Кропоткин

Кропоткин. Справедливість і моральність

Мені хотілося б розібрати перед вами, як починають розуміти тепер походження моральних понять у людстві, їхні щирі основи, їхній поступовий ріст, і вказати, що може сприяти їх подальшому розвитку

Такий розбір особливо потрібний тепер. Ви, напевно, самі почуваєте, що ми переживаємо час, коли потрібно щось нове в пристрої суспільних відносин. Швидкий розвиток розумове, розумове й промислове, що відбувся за останні роки серед передових народів, робить дозвіл важливих соціальних питань невідкладним. Відчувається потреба в перебудові життя на нових, більше справедливих початках. А якщо в суспільстві назріває така потреба, то можна взяти за правило, що неминуче прийде переглянути також і основні поняття моральності

Інакше й бути не може, тому що суспільний ладо, що існує тепер — його установи, його вдачі й звичаї, — підтримує в суспільстві свій власний склад моральності. І всяка істотна зміна у відносинах між різними шарами суспільства веде за собою відповідна зміна в ходячих моральних поняттях…

… Я тільки хочу показати, як моральні поняття людей міняються, дивлячись по суспільному ладі, серед яких вони живуть. Суспільний ладо даного народу тепер і його моральність тісно зв’язані між собою

От чому щораз, коли в суспільстві відчувається необхідність перешикувати існуючі відносини між людьми, неминуче починається також жваве обговорення моральних питань. І справді, було б украй легковажно говорити про перебудову суспільного лада, не замислюючись разом з тим над переглядом ходячих моральних понять

… Я докладно зупинюся тільки на лекції, недавно прочитаної відомим професором-дарвіністом Гексли (Huxley) в Оксфордском університеті на тему «Еволюція й моральність».

… Керівна думка Гексли, до якої він постійно вертався на початку своєї лекції, була наступна: «У світі, — говорив він, відбувається два розряди явищ, відбувається два процеси: космічний процес природи й етичний, т. е моральний процес, що проявляється тільки в людині з відомого моменту його розвитку».

«Космічний процес» — це все життя природи, неживої, що включає рослини, тварин і людину. Цей процес, затверджував Гексли, не що інше, як » кривава сутичка зубами й пазурами». Це розпачлива боротьба за існування, що заперечує вся кие моральні початки». -«Страждання є доля всієї сім’ї обдарованих почуттями істот — воно становить істотну частину космічного процесу». Методи боротьби за існування, властиві тигрові й мавпі, суть справжні, характерні риси цього процесу. Навіть у людстві «самоствердження», безсовісне захоплення всього, що можна привласнити, що становить квінтесенція боротьби за існування, виявилися самими підходящими способами боротьби

Урок, одержуваний нами від природи, є, отже, «урок органічного зла». Природу навіть не можна назвати аморальної, тобто не знаючої ніякої відповіді на моральні питання. Вона виразно аморальна. «Космічна природа зовсім не школа моральності, напроти того, вона — головна штаб-квартира ворога всякої моральності». А тому із природи в жодному разі не можна почерпнути вказівки, «отчого те, що ми називаємо добром або доброчесним, — змушує нас до лінії поводження, що веде до успіху в космічній у космічній боротьбі за існування». Такий, на думку Гексли, єдиний урок, що чоло вік може почерпнути з життя природи… Гексли виразно затверджує, що законодавці не могли запозичити таких думок у природи: етичного процесу не було в дочеловеческих тварин суспільствах, ні в первісних людей. Із чого треба — якщо тільки Гексли прав, — що етичний процес, тобто моральний початок у людині жодним чином не могло мати природного походження. Єдиним можливим поясненням його появи залишається, отже, походження надприродне. Якщо моральні звички — доброзичливість, дружба, взаємна підтримка, особиста стриманість у поривах і страстях і самопожертва ніяк не могли розвитися з дочеловеческого або з первісного людського, стадного побуту, то залишається, звичайно, одне: пояснювати їхнє походження сверхприродним, божественним вселянням

… Одне із двох: або прав Гексли, що затверджував, що «етичного процесу» немає в природі, або ж прав був Дарвін, коли в другій своїй основній праці, «Походження людини», вона визнавав слідом за великим Беконом і Огюстом Контом, що в стадноживущих тварин внаслідок їхнього стадного життя так сильно розвивається суспільний інстинкт, що він стає самим постійно властивим інстинктом, до того сильним, що він бере навіть верх над інстинктом самозбереження. А тому що Дарвін показав потім, слідом за Шефтсбери, що цей інстинкт однаково сильний і в первісній людині, у якого він усе більше розвивався завдяки дарунку слова, переказу й звичаям, що створювалися, те ясно, що якщо ця точка зору вірна, тоді моральний початок у чоло столітті є не що інше, як подальший розвиток інстинкту товариськості, властивого майже всім живим істотам і спостережуваного у всій живій природі

У людині, з розвитком розуму, знань і відповідних звичаїв, це інстинкт усе більше й більше розвивався, а потім дарунок мовлення й згодом мистецтво й писемність повинні були сильно допомогти людині нагромаджувати життєву досвідченість і усе далі розвивати звичаї взаємодопомоги й солідарності, тобто взаємної залежності всіх членів суспільства. У такий спосіб стає зрозумілим, звідки в людині з’явилося почуття довге, котрому Кант присвятив дивовижні рядки, але, побившись над цим питанням кілька років, не міг знайти йому природного пояснення

Так пояснив моральне почуття Дарвін — людин, близько знайомий із природою. Але, звичайно, якщо, вивчаючи мир тварин лише по зразках їх у музеях, ми закриємо ока на щире життя природи й опишемо її відповідно до нашого похмурого настрою, тоді нам дійсно залишиться одне: шукати пояснення морального почуття в яких-небудь таємничі силах

Для нас же важливо відзначити наступне: усякий, хто візьме на ебе обов’язок серйозно зайнятися питанням про зачатки морального в природі, побачить, що серед тварин, що живуть громадським життям, — а таких громаднейшее більшість — життів суспільствами привела їх до необхідності, до розвитку відомих інстинктів, тобто наслідуваних звичок морального характеру

Без таких звичок життя суспільством була б неможлива. Тому ми знаходимо в суспільствах птахів і вищих ссавців (не говорячи вже про мурах, ос і бджоли, що коштують по своєму розвитку на чолі класу комах) перші зачатки моральних понять. Ми знаходимо в них звичку жити суспільствами, що стало для них необхідністю, і іншу звичку: не робити іншим того, чого не бажаєш, щоб інші робили тобі. Дуже часто ми бачимо в них так само й самопожертва в інтересах свого суспільства

… При цьому ми легко розрізняємо три основних елементи, три складові частини моральності: спершу — інстинкт товариськості, з якого розвиваються подальші звички й вдачі; потім поняття про справедливість; і на ґрунті цих двох розвивається третій елемент морального — почуття, що ми називаємо не зовсім правильно самовідданістю або ж самопожертвою, альтруїзмом, великодушністю, почуття, підтверджувана розумом, що становить, по суті, саме те, що варто було б називати моральним почуттям. Із цих трьох елементів, що зовсім природно розвиваються у всякому людському суспільстві, складається моральність

… Але одного інстинкту товариськості все-таки було б недостатньо, щоб виробити правила родового побуту, про які я говорив на початку нашої бесіди. І дійсно, у первісної людини розвивалося помалу нове поняття, більше свідоме й більше високе: поняття про справедливість, і для подальшого вироблення моральності це поняття стало основним, необхідним

Коли ми говоримо: «не роби іншим того, чого не бажаєш собі», ми вимагаємо справедливості, сутність якої є визнання рівноцінності всіх членів даного суспільства, а отже, їхньої рівноправності, їхньої рівності у вимогах, які воно можуть пред’являти іншим членам суспільства. Разом з тим воно містить і відмову від претензії ставити себе вище або «опричь» інших

… Мені, може бути, заперечать, що в самих первісних народів уже бувають, однак, військові, вожді, а також чаклуни й шамани, що користуються деякою владою. Дійсно, прагнення заволодіти особливими правами з’являється дуже рано в людських суспільствах; і історія, що викладається в школах (з метою возвеличенья «влада предержащих») , любовно зупиняється саме на таких фактах; так що шкільну історію можна назвати оповіданням про те, як створювалася нерівноправність. Але в той же час люди скрізь і завзято боролися проти нарождавшегося нерівності в правах; так що щира історія була б оповіданням про те, як окремі люди прагнули створити стану, що коштують вище суспільного рівня, і як маси пручалися цьому й відстоювали рівноправність. Всі установи родового побуту мали на меті встановити рівноправність. Але, на жаль, про цю сторону побуту історики мало знають, тому що аж до другої половини 19 століття, коли почали створювати дві нові науки, про людину й про форми людського побуту Антропологія й етнология, — на первісні установи людей дуже мало обертали уваги

… Важливо те, що справедливість становить основне поняття в моральності, тому що не може бути моральності без рівного відношення до всім, тобто без справедливості. І якщо дотепер панує така разюча розбіжність у думках мислителів, що писали про етику, то причина його саме в тім, що більшість цих мислителів не хотіло визнати справедливість первоосновной моральності. Таке визнання було б визнанням політичної й суспільної рівноправності людей і, отже, вело б до заперечення класових підрозділів. Але саме із цим більшість, що писали про моральність не хотіло примиритися

… Перший крок, що стоїть людству, щоб рушити вперед у його моральному розвитку, був би, отже, визнання справедливості, тобто рівності стосовно всіх людських істот

Без цього суспільна моральність залишиться тим, що вона представляє тепер, тобто лицемірством. І це лицемірство буде продовжувати ту подвійність, який просочена сучасна особиста моральність

Але товариськість і справедливість все-таки ще не становлять всієї моральності. До неї входить ще й третя складова частина, яку можна назвати, через брак більше підходящого вираження, готовністю до самопожертви, великодушністю

Позитивісти називають це почуття альтруїзмом, тобто здатністю діяти на користь іншим, на противагу егоїзму, тобто себелюбності. Вони уникають цим християнського поняття про любов до ближнього, і уникають тому, що слова «любов до ближнього» невірно виражають почуття, що рухає людиною, коли він жертвує своїми безпосередніми вигодами на користь іншим. Дійсно, у більшості випадків людина, що надходить так, не думає про жертву й суцільно так поруч не харчує до цим «іншим» ніякої особливої любові. У більшості випадків він їх навіть не знає. Але й слово «альтруїзм», так само як і слово «самопожертва», невірно виражає характер такого роду вчинків, тому що вони бувають гарні тільки тоді, коли вони стають природними, коли відбуваються не в силу примуса понад або ж обіцянку нагороди в цій або в майбутнім житті, але з міркування суспільної корисності таких учинків або про особисте благо, що обіцяється ними, а в силу непреоборимого внутрішнього спонукання. Тільки тоді вони дійсно належать до області морального й, по суті, вони одні заслуговують назви «моральних».

… Мислитель Марко Гюйо перший, якщо не помиляюся, цілком зрозумів і пояснив щирий характер того, що я називаю третьою складовою частиною морального. Він зрозумів, що її сутність не сто інше, як свідомість людиною своєї сили: надлишок енергії, надмір сил, що прагне виразитися вдействии.

… У всіх випадках нами керує головним чином свідомість своєї сили й потреба дати їй додаток

Притім, якщо почуття виправдується розумом, воно вже не вимагає ніякого іншої санкції, ніякого схвалення понад і ніяке зобов’язання так надійти, накладеного ззовні. Воно саме вже є зобов’язання, тому що в цей момент людин не вже є зобов’язання, тому що в цей момент людин не може діяти інакше. Почувати свою силу й можливість зробити що-небудь іншому або людям взагалі й знати разом з тим, що така дія виправдується розумом, саме по собі є вже зобов’язання саме так надійти. Його ми називаємо «боргом».

Людина, вихована зі здатністю ототожнювати себе з навколишньої, людина, що почуває в собі сили свого серця, розуму, волі, вільно віддає їх на допомогу іншим, не ища ніякої сплати в цьому житті або невідомої інший

Він насамперед здатний розуміти почуття інших: він сам переживає їх. І цього досить. Він розділяє з іншими їхньої радості й горі. Він допомагає їм пережити лихоліття їхнього життя. Він усвідомить свої сили й широко витрачає свою здатність любити інших, надихати їх, вселяти в них віру в краще майбутнє й кличе їх на роботу для майбутнього. Що б його не осягло, він бачить у цьому не страждання, а виконання прагнень свого життя, що він не проміняє на животіння слабких…

Навіть тепер, коли крайній індивідуалізм проповідується словом і справою, взаємна допомога продовжує становити существеннейшую частина в житті людства. І від нас самих, а не від зовнішніх сил залежить — давати їй все більше й більше значенье в житті не у вигляді добродійності, а виді природного результату загальнолюдським почуттям, що розвивається в нас,

Підведемо підсумки й подивимося, як нам представляється те, що називається моральним почуттям з розвитий мною крапкою зору

Майже всі писавшие про моральність намагалися звести її до якому-небудь одному початку: до вселяння понад, до природженого природного почуття або ж до розумно зрозумілої особистої або суспільної вигоди

На ділі ж виявляється, що моральність є складна система почуттів і понять, що повільно розвиваються й всі далі розвиваються в людстві. У ній треба розрізняти принаймні три складові частини: 1) інстинкт, тобто наслідувану звичку товариськості; 2) поняття нашого розуму справедливість і, нарешті, 3) почуття, що підбадьорюється розумом, яке можна було б назвати самовідданістю або самопожертвою, якби воно не досягало найбільш повного свого вираження саме тоді, коли в ньому немає ні пожертвування, ні самовідданості, а проявляється вище задоволення продуманих владних вимог своєї природи. Навіть слово «великодушність» не зовсім вірно виражає це почуття, тому що слово «великодушність» припускає в людині високу самооцінку своїх учинків, тоді як саме таку оцінку відкидає моральна людина. І в цьому щира сила морального

… Пора вченим ознайомитися із природою не зі своїх курних книжкових шаф, а у вільних рівнинах і горах, при повнім світлі сонячного дня, як це робили на початку 19 століття великі засновники наукової зоології в привілля незаселених степів Амазонки й засновники щирої антропології, живучи разом з первісними племенами не з метою звертання їх у свою віру, а з метою ознайомлення з їхніми вдачами й звичаями й з них моральним виглядом

Тоді вони побачать, що моральне зовсім не чужо природі. Побачивши, як в усьому тваринному світі мати ризикує життям, що б захистити своїх дітей, побачивши, як самі стадні тварини дружно відбиваються від хижаків, як вони збираються у величезні череди для перекочівель і як первісні дикуни сприймають від тваринні уроки морального, наші вчені зрозуміли б, звідки відбувається те, чим так хвастаються наші духовні вчителі, що вважають себе ставлениками божества. І замість того щоб повторювати, що «природа аморальна», вони зрозуміли б, що, які б не були їхнього поняття про добро й зло, ці поняття не що інше, як вираження того, що дала спершу природа, а потім повільний процес розвитку людства

Найвищий моральний ідеал, до якого піднімалися наші кращі люди, є не що інше, як те, що ми іноді спостерігаємо вже у тваринному світі, у первісному, у цивілізованому суспільстві наших днів, коли вони віддають своє життя для захисту своїх і для щастя прийдешніх поколінь. Вище цього ніхто не піднімався й не може піднятися

МОРАЛЬНІ ПОЧАТКИ АНАРХІЗМУ

Історія людської думки нагадує собою хитання маятника. Тільки кожне із цих хитань триває цілі століття. Думка те дрімає й застигає, то знову пробуджується після довгого сну. Тоді вона скидає із себе ланцюга, який обплутували її всі зацікавлені в цьому — правителі, законники, духівництво. Вона рве свої пута. Вона критикує всі, чому її чи вчи, і викриває забобони релігійн, юридичні й суспільні, серед яких животіла доти. Вона відкриває дослідженню нові шляхи, збагачує наше знання непередбаченими відкриттями, створює нові науки

… Дитячий розум слабшав, його так легко скорити за допомогою страху: так вони й надходять. Вони (споконвічні вороги вільної людської думки — правитель, законник, жрець) залякують дитину й тоді говорять йому про пекло: малюють перед ним всі борошна грішника в загробному житті, всю помсту божества, що не знає пощади. А відразу вони, до речі, розповідять про жахи революції, скористаються яким-небудь случившимся звірством, щоб вселити в дитину жах перед революцією й зробити з нього майбутнього «захисника порядку». Священик привчає його до думки про закон, щоб краще підкорити його «божественному закону», а законник говорить про закон божественному, щоб краще підкорити закону карному. І потроху думка наступного покоління приймає релігійний відтінок, відтінок раболіпства й володарювання — володарювання й раболіпство завжди йдуть рука об руку, — і в людях розвивається звичка до підпорядкованості, так добре знакомая нам серед наших сучасників

.. Усе, що було гарного, великого, великодушного в людині, притупляється помалу, іржавіє, як іржавіє ніж без уживання. Неправда стає чеснотою, подличанье — обов’язком. Нажитися, пожити всмак, розтратити абикуди свій розум, свій вогник, свої сили стає метою життя для заможних класів, а слідом за ними й у маси бедних, яких ідеал здаватися людьми середнього стану…

Але, помалу, розпуста й розкладання правлячих класів чиновників, суддівських, духівництва й багатих людей взагалі стають настільки обурливими, що в суспільстві починається нове, зворотне хитання маятника. Молодь звільняється від старого пута, викидає за борт свої забобони; критика відроджується. Відбувається пробудження думки — спершу в деяких, але поступово воно захоплює все більше й більше коло людей. Починається рух, проявляється революційний настрій

… Шукати задоволення потреби, уникати того, що болісно, такий загальний факт (інші скажуть «закон») життя. У цьому сама сутність життя

Без цього шукання задоволення життя стало б неможливої. Організм розпався б, припинилося б існування

Таким чином, який би не був учинок людини, який би спосіб дії він не обрав, він завжди надходить так, а не інакше, корячись потреби своєї природи. Самі огидний учинок, як і самий прекрасний або ж самий байдужний учинок, однаково є наслідком потреби в дану мінуту. Людина робить так чи інакше, тому що він у цьому знаходить задоволення або ж уникає в такий спосіб (або думає що уникає) неприємного відчуття

От факт, зовсім установлений. От сутність того, що називали теорією егоїзму

.. Але чи треба із цього, що вчинки людини байдужні, як це поквапилися вивести досить багато хто?

Що сказати про тих, які, переконавшись, що як би не надходила людина, вона надходить так, а не інакше, щоб відповісти потреби своєї природи, квапляться вивести із цього, що всі вчинки байдужні; що немає ні добра, ні зла; що врятувати потопаючої людини або утопити людини, щоб заволодіти його годинниками, — два рівнозначних учинки; що мученик, що вмирає на ешафоті, після того як працював у своєму житті над звільненням людства, і великий шахрай коштують один одного — тому що обоє шукали задоволення потреби, шукали щастя!

… Поняття про добро й зло міняється згідно розвитку розуму й нагромадженню знань. Воно не незмінн.о

Первісний дикун під час періодичних голодувань міг знаходити, що дуже добре, тобто корисно для роду, з’їдати своїх старих, коли вони стають тягарем для родичів. Він міг знаходити також гарним, тобто корисним для свого роду, «виставляти», тобто попросту віддавати не смерть, частина новонароджених дітей, зберігаючи на кожну сім’ю лише по двох або по трьох дитини, яких мати кормила до трирічного віку, і взагалі няньчила із глибокою ніжністю

Тепер ми, звичайно, уже цього не робимо. Наші поняття змінилися. Але наші засоби до життя інші, чим вони були в дикунів кам’яного віку. Цивілізована людина вже не перебуває в положенні маленького плем’я дикунів, якому доводилося вибирати із двох зол: або з’їдати трупи старих, коли вони приносили себе в жертву своєму роду й умирали на користь загальну, або ж всьому роду голодувати й незабаром виявитися не в силах прокормити ні старих, ні дітей

Потрібно перенестися думкою в ті часи, які нам навіть важко уявити в дійсності, щоб зрозуміти, що в тодішніх умовах напівдика людина, мабуть, міркував досить правильно.

Поняття про добро й зло існує, таким чином, у людстві. На який би низького щабля розвитку не стояла людина, як би не були затуманені його думки всякими забобонами або міркуваннями про особисту вигоду, він все-таки вважає добром те, що корисно суспільству, у якому він живе, і злом те, що шкідливо цьому суспільству

… Ніж сильніше розвинене ваша уява, тим ясніше ви собі представляєте те, що почуває страждаючу істоту, і тем сильніше, тим утонченнее буде ваше моральне почуття. Ніж більше ви здатні поставити себе на місце іншого й відчути заподіяне іншому зло, нанесене йому образа або зроблену йому несправедливість, тим сильніше буде у вас бажання зробити що-небудь, щоб перешкодити злу, образі, несправедливості. І чим більше всякі обставини в житті, або ж навколишні вас люди, або ж сила вашої власної думки й вашої власної уяви розів’ють у вас звичку діяти, у тому розумінні, куди вас штовхають ваша думка й уява, тим більше моральне почуття буде рости у вас, тим більше звернеться воно впривичку.

Що б не говорили популяризатори Дарвіна, які бачать у нього тільки думка про боротьбу за існування, запозичену в Мальтуса й розвинену їм у Походженні видів», але не зауважують того, що він писав у своєму пізнішому творі «Про походження людини», почуття взаємної підтримки є видатною рисою в житті всіх суспільних тварин. Шуліка вбиває горобця, вовк поїдає бабаків; але шуліки й вовки допомагають один одному в полюванні, а горобці й бабаки вміють так прекрасно допомагати один одному в захисті від хижих тварин, що попадаються тільки одні глупиши. У всякому тваринному суспільстві взаємна підтримка є законом (загальним фактом) природи, незрівнянно більше важливим, чим боротьба за існування, принадності якої нам вихваляють буржуазні письменники з метою вірніше нас обійти

Коли ми вивчаємо тваринний мир і придивляємося до боротьби за існування, що веде всяку живу істоту проти ворожих йому фізичних умов і проти своїх ворогів, ми зауважуємо, що, ніж більше розвинено в даному тваринному суспільстві початок взаємності й чим більше воно перейшло у звичку, тим більше має шансів це суспільство вижити й здолати в боротьбі проти фізичних негод і проти своїх ворогів. Ніж повніше почуває кожний член суспільства свою залежність від кожних іншого, тем краще розвиваються в усіх дві якості, що становлять стан по лиха й прогресу: мужність і вільна ініціатива кожної від ділової особистості, И навпаки, якщо в якому-небудь тваринному виді або серед невеликої групи цього виду втрачається почуття взаємної підтримки (а це трапляється іноді в періоди особливо сильної вбогості або ж виняткового достатку їжі) , тим більше два головних двигуни прогресу — мужність і особиста ініціатива слабшають, якщо ж вони зовсім зникнуть, то суспільство занепадає й гине, не будучи в силах устояти проти своїх ворогів. Без взаємної довіри не може бути боротьби, без мужності, без особистого почину, без взаємної підтримки (солідарності) немає перемоги. Поразка неминуче.

От чому почуття солідарності (взаємності) і звичка до неї ніколи не зникають у людстві, навіть у самі похмурі періоди історії. Навіть тоді, коли в силу тимчасових умов підпорядкованості, рабства, експлуатації — це великий початок громадського життя починає занепадати, воно все-таки живе в думках більшості й зрештою викликає протест проти худих, егоїстичних установ — революцію. Воно й зрозуміло: без цього суспільство повинне було б загинути

Для громаднейшего більшості тварин і людей це почуття взаємності залишається й повинне залишатися вічно живим, як придбана звичка, як початку, завжди властивому розуму, хоча б так же людина часто змінювала йому у своїх учинках

У нас говорить еволюція всього тваринного миру. А вона дуже довга. Вона триває вже сотні миллионолетий.

… Потрібно помітити, що принцип, у силу якого варто звертатися з іншими так само, як ми бажаємо, щоб зверталися з на мі, являє собою не що інше, як початок Рівності, т. е.

основний початок анархізму. Як можна вважати себе анархістом, якщо не додавати його на практиці?

Ми не бажаємо, щоб нами керували. Але цим самої, чи не повідомляємо ми, сто у свою чергу не бажаємо керувати іншими? Ми не бажаємо, щоб нас обманювали, ми хочемо, щоб нам завжди говорили тільки правду; але тим самим, чи не повідомляємо ми, що ми нікого не хочемо обманювати, що ми зобов’язуємося говорити правду, всю правду? Ми не хочемо, щоб у нас віднімали продукти нашої праці; але тим самим, чи не повідомляємо ми, що ми будемо поважати плоди чужої праці?

З якої статі, справді, стали б ми вимагати, щоб з нами зверталися відомим образом, а самі в той же час зверталися б з іншими зовсім інакше? Хіба ми вважаємо себе «білою кісткою», як говорять киргизи, і на цій підставі можемо звертатися з іншими, як нам вздумается? Наше просте почуття рівності обурюється при цієї думки

Рівність у взаємних відносинах і солідарність, що випливає з нього, — от могутня зброя тваринного миру в боротьбі за існування. Рівність — це справедливість

Повідомляючи себе анархістами, ми заздалегідь тим самим заявляємо, що ми відмовляємося звертатися з іншими так, як не хотіли б, щоб інші зверталися з нами; що ми не бажаємо більше терпіти нерівності, що дозволило б деяким з нас користуватися своєю силою, своєю хитрістю або тямовитістю на шкоду нам. Рівність у всім — синонім справедливості. Це і є анархія. Ми відкидаємо білу кістку, що вважає себе в праві користуватися простотою інших. Нам вона не потрібна, і ми вміємо зрівняти її.

Стаючи анархістами, ми повідомляємо війну не тільки від влеченной трійці: закону, релігії й владі. Ми вступаємо в боротьбу з усім цим брудним потоком обману, хитрості, експлуатації, розбещення, пороку — з усіма видами нерівності, які улиті в наші серця управителями релігії й законом. Ми повідомляємо війну їхньому способу діяти, їхній формі мислення. Керований, що обманюється, експлуатований, повія й т.д. ображають насамперед наше почуття рівності. В ім’я Рівності ми хочемо, щоб не було більше ні проституції, ні експлуатації, обманюва_ ні, ні керованих

… Перовская і її друзі вбили російського царя Олександра 2. І, не дивлячись на свою природну відразу до пролиття крові, незважаючи на деяку симпатію до людини, що допустили звільнення кріпаків, людство визнала за революціонерами це право. Чому? Не тому, що б воно вважало це корисним: величезна більшість сумнівається в користі цього вбивства, — але тому, що воно відчуло, що ні за які мільйони у світі Перовская і її друзі не погодилися б стати самодержавцами й тиранами на царське місце. Навіть ті, хто не знає всієї драми це го вбивства, відчули, однак, що воно не було справою юнацького запалу, не було двірським переворотом, не було скиненням влади для захоплення її у свої руки. Керівником була тут ненависть до тиранії, що доходить до самовідданості, до нехтування смерті…

Право прибігати до сили людство визнає за тими, хто завоював це право. Для того щоб акт насильства зробив глибоке враження на розуми, потрібно завжди завоювати це право ціною свого минулого. Інакше всякий акт насильства, чи виявиться він корисним чи ні, залишиться простим насильством, що не має впливу на прогрес людської думки. Людство побачить у ньому просту перестановку сил: зсув одного визискувача або одного управителя для заміни його іншим

Дотепер ми увесь час говорили про свідомі вчинки людини — про ті вчинки, у яких ми усвідомлюємо. Але поруч зі свідомим життям у нас іде життя несвідома, незрівнянно обширнее першої й на яку колись ми мало обертали уваги. Досить, однак, придивитися до тому, як ми одягаємося ранком, намагаючись застебнути ґудзик, що, ми знаємо, обірвалася напередодні, або ж як ми простягаємо руку до якої-небудь речі, що ми самі перед тим переставили, досить придивитися до таких дріб’язків, щоб зрозуміти, яку роль несвідоме життя грає в нашім існуванні

Громаднейшая частка наших відносин до інших людей визначається нашим несвідомим життям. Манера говорити, посміхатися, супити брови, гарячитися в суперечках або зберігати спокій все це, раз воно засвоєно, ми продовжуємо робити, не віддаючи собі звіту, у силу звички, або успадкованої від наших предків — людей і тварин (згадаєте тільки, як схожі один на одного вираження людини й тварини, коли вони гніваються) , або придбаної, іноді свідомо, іноді немає.

Таким чином, наше звертання з іншими переходить у нас у звичку. І людина, що здобуває більше моральних звичок, буде, звичайно, стояти вище того християнина, що говорить про себе, що диявол вічно штовхає його на зло й що він позбувається від спокуси, тільки згадуючи про борошна пекла й радості райського життя

Надходити з іншими так, як він хотів би, щоб надходили з ним, переходить у звичку в людини й у всіх товариських тварин; звичайно людина навіть не запитує себе, як посту пити в цьому випадку. Не вдаючись у довгі міркування, він надходить добре або зле. Тільки у виняткових випадках, у якій-небудь складній справі або коли їм опановує пекуча пристрасть, що йде всупереч сталому життю, воно коливається, і тоді окремі частини його мозку вступають у боротьбу (мозок — дуже складний орган, окремі частини якого працюють до відомого ступеня самостійно) .

Тоді людина ставить себе у своїй уяві на місце іншої людини; він себе запитує, чи приємно йому було б, якщо б з ним надійшли так-те; і чим краще він ототожнить себе з тим, якого достоїнство або інтереси він ледь не порушив, тим нравственнее буде його рішення. Або ж у справу заступитися приятель і скаже: «Постав себе на його місце; хіба ти дозволив би, щоб з тобою зверталися так, як ти зараз надійшов? «І цього буває досить.

Заклик до принципу рівності робиться, таким чином, тільки в мінуту коливання. І в дев’яносто дев’яти випадків зі ста ми надходимо морально в силу простій звички

… Що ж стосується пояснення здатності до самопожертви, що становить щиру сутність «моральності», те всі моралісти релігійні, утилітарні й інші — усі впадали стосовно неї в помилки, нами вже відзначені. Тільки молодий французький філософ Гюйо (по суті, бути може, не усвідомлюючи цього, — він був анархіст) указав на щире походження цієї відваги й цієї самовідданості. Воно коштує поза всяким зв’язком з який би те не було містичною силою або з якими б те не було меркантильними розрахунками, невдало придуманими англійськими утилітаристами. Там, де філософія канта, утилітаристів і еволюціоністів (Спенсер і інші) виявилася неспроможної, анархічна філософія вийшла на щирий шлях

В основі цих проявів людської природи, писав Гюйо, лежить свідомість своєї власної сили. Це — життя, що б’є через край, що прагне виявитися. «Те кров кипить, то сил надлишок», говорячи словами Лермонтова. «Почуваючи внутренно, що ми здатні зробити, говорив Гюйо, — ми тим самим приходимо до свідомості, що ми повинні зробити».

Моральне почуття боргу, що кожна людина випробовувала у своєму житті і яке намагалися пояснити всілякими містичними причинами, стає понятним. борг, — говорить Гюйо, — є не що інше, як надлишок життя, що прагне перейти в дію, віддатися. Це в той же час почуття моці».

Усяка сила, накопляючись, робить тиск на перешкоди, поставлені їй. Могти діяти, це бути зобов’язаним діяти. І все це моральне «зобов’язання», про яке так багато писали й говорили, очищене від усякої містицизму, зводиться до цього простого й щирого поняття: життя може підтримуватися лише марнуючись

Будь сильний! Марнуй енергію страстей і розуму, щоб поширити на інших твій розум, твою любов, твою активну силу. От до чого зводиться все моральне навчання, звільнене від лицемірства східного аскетизму

Чим любується людство в істинно моральній людині? Це його силоміць, надлишком життєвості, що спонукує його віддавати свій розум, свої почуття, свою спрагу дій, нічого не вимагаючи за це вобмен.

Людина, сильна думкою, людина, сповнена розумового життя, неодмінно прагне марнувати її. Мислити й не повідомляти своєї думки іншим не мало б ніякої привабливості. Тільки бедний думками людин, із працею на пав на нову йому думка, ретельно приховує неї від інших тем, щоб згодом накласти на неї клеймо свого ім’я. Людина ж сильний розумом, не дорожить своїми думками, він щедро сипет їх в усі сторони. Він страждає, якщо не може розділити з іншими свої думки, розсіяти їх на всі чотири сторони. У тім його життя

Те ж і щодо почуття. «Нам мало нас самих: у нас більше зліз, чим скільки їх потрібно для наших особистих страждань, більше радостей у запасі, чим скільки вимагає їх наше власне існування», — говорив Гюйо, резюмуючи в такий спосіб все питання моральності в декількох рядках — таких вірних, узятих прямо з життя. Самотня істота страждає, воно впадає в якесь занепокоєння, тому що не може розділити з іншими своєї думки, своїх почуттів. Коли зазнаєш великої насолоди, хочеться дати його знать іншим, що існуєш. що почуваєш, що любиш, що живеш, що борешся, що воюєш

Точно так само почуваєш необхідність проявляти свою волю, свою активну силу. Діяти, працювати стало потребою для величезної більшості людів до того, що, коли безглузді умови позбавляють людини корисної роботи, вона видумує роботи, обов’язки, незначн і безглузді, щоб відкрити хоч яке-небудь поле діяльності для своєї активної сили. Він придумує все, що потрапило: створює яку-небудь теорію, релігію або «суспільні обов’язки» — аби тільки тільки переконати себе, що він робить щось потрібне. Коли такі добродії танцюють — вони це роблять заради добродійності; коли розоряються на вбрання — те «заради підтримки аристократії на належній їй висоті»; коли зовсім нічого не роблять — те із принципу

… Щоб бути дійсно плідної, життя повинна буяти одночасно розумом, почуттям і волею. Але така плодотворність у всіх напрямках і є життя єдине, що заслуговує цієї назви. За одна мить такого життя ті, хто раз випробувала неї, віддають роки рослинного існування. Той, у кого немає цього достатку життя, той — істота, що зостарилася завчасно, розслаблене, що засихає, нерасцветши, рослина

… Бувають епохи, сказали ми, коли моральне розуміння зовсім міняється. Люди починають раптом зауважувати, що те, що вони вважали моральним, виявляється глибоко аморальним

Отут натрапляють вони на звичай або на всіма шанований переказ аморальне, однак, по суті. Там знаходять вони мораль, створену винятково для вигоди одного класу. Тоді вони кидають і мораль, і переказ, і звичай за борт і говорять: «Геть цю моральність» — і вважають своїм обов’язком робити аморальні вчинки

И ми привітаємо такі часи. Це часи суворої критики старих понять. Вони сама вірна ознака того, що в суспільстві відбувається велика робота думки. Це йде вироблення більше високої моральності

Чим буде ця вища моральність, ми спробуємо вказати, ґрунтуючись на вивченні людини й тварин. І ми чи відмети ту моральність, що вже рисується в розумах мас і від ділових мислителів. Ця моральність нічого не буде пропонувати. Вона зовсім відмовиться від перекручувань індивіда на догоду якої-небудь відверненої ідеї, точно так само як відмовиться спотворювати його за допомогою релігії, закону й слухняності уряду. Вона надасть людині цілковиту волю. Вона стане простим твердженням фактів — наукою

И ця наука скаже людям: «Якщо ти не почуваєш у собі сили, якщо твоїх сил саме досить для підтримки сіренького монотонного життя, без сильних відчуттів, без більших радостей, але й без більших страждань — ну тоді дотримуйся простих принципів рівності й справедливості. У відношенні до інших людей, заснованих на рівності, ти все-таки знайдеш не більшу суму щастя, доступного тобі при твоїх посередніх силах».

«Але якщо ти почуваєш у собі силу юності, якщо ти хочеш жити, якщо ти хочеш насолоджуватися життям — цільної, повної, що б’є через край, якщо ти хочеш пізнати найвищу насолоду, якого тільки може побажати жива істота, будь сильний, будь енергійний у всім, що б ти не робив! » «Сіяй життя навколо себе. Поміть, що обманювати, брехати, інтригувати, хитрити — це значить принижувати себе, дрібніти, заздалегідь визнати себе слабким: так надходять раби в гаремі, почуваючи себе нижче свого пана. Що ж, надходь так, якщо це тобі подобається; але зате заздалегідь знай, що й люди будуть уважати тебе тим же: маленьким, незначним, слабким; так і будуть вони до тебе ставитися. Не бачачи твоєї сили, вони будуть ставитися до тебе в найкращому разі як до істоти, що заслуговує полегкості. Не звалюй тоді своєї провини на людей, якщо ти сам у такий спосіб надломив свою силу».

«Напроти того — будь сильним. Як тільки ти побачиш неправду і як тільки ти зрозумієш неї — неправду в житті, неправду в науці або страждання, заподіюване іншому, — повстань проти цієї неправди, цієї неправди, цього нерівності. Вступи в боротьбу! Боротьба адже це життя; життя тим більше кипуча, чим сильніше буде боротьба. І тоді ти будеш жити, і за кілька годин цього життя ти не віддаси років рослинного животіння в болотній чи гни».

«Борися, щоб дати всім можливість жити цим життям, багатої, що б’є через край; і будь упевнений, що ти знайдеш у цій боротьбі такі великі радості, що рівних їм ти не зустрінеш ні в якій іншій діяльності».

«От усе, що може сказати тобі наука про моральність».

«Вибір у твоїх руках».