Курій С. Правда про барона Мюнхгаузене
«Правда про барона Мюнхгаузене» звучить також дивно, як «гарячий сніг» або «живий труп». Проте, я схильний наполягти на тому, що вжив це словосполучення без усякої іронії, у здоровому розумі й тверезій пам’яті.) з тим же титулом і прізвищем, що дійсно служив у Росії, дійсно воював з турками, та й пінкова трубка була сама, що ні на є теперішня. А потім з ним трапилося те ж, що й з одним кельтським вождем — потрапив він поневоле в «чарівний казанок» — і так перетворив, що тепер уже й не зрозумієш, де правда, де неправда. До того ж одна справа перетворитися в справедливого короля Артура, захисника Британії й християнської цивілізації, а інше — навіки стати символом неправди й хвастощів-)»Синдром Мюнхгаузена»,, яким характеризують маніакальне прагнення людини потрапити в лікарню, для чого видумуються й симулюються самі різні захворювання. При цьому хворі не уникають хворобливих діагностичних процедур або хірургічних операцій і навіть прагнуть до них. До речі, саме про цей синдром мова йде в одній із серій популярного серіалу «Доктор Хаус».)»У неправді — істина». Є, є в неправді про Мюнхгаузене істина, по-своєму не менш цікава, чим подорож на Місяць або стрілянина вишневими кісточками-
) гербі був зображений чернець із ціпком і книгою. Вся справа в тому, що рід Мюнхгаузенов мав глибоких корінь (відомо, що в його підставі стояв хрестоносець Гейно з армії Барбаросси), але один раз ледве не згас. Останнього представника, що обрав долю ченця, довелося навіть у приказному порядку відпустити в мир «плодитися й розмножуватися». Рід продовжився, а його нащадки відтепер взяли собі ім’я «Мюнхгаузен», що в перекладі з німецького означало «будинок ченця» («Mo).) відправився в далеку Росію виконувати обов’язки пажа при принці Антоні Ульріху (перед цим принц втратив двох своїх пажів при штурмі турецької міцності Очаків).) Ганни Іванівни з усіма наслідками, що випливають звідси. Таким чином, юний паж Мюнхгаузен відразу виявився у влиятельнейшем суспільстві й плекав надії на успішну кар’єру
Повоевать із турками Карлові теж довелося, однак реальність була далека від хвалькуватих оповідань його книжкового «альтер его». Які там польоти на гарматному ядрі або перегони на половині коня! Навіть у нормальному бої поучаствовать не довелося. Турки вимотували російську армію короткими сутичками, бажана міцність Бендери так і залишилося не взятої, а коні виявилися не настільки живучі й умирали більше від недоліку фуражу, ніж від ворожих куль
Після цієї невдалої кампанії бойові будні Мюнхгаузена закінчилися. Принцові Ульріху стало не до цього — він нарешті-те женився на російській принцесі. А Мюнхгаузен вирішив залишити свиту принца й продовжити кар’єру в Ризі — в елітному Брауншвейгском кірасирському полку. Як виявилося, не зрячи-
Незабаром у Росії почалася ціла низка двірських переворотів. Умираюча Ганна Иоанновна, як і очікувалося, призначила своїм спадкоємцем сина Ульріха й Ганни Леопольдівни — Івана VI, однак регентом при малолітньому імператорі поставила графа Бирона. Не встиг Бирон «процарствовать» і три тижні, як фельдмаршал Миних заарештував регента й проголосив матір пануючи Ганну Леопольдівну правителькою Росії при малолітньому імператорі. Але й вона панувала недовго. Уже через рік дочка Петра I — Єлизавета — користуючись симпатією петербурзької гвардії, незадоволеної засиллям німців, зробила черговий двірський переворот. Ганна Леопольдівна й колишній заступник нашого героя — Антон Ульріх — були арештовані, але ризького кірасира Мюнхгаузена репресії обійшли стороною. Навпроти, незабаром нова імператриця зробила барона вротмистри.
