентами й з робітниками послужили поштовхом до ухвалення остаточного рішення. «Вони борються. Ми їм потрібні, наші знання, наші сили їм необхідні — я буду з ними».
Яким повинне бути суспільство, у якому моральні цінності індивіда не вступали б у протиріччя з його організацією, і яка повинна бути ця організація? П. А. Кропоткин віддав перевагу анархізму, хоча тоді й тепер з ім’ям анархізму зв’язана безліч забобонів. Але вищий моральний ідеал справедливого суспільства вимагав відповідної висоти морально го рівня його адептів, насамперед в особистих взаєминах, у питаннях, пов’язаних з теоретичною розробкою ідеалу, стратегії й тактики його здійснення. Анархізм розглядався їм як логічний підсумок тих ліберальних політичних і етичних навчань, які виходили із принципу граничної мінімізації функції держави й збільшенні (розширенні) автономії моральний ний особистості
Узагальнення досвіду буржуазних революцій створило певне негативне відношення до політичних аспектів революції й породило природний крен до анархізму. Причому вустами М. Бакунина росіянин анархізм доповнив ідеї європейського анархізму двома моментами, які, властиво, і зблизили анархізм із соціалізмом. Це ідея колективної власності на знаряддя й засоби виробництва й положення про те, що здійснити анархію можна тільки за допомогою соціальної революції, тобто безпосереднього рішення питання про власність на користь народу
Перед П. А. Кропоткиним стояло те ж завдання, що й перед К. Марксом: дати наукове обґрунтування соціалістичного ідеалу. Але йшли вони до цьому різними шляхами: К. Маркс будував свою концепцію на основі аналізу тенденцій сучасного йому суспільного виробництва й форм класової боротьби; П. А. Кропоткин прагнув знайти відповіді на ті ж питання, виходячи з вивчення головним чином природи людини й еволюції його суспільних форм. І той і іншої виходили з різних форм матеріалістичного споглядання, обоє високо оцінювали роль науки в дослідженні суспільства й, по суті, прийшли до подібних висновків. Але при цьому К. Маркс уважав, що для комуністичного суспільства необхідний і більше високий рівень продуктивних сил, і більше високий рівень етичної й загальної культури людини. Звідси він виводив необхідність держави для проведення соціальних перетворень, їхнього захисту, установлення диктатури пролетаріату для перехідного періоду, якому визначалися сугубо гуманістичні функції: створення виробництва, що максимально задовольняє потреби людини, умов для його духовного й морального розвитку
П. А. Кропоткин, навпроти, думав, що соціальний і моральний потенціал людини цілком достатній для того, щоб після революції почати творення комуністичного бездержавного суспільства на основі сполучника сільськогосподарських громад, виробничих артілей і асоціацій людей по інтересах, а в силу сформованих господарських, торговельних і культурних зв’язків такий сполучник, на думку Кропоткина, з неминучістю повинен був би зав’язувати стосунки з іншими сполучниками, поєднуючи цими зв’язками все людство
Суть розбіжностей полягала в розумінні не кінцевої мети, а шляхів її досягнення
Багато ідей П. А. Кропоткина звучать нині досить актуально. Пройшовши суворий і часом трагічний шлях, ми зараз, по суті, віз обертаємося до ідеї про місцеве самоврядування, місцеву ініціативу, про мінімізацію централистских функцій держави, які пов’язані з господарським, соціальним, культурним і національним життям окремих людей, територіальних і національних общностей, трудових колективів підприємств, установ, будівництв і т.д. Причому він був досить далекий від ідеї регіональної замкнутості, економічного й національного егоїзму. «Сама історія нашого часу, — писав він, — чи не доводить, що дух федеративних сою заклик уже представляє відмітну рису сучасності? Якщо тільки де-небудь Держава дезорганізується з якої-небудь причини, якщо тільки його гне слабшає де-небудь, — і зараз же починають утворюватися сполучники, викликані природними потребами окремих областей… » Етика Кропоткина не є якоюсь самостійною дисципліною, що трактує специфічний предмет моральних відносин, вона є одночасно концепція суспільства, його становлення й прогресу. Невипадково тому такі найважливіші поняття його соціології, як «взаємодопомога», «справедливість», «солідарність», несуть у собі значне навантаження
Основним імпульсом до постановки проблем етики, її науковому обґрунтуванню й розумінню прогресу послужили для П. А. Кропоткина звичайно ж завдання обґрунтування анархістського ідеалу — прогресивної суспільної системи, що одночасно виходить із моральний ний природи людини й создающей умови для його морального розвитку. Однак П. А. Кропоткина турбувало те, що глибоко наукове дарвінівське вчення про еволюцію тваринного миру, у перших, інтерпретувалася лише як концепція боротьби за існування(і ігнорувалася ідея про інстинкт товариськості) , що дозволяє «науково» обґрунтувати правомірність егоїзму й аморализма в житті суспільства: по-друге таке трактування теорії Ч. Дарвіна дозволяло відродити ідеї надприродного внеприродного походження моральності. Як тільки природну основу людини становить боротьба всіх проти всіх, то вселити людині моральні почуття може тільки вища істота — Бог
Не могли не тривожити його й аналогічні тенденції й у самому анархізмі, особливо в його індивідуалістичному напрямку, у якому відбувався своєрідний симбіоз реанимированних ідей М. Штирнера пр абсолютний, ніщо не обмеженій волі індивіда й Ф. Ницше про надлюдину, вільному від яких-небудь моральних норм
Марксистська концепція боротьби класів також не викликала співчуття в П. А. Кропоткина.
Словом, існував цілий комплекс причин, що спонукали його зайнятися проблемами етики, і головна з них — необхідність відповістити на запитання: куди веде людство моральне почуття до виродження людського роду й пануванню слабких або до позитивних, бажаних наслідків?
П. А. Кропоткиним була написана ціла серія робіт, які згодом склали книгу «Взаємодопомога як фактор еволюції». У ній він розвивав і обґрунтовував фундаментальну для своєї соціології й етики категорію взаємодопомоги. Підтвердження своїм ідеям він знайшов у Ч. Дарвіна в роботі «Походження чоло століття».
Взаємодопомога як інстинкт товариськості виникла, на думку П. А. Кропоткина, природним шляхом з досвіду життя суспільних тварин і людини. Цей інстинкт не скасовує закону боротьби за існування, але дозволяє зрозуміти неї в більше широкому й глибокому змісті; не заперечуючи міжвидової боротьби, він допомагає твариною усередині виду, використовуючи взаємну підтримку в боротьбі з несприятливі мі обставинами життя й зовнішніх ворогів, досягати більше відчутних результатів у розвитку виду. Одночасно, уважав він, взаємодопомога сприяла зм’якшенню внутрішньовидової боротьби, виробленню звичок, вдач, звичаїв і традицій, які особливо людині дозволяли створювати різні форми гуртожитку, що відповідають місцю, роду занять і історичному часу. До таких прогресивних форм еволюції людського гуртожитку він відносив рід, громаду, середньовічні цехи, гільдії й вільні міста, а в більше пізніше час — різні страхові, наукові, культурні співтовариства, кооперацію й, природно, майбутнє суспільство комуну
Принцип товариськості, або як він його називав, «закон взаємодопомоги», вироблений у ході еволюції природи, став основою появи таких зачатків моральності, як почуття боргу, жалю, поваги до одноплемінника й навіть самопожертви. Тому природа вважав П. А. Кропоткин, може бути названа першим учителем етики, джерелом морального початку в людині. «Суспільний інстинкт, природжений людині як і всім суспільною твариною, — от джерело всіх етичних понять і всього наступного розвитку моральності». Взаємодопомога виступає, таким чином, першим, вихідним, і в той же час природним принципом моральності. Його розвиток і ускладнення в процесі еволюції людського суспільства, на думку П. А. Кропоткина, пов’язане з поступовим виробленням другого основного поняття етики справедливості, що одночасно виступає як вимога рівноправності й рівноцінності всіх членів суспільства
П. А. Кропоткин високо оцінював розробку цієї ідеї П. Ж. Прудоном, але Прудон уважав справедливість вищою ідеєю, що задає по рядок миру на зразок миру ідей Платона. Кропоткин прагнув і поняття справедливості знайти в історії еволюції людського суспільства. Він навіть висловлював припущення, що, можливо, справедливість випливає зі своєрідності фізіологічних властивостей нашого мислення. Втім, уважаючи це питання спірним, воно подчерки вал важливість того, що справедливість становить основне поняття етики, оскільки не може бути моральності «без рівного відношення до всім, тобто без справедливості».
Вимога справедливості — вимога одночасно й моральне, і соціальне, і економічне, оскільки припускає рівність людей у всіх цих областях. Тому він і не міг погодитися із твердженнями про «справедливість» відносин капіталіста й робітника, поміщика й селянина, називаючи їхнього софізму мі умоглядної етики. Без визнання справедливості «суспільна моральність залишиться тим, — писав П. А. Кропоткин, — що вона представляє тепер, тобто лицемірством. І це лицемірство буде підтримувати ту подвійність, який просочена сучасна особиста моральність». На рівні декларацій — «воля, рівність, братерство», а на рівні реального життя — гноблення, нерівність, експлуатація
Справедливість, будучи найважливішій складовій частиною моральності, на думку П. А. Кропоткина, ще не дає всієї моральності. Її третьою складовою частиною виступає те, що він умовно називав готовністю до самопожертви, великодушністю. За духом цей принцип надзвичайно близький власної моральної концепції П. А. Кропоткина, його моральному вибору
Звичайно, останній принцип етики П. А. Кропоткина — це не тільки власний, теоретично узагальнений моральний досвід автора і його товаришів по революційній боротьбі. Це скоріше принцип етики майбутнього суспільства. І не випадково він підкреслював, що саме із цього принципу починається дійсна моральність людини
Резюмуючи коротенько етичні погляди П. А. Кропоткина, треба підкреслити, що суть інстинкту товариськості, принципу взаємодопомоги, що лежить в основі моральності, полягає в наступному: людина «уважає добром те, що корисно суспільству, у якому він живе, і злом те, що шкідливо цьому суспільству».
Подальшим розвитком цього принципу є поняття справедливості, зміст якого можна виразити в такий спосіб: якщо я не хочу, щоб мене грабували, убивали, обманювали, експлуатували, то я й сам зобов’язуюся не робити того ж. Рівність, на думку П. А. Кропоткина, і є синонім справедливості, а й плані соціальному — синонім анархізму-комунізму. Рівність — це одночасна й повага до особистості, до її волі, до повноти її існування й розвитку
Однак щира моральність на думку П. А. Кропоткина, починається тоді, коли людина, почуваючи в собі силу, енергію, надлишок розуму й волі, починає діяти на благообщества й людей, не замислюючись над тим, одержить він за це воздаяние чи ні. Він називає цей третій принцип самопожертвою, уважаючи його щирим принципом моральності майбутнього суспільства. Саме він дає життя найбільшу суму щастя, повноту її прояву. Цим принципом, що став прапором життя самого П. А. Кропоткина, він і закінчує свою етичну концепцію
У ній колосальна робота думки, узагальнення багатовікового досвіду розвитку етичної теорії й моральної практики, що дозволяють авторові дати свою оригінальну концепцію етики. Етика П. А. Кропоткина — це етика консолідації суспільного, етика, що дозволяє індивідові максимально й повно реалізувати свій потенціал. Вона позбавлена нормативних вимог і санкцій, а просто говорить людині, що суспільство і його моральність суть продукти еволюції природи й самої людини й що дотримання цієї моральності, дії відповідно до неї є не що інше, як проходження своїй власній людській природі, законам її прогресивного розвитку. Моральність виникла із практики взаємозв’язку й солідарної діяльності людей, і її основне призначення — розвивати й удосконалювати цю людську солідарність
У цьому й полягає неминуща гуманістична цінність етичних ідей П. А. Кропоткина. І не випадково сьогодні, у наше складне й часом трагічний час ми всі частіше звертаємося до свідомості людини, до моральності, до її цінностей, справедливо сподіваючись на неї, як на ту природну духовну силу, що здатна допомогти удержати суспільство від руйнування й хаосу. І етики П. А. Кропоткина — аж ніяк не зайвий аргумент у збереженні соціального миру
БІБЛІОГРАФІЯ ДОБУТКІВ П. А. КРОПОТКИНА
Анархія, її філософія й ідеал. М., 1906.
Велика французька революція 1789-1793 гг. М., 1979.
У російських і французьких в’язницях (пров. з англ. В. Батуринського) . За редакцією автора. Спб.: Знання, 1906.
Взаємна допомога серед тварин і людей як двигун прогресу (пров. з англ. В. Батуринського) Під ред. автора. Спб.: Знання. 1907.
Щоденник П. А. Кропоткина. М., Пг.: Держвидав, 1923.
Записки революціонера. М.: Думка, 1966. Те ж. М.: Московський робітник. 1988.
Ідеали й дійсність у російській літературі (пров. з англ. В. Батуринського) . Під ред. автора. Спб., 1907.
Моральні початки анархізму. Лондон, 1907.
Переписка Петра й Олександра Кропоткиних. М., Л., 1932. Т. 1-2.
Поля, фабрики й майстерні. Промисловість, з’єднана із землеробством, і розумова праця з ручним (пров. сангл.
А. Н. Коншина) . Під ред. автора. М., Тип. т-ва Й. Д. Ситина, 1921.
Мовлення бунтівника (пров. із франц.) . Під ред. автора. Пб. ; М.: Голос праці, 1921.
Сучасна наука й анархія. Пб. ; М.: Голос праці, 1920.
Справедливість і моральність. Публ. лекція, прочитана в Анкотском братерстві й Лондонському етичному суспільстві. Пб; М.: Голос праці, 1921.
Хліб і воля (пров. із франц.) Під ред. автора. Пб. ; М.: Голос праці, 1922.
Етика. Походження й розвиток моральності. Пб. ; М.: Голос праці, 1922. Т. 1.