Куприянова Е. С. Особливості художнього простору в романі О. Голдсмита “Векфилдский священик”
Векфилдского священика обумовлені цим межжанровим взаємодією. Парадигматична будова, що лежить в основі ессеистического жанру, характеризується соположением базової ідеї й різних варіантів її розвитку. Таку структуру можна виявити й в оформленні голдсмитовского роману, розглядаючи черзі халеп сім’ї Примрозов як парадигматичне рішення однієї з актуальних проблем того часу. Це питання, поставлений ще Дж. Локком, про можливість щастя для людини й про причини, його визначальних. О. Голдсмит досліджує поводження людської природи , планомірно моделюючи різні життєві ситуації.) коли частини тексту не зв’язані тимчасовою й причинно-наслідковою залежністю, але сополагаются як варіанти одного інваріантного змісту [1]. Побудова книги з використанням парадигматичної організації привносить нові якості в поетику традиційного просвітительського роману, яким уже володіла англійська література до моменту створення голдсмитовского шедевра. У Векфилдском священику можна відзначити нетрадиційне використання підзаголовків до глав роману, яким надається форма сентенцій, особливі функції заголовка, нерівномірність сюжетної дії, особливості художнього часу й простору
Векфилдский священик — це своєрідний підсумок досягнень просвітительського роману (досить згадати добутки Д. Дефо, Д. Свифта, С. Ричардсона, Т. Смоллета). Голдсмит підсумує створене його попередниками в надзвичайно конденсованій і емоційній формі [2]. Різноманітні й способи організації часу й простори цього добутку. Так, наприклад, у нього включається хронотоп дороги, коли мова йде про подорожі Джорджа й скитаниях самого пастора Примроза. Але дослідження хронотопической організації всього роману приводить до висновку, що з різноманіття просторово-тимчасових моделей, які вже відомі літературі того часу, для оформлення основного масиву романного тексту використовується ідилічний хронотоп, типологічні риси якого найбільше відповідають парадигматически організованій будові Векфилдского священика . Ідилічну модель відрізняє особливе відношення до побуту, коли найбільш істотним і важливим у житті людини стають моменти народження, шлюбу, любові, смерті, праці, їжі й т.д. Іншою характерною рисою ідилічного хронотопа є підкреслена єдність людського життя й буття природи, єдність їхнього ритму, загальна мова для явищ природи й подій людського життя [3]. Обоє ці моменту легко простежити й у романі Голдсмита, що широко користується прийомом природної оркестровки емоційного стану героїв, а аґрусова настойка миссис Примроз стає не просто улюбленим напоєм, але персоніфікує спокій і статок сім’ї.) яке послабляє й зм’якшує всі тимчасові грані між індивідуальними життями [4]. Таким чином, ослаблення тимчасових зв’язків і переміщення уваги на просторову організацію, пильну увагу до місця є типологічною моделлю ідилічного хронотопа. Цікаво простежити, яким образом ця модель працює в просторовій організації роману Голдсмита, якому важливо в добутку перевірити й випробувати свої ідеї.)- його будинком із прилягаючою земельною ділянкою. Улюблене місце сім’ї — простір у каміна, у вогнища, з особливою атмосферою любові й взаєморозуміння між членами сімейства. Це — самодостатній мир, що не бідує в більшому просторі реального миру, країни. Пастор, описуючи своє життя, говорить: … всі наші пригоди відбувалися поруч каміна, а подорожі обмежувалися переселенням з літніх спалень у зимові, а із зимових — у літні (383) [5]. А у фіналі роману герої утворять затишний кружок навколо вогнища, і ніщо не говорить нам про те, що ця мила компанія розташувалася в готельній кімнаті, а не в будинку пастора.) миль герої проїхали, яке відстань від сільця, де живуть Примрози, до міста, де перебуває в’язниця. Точність конкретної деталі робиться в Голдсмита одним із засобів окреслення того або іншого предмета, що займає автора. Конкретно й точно названі грошові суми, кількість орної землі й т.д. … Коли я зібрав одні боргів і виплатив інші, від наших чотирнадцяти тисяч фунтів залишилося лише чотириста (389). Просторової організації роману властива картографічна точність, вивіреність: … думка про подорож за 70 миль, що стояло зробити нашій сім’ї, далі чим за 10 миль дотоле нікуди що не виїжджала, валила нас у зневіру (390) — це про переїзд після руйнування. Шлях пастора, пророблений їм у пошуках дочки, теж містить точні вказівки, скільки пройшов Примроз: За словами цього свідка, вони разом з моєю дочкою відправилися до цілющого джерела в Тенбридже, милях у тридцяти звідси… , і далі: Він завірив мене, що, якщо я відправлюся ще за тридцять миль, на перегони, то я неодмінно наздожену втікачів… (454). Герой відчуває ознаки хвороби, перебуваючи більш ніж у сімдесяти милях від будинку (454). Видужавши, він залишає харчевню, рухаючись додому не поспішаючи, роблячи не більше десяти миль у день (455). Пастор вертається додому після безуспішних пошуків, і його відокремлює від будинку яких-небудь двадцять миль (479), коли він зупиняється на нічліг на постоялому дворі, де й зустрічає дочка. І далі: … найняту мною кінь я домовився залишити на постоялому дворі, у п’яти милях від мого будинку (484). Інший приклад — герой бачить пожежу, коли до житла залишалося вже не більше двохсот кроків (485), і т.д. Пастор відправляється у в’язницю, що відстоїть від мого житла на одинадцять миль (494), а Берчелл переслідує викрадача Софії добру чверть милі (521), і т.д. Таким чином, ми бачимо, що зовнішній простір, що оточує тісний мирок у вогнища, організовано відповідно до, ретельно сплановане й детально виміряно. Однак тут є одне але .) інформовані про місцевість, що оточує житло пастора. Але на елементарне питання — де відбувається дія? — ми відповісти не зможемо. Цілюще джерело в Тенбридже — чи ледве не єдине топонімічне