Остання яскрава історична подія, у якому Мюнхгаузен брав безпосередню участь — це зустріч у складі почесної варти, що проїжджає через Ригу, німецьку принцесу Софію Аугусту Фредерику Анхальт-Цербстскую, згодом більше відому як Катерина II Велика
Однак царювання своєї землячки барон не дочекався. В 1744 році він женився, а бажаного просування по службі не передбачалося. До того ж незабаром на війні загинули два його брати, і це означало, що родовий маєток по праву перейшло в повне користування Карла. Вирішивши, що наслужився вдосталь, Мюнхгаузен в 1753 році повернувся на батьківщину
чиВарто тепер дивуватися, що російська «одиссея» барона, так яскраво запам’яталася в байках його літературного двійника. І пускай вони далекі від реального життя їхнього героя, зате не в приклад яскравіше й цікавіше.
«Боюся, милостиві государі, знудити вам оповіданнями про спосіб правління, мистецтві, науках і інших визначних пам’ятках цієї изумительнейшей столиці Росії й ще менш хочу займати вас оповіданням про всякі інтриги й веселі пригоди у вищому суспільстві, де господарка будинку має звичай привітати гостя чаркою горілки й дзвінким поцілунком. Я прагну залучити вашу увагу до більше важливих і шляхетних предметів, а саме — до коней і собак, більшим аматором яких я завжди був, далі до лисиць, вовкам і ведмедям, а їх, як і всякої іншої дичини, у Росії такий достаток, що їй може позаздрити будь-яка інша країна на земній кулі, і, нарешті, до всякого роду звеселянням, лицарським змаганням і славним подвигам, які більше до особи дворянинові, чим крохи затхлій латині й грецькій премудрості або раздушенние саше, завиті коки й викрутаси французьких витончених гостряків і перукарів…»
(Г. А. Бюргер «Пригоди барона Мюнхгаузена»)
У байках Мюнхгаузена Росія — теперішня північна Країна Чудес, де в лісах водиться багато диких вовків і ведмедів, де снігопади засипют село по саму дзвіницю, де звуки замерзають, не встигши вилетіти з ріжка, а генерал здатний пити не п’яніючи, випускаючи винні пари прямо з- черепа!
«-мені вдалося помітити, що він разом з капелюхом піднімає прикріплену до неї срібну пластинку, що заміняла йому відсутню частину черепа, і тоді вся пара від поглинених їм спиртних напоїв здіймався вгору у вигляді невеликої хмарини
Я поділився своїми спостереженнями яке з ким з добрих моїх друзів і, через те, що саме стемніло, узявся негайно зробити досвід і довести свою правоту. Я встав, не випускаючи з рук трубки, за спиною генерала й, коли він підняв капелюх, за допомогою клаптика палаючого папірця підпалив здійнявся над його головою пар. І тоді перед нами стало настільки ж несподіване, як і гарне видовище. В одна мить я перетворив стовп пари над головою нашого героя у вогненний стовп, а частина випарів, що затрималася в просторі між волоссями й капелюхом генерала, спалахнула блакитним вогнем, утворивши якусь подобу сяйва, прекрасніше будь-якого німба, коли-або озарявшего чоло самого прославленого святого. Сховати від генерала зроблений мною досвід було неможливо. Але він нітрохи не розгнівався й навіть згодом неодноразово дозволяв повторювати експеримент, що надавав йому настільки піднесений вид». (Г. А. Бюргер «Пригоди барона Мюнхгаузена»)
Як не дивно, деякі з вигадок барона своїм походженням зобов’язані цілком реальним випадкам. Так Мюнхгаузен цілком міг бути свідком забавного казусу, коли солдат по необережності вистрілив, забутим у стовбурі, шомполом прямо в ногу коня самого принца Ульріха. І от уже літературний барон находчиво стріляє шомполом, щоб нанизати на нього за раз аж сім куріпок!
) два «але»-
Незабаром, по околишніх містах — Ганноверу, Гамельну й Геттінгену — рознеслася слава про Мюнхгаузене, як про красномовного й дотепного оповідача, що прекрасно пародіює байки мисливців і мандрівників. Послухати ці історії збиралося чимало народу
Один з очевидців згадував про цьому так:
«Звичайно він починав розповідати після вечері, закуривши свою величезну пінкову трубку з коротким мундштуком і поставивши перед собою паруюча склянка пуншу… Він жестикулював усе виразніше, крутив руками на голові свій маленький франтівський паричок, особа його усе більше пожвавлювалося й червоніло, і він, звичайно дуже правдива людина, у ці мінути чудово грала свої фантазії».
В 1781 році ні на що не претендують, фантазії барона зненацька втілилися в анонімному альманасі «Путівник для веселих людей». У передмові до нього говорилося: «Біля Г-Віра, живе досить дотепний пан Х-З-Н, що пустив у зворот особливий рід мудрих історій, авторство яких приписується йому». Зрозуміло, що в пресі історії стали ще більш неймовірними, а сам барон про майбутнє видання не відав ні сном, не духом
Швидше за все, уміст альманаху виявилося б сьогодні забутим, не задумай перекласти ці історії по-своєму німець по ім’ю ерих Рудольф Распе. Трапилося це, щоправда, не в Німеччині, а в Англії, куди наш герой біг через обвинувачення в розкраданні древніх музейних колекцій.lt;1 — див. примітки наприкінці статьиgt;
Випущену в 1785 році, дешеву брошюрку під повною назвою «Оповідання барона Мюнхгаузена про його чудесні подорожі й походи в Росію» читачі розмели в один день. У світлі вищевказаних обставин, автор не зважився вказати на книзі своє ім’я
Але ж Распе це цілком заслужив, тому що не тільки додав байкам Мюнхгаузена літературний вид, але й неабияк їх доповнив і прикрасив. Барон остаточно перетворився в окремого літературного персонажа, хоча автор і вказав, що його прототипом послужила «людина оригінального складу думок, що належить древньому германському роду». Передбачаючи наслідку такої «підміни», у передмові Распе попередив, що брехня Мюнхгаузена не більш, ніж пародія на теперішню неправду, а сам барон тут виступає, як «каратель неправди» — своєрідне щеплення від обману, що таїться за маскою правди
До речі, саме цей момент відрізняє небилиці Мюнхгаузена від фантастики. Ціль фантастики — переконати читача (хоча б на час читання) у реальності фантазії, змусити його поринути у вигаданий мир. Байки ж Мюнхгаузена не приховують «підробки», а навпроти — пропонують читачеві вдосталь посміятися над вигадкою, що демонстративно порушує здоровий глузд — будь те, здатність підняти себе за волосся, або спускатися з Місяця, відрубуючи щораз верхній кінець мотузки й прив’язуючи його книжнему.
Звичайно, оригінальний жанр забавних безглуздих вигадок, символом якого став Мюнхгаузен, народився не на порожнім місці. Щоб не заглиблюватися в тьму історії, згадаємо хоча б «Подорожі Гулливера» Д. Свифта або «Подорож на Місяць» Сирано де Бержерака (їхній вплив особливо помітно в описі другої місячної подорожі барона).
«Почну з мешканців Місяця. Насамперед — вони не народжуються, а виростають на деревах. … Коли стручки дозрівають, їх збирають і складають про запас. Бажаючий мати дітей кидає ці стручки в киплячий казан, після чого тверда оболонка розкривається й на світло виходять маленьких живих істот. Треба вам помітити, що дерева, що дають людське потомство, бувають різних порід: з одних виходять адвокати, з інших — солдати, із третіх — священики, із четвертих — клоуни, і так далі.
… На Місяці все має величезні розміри. Ми зустріли якось, що скакає комаха, по розмірах набагато більше, ніж наша вівця. Виявилося, що в них це звичайна блоха…
.
.. Саме оригінальне, що відрізняє людей, що населяють Місяць, від нас, це те, що голову вони носять не на плечах, а під мишкою правої руки. Коли вони відправляються в небезпечну подорож, те, щоб не ризикувати головою, вони залишають її будинку. Вас може здивувати, друзі мої, якої образом ці люди обходяться якийсь час без голови, хоча й у нашім земному побуті попадаються порию люди, про які можна подумати, що вони обходяться без цього прикраси
… Цікаво ще от яка обставина в цих людей: як голови їх легко відділяються від тулуба, так і очі їх дуже просто відділяються від голови. За бажанням їх можна виймати з орбіт і навіть у руках бачити ними не гірше, ніж у звичайному їхньому стані. Зіпсувавши собі око або втративши його, житель Місяця купує собі іншої, чому на базарах і в магазинах іде жвава торгівля очами. Торговці спритно користуються цією обставиною й постійно встановлюють нову моду: те на зелені очі, то на сірі, то на блакитні».
(е. Р. Распе «Пригоди барона Мюнхгаузена»)
Чимало загального в байок Мюнхгаузена й з відомими народними казками. Бобове стебло, по якому барон лізе на Місяць, явно відсилає нас до казки про Джека й бобове зерно. А похід за віденським імператорським вином копіює сюжет цілої низки казок за участю чарівних помічників (взяти хоча б українського «Котигорошка»).) читаючи, те про два ведмедів, що намагаються розтерзати бджолу турецького султана, то про хортиці, стершей лабети й перетворилися в таксу, то про погон вагітного собаки за вагітною зайчихою-
«-Раптово я почув гавкіт, немов гавкала ціла зграя, але при цьому такий слабк і ніжний, що я ніяк не міг зміркувати, у чому справа. Коли я наблизився, очам моїм представилося справжнє чудо
Зайчиха на бігу зробила на світло зайчат, а сука моя ощенилася! До того ж зайчати було рівно стільки ж, скільки й щенят. Підкоряючись інстинкту, зайчата пустилися навтьоки, а щенята не тільки погналися за ними, але й піймали. Таким чином, до кінця полювання в мене виявилося шість зайців і шість собак, хоч я й почав полювання з однієї-єдиним собакою».
(Г. А. Бюргер «Пригоди барона Мюнхгаузена»)
Що вуж говорити про сучасників Распе! Тільки за 1786 г книга Распе витримала цілих чотири видання
Те, що настільки чудовий добуток пожинає славу вдалині від своєї прабатьківщини, здалося несправедливим іншому німцеві — Готфриду Августові Бюргерові. Будучи відомим поетом, одним з лідерів плину «Бура й натиск», Бюргер, звичайно, не міг просто перевести книгу Распе назад на німецький
По-перше, він сильно відредагував текст, перетворивши набір історій, просто розбитий Распе на «вечори», у зв’язне й цільне оповідання
По-друге, випливаючи «мюнхгаузеновской» традиції, «прибрехав» до основного «набору» ще вісім історій (серед них такі знамениті, як витягування самого себе з болота й поле на ядрі).lt;2gt;
Ну, і по-третє, як прогресивний діяч епохи, додав у текст неабияке сатиричне фарбування, жартуючи те над німецькими дорогами, то над Римським татом, то над англійською королевою Єлизаветою
З «Пригоди барона Мюнхгаузена» Г. А. Бюргера:
«-Вам, милостиві государі, без сумніву доводилося чути про святий Губерте — заступнику мисливців і стрільців, — а також і про красеня олені, що зустрівся йому один раз у лісі. У цього оленя між рогами піднімався святий хрест. … Але дозволите краще розповісти, що мені довелось побачити власними очами
Один раз, коли я вже витратив всі свої заряди, переді мною зненацька з’явився самий прекрасний олень, якого мені коли-або доводилося бачити. Він так сміло й, не бентежачись, дивився мені прямо в очі, немов відмінно знав, що патронташ мий порожній. Миттєво зарядивши рушницю порохом і насипавши зверху целую жменя вишневих кісточок, які швидко очистив від м’якоті, я випустив оленеві весь заряд прямо в чоло між гіллястими рогами. Хоча постріл і оглушив його — він захитався, — все-таки він умчався ладь
Рік або два через мені знову довелося полювати в тім же лісі. І подумати тільки — раптово переді мною з’явився стрункий олень із прекрасно разросшимся між рогами вишневим деревом висотою більше десяти футів
Мені відразу ж згадалася моя пригода. Я розглядав цього оленя як свою давню придбану власність і одним пострілом уклав його. Це доставило мені одночасно й печеня, і відмінний вишневий соус. Справа в тому, що дерево було густо обвішане плодами, так такими смачними, яких мені не доводилося пробувати за все своє життя
чиМожна тепер поручитися, що який-небудь святий — жагучий аматор полювання, священик або єпископ — не воздвигнул подібним же чином за допомогою пострілу хрест між рогами оленя святого Губерта? Адже ці добродії здавна славилися своїм умінням наставляти хрести… та й рога теж, і, мабуть, зберегли за собою цю славу до наших днів».
«-Його острову не доводилося боятися іноземних ворогів. Проте, він забирав кожного молодого хлопця, власноручно бив його, поки не перетворював у героя, і час від часу продавав свою колекцію тому із сусідніх князів, хто готовий був дорожче заплатити. Це давало йому можливість до мільйонів черепашок, залишених у спадщину батьком, додати нові мільйони…»)»мюнхгаузениади» — не вказувати свого авторства. Більше того — вийшла в 1786 році, книга «Дивні подорожі на суші й на море, військові походи й веселі пригоди барона фон Мюнхгаузена, про які він звичайно розповідає за пляшкою в колі своїх друзів» не тільки була анонімної, але ще й місцем свого видання вказувала на Лондон, хоча друкувалася в, уже знайомому нам, Геттингеме. Правда, у Бюргера на відміну від Распе були інші причини такої конспірації-
Слава обрушилася на теперішнього барона зненацька й мала зовсім не райдужні наслідки. Читачі були не особливо схильні розділяти життя й мистецтво, у результаті чого літературний барон практично злився зі своїм прототипом. До Мюнхгаузену стали приходити знущально-глузливі листи, а зеваки юрбами стікалися в маєток, щоб навіч подивитися на того самого «luge), той, не моргнувши оком, заявив, що пальці відкусив полярний ведмідь, а інші не встиг, тому що поперхнувся й умер-
)»двійник» із тріумфом вертався в Росію. Уже наприкінці XVIII століття Н. Осипов переказав книгу Бюргера, назвавши її «Не любо, не слухай, а брехати не заважай» і за традицією «прибрехавши» до неї від себе два додатки (одне — про дитинство і юність) барона. Мюнхгаузен в одна мить стала одним з популярнейших «прикладних» персонажів. Так в 1812 році навіть виходила серія лубків за назвою «Мюнхгаузен і Наполеон».
Однак, найбільше ходіння на одній шостій частині суши одержав легкий і доступний переказ пригод Мюнхгаузена Корнієм Чуковським, зроблений їм для дітей. Напрочуд дідусь Корній нічого від себе прибріхувати не став до сказати, зберігши суть історій, практично, без змін. Хіба що позбавив першоджерело Бюргера від великовагових деталей епохи, так перемінив віденське імператорське вино на більше екзотичное — китайське.) буквально вибухнув від своїх газів, як задня частина розсіченого коня ухлестивала за кобилицями, або як сам Мюнхгаузен затикав своєю задньою частиною пробоїну вкорабле.
Деякі уривки із книги Г. А. Бюргера, відсутні в переказі К. Чуковського:
«-Один раз у лісі, у Польщі, висохнув мій запас пороху, і одночасно померкло денне світло. По шляху додому на мене напав дивовижний ведмідь із роззявленою пащею, готовий мене проковтнути. Дарма я в пошуках куль і пороху поспішно обшарював свої кишені. Я не знайшов нічого, крім двох кременів, які звичайно береш із собою про всякий випадок. Один із цих кременів я жбурнув у пащу звіра, у саму глибину його глотки. Ведмедеві моєму це довелося не за смаком, і він зробив крутий поворот — ліворуч навкруги! — так що я другим камінчиком міг запустити йому прямехонько в задні ворота. Все це вийшло чудово й чудово. Камінчик не тільки потрапив куди треба, але навіть пролетів так далеко, що зштовхнувся з першим і вибив з нього іскру, від чого ведмідь вибухнув з оглушливим тріском
Якщо вірити слухам, те подібні спритно спрямовані камінчики, особливо якщо вони зіштовхувалися з камінчиками, кинутими раніше, змусили злетіти в повітря не одного сварливого вченого й філософа… Хоча я й залишився цього разу цілий і непошкоджений, мені все-таки не хотілося б ще раз повторити цей досвід, іншими словами — зав’язати знайомство з ведмедем, не маючи при собі інших засобів самозахисту».
«-Я повернув назад, і половина, що залишилася, мого коня нечувано швидким галопом доскакала до лугу. З великою радістю знайшов я тут другу половину й, до чималого подиву, побачив, що вона підшукала собі заняття, так таке цікаве, що жоден церемоніймейстер, при всій своїй дотепності, не міг би винайти нічого подібного для звеселяння якого-небудь безголового суб’єкта. Коротше кажучи, задня половина мого чудо-коня за ці короткі миті встигла зав’язати близьке знайомство з кобилами, що носилися по лузі, і, зрадившись насолодам зі своїм гаремом, очевидно, забула всі перенесені неприємності. Голова при цьому, щоправда, настільки мало приймалася в розрахунок, що лошата, зобов’язані своїм існуванням цьому времяпрепровождению, виявилися негідними виродками: у них не вистачало всього того, чого бракувало їхньому батькові в момент їхнього зачаття».
«-Як ні велика була пробоїна, я всю заповнив її моєю найдорожчою частиною, навіть не знімаючи для цього штанів, і її вистачило б навіть і в тому випадку, якби пробоїна була вдвічі ширше. Вас це не здивує, милостиві государі, якщо я скажу вам, що я й по батьківській і по материнській лінії происхожу від голландських або принаймні від вестфальских предків. Положення моє, поки я сидів на очку, було трохи прохолодне, але я незабаром був звільнений завдяки мистецтву теслі».
Образ барона-брехуна й сам принцип оповідання небилиць виявився настільки вдалий, що його відразу взяла на озброєння черги письменників. Спершу Мюнхгаузена використовували насамперед у сатиричній літературі, у ролі насмішника й викривача пороків суспільства, але якихось особливо помітних добутків цей напрямок так і не народило
Зате вкрай плідним виявився принцип створення самокоштовних літературних «спадкоємців» знаменитого барона. Досить згадати трилогію А. Доде про марнолюбний хвастунишке Тартарене з Тараскона. Або, не менш хвалькуватого, вояка наполеонівської армії бригадира Жерара з повісті А. Конан-Дойла. Або капітана Врунгеля (отут вуж саме прізвище за себе говорить!) з казки А. Некрасова. Ну й звичайно ж, улюбленого героя С. Лема — «знаменитого звездопроходца, капітана далекого галактичного плавання, мисливця за метеорами й кометами, кавалера орденів Чумацького Шляху й туманностей» — Ийона Тихого.)»Той самий Мюнхгаузен» режисера М. Захарова по сценарії Г. Горина. Мовлення в ньому йде не стільки про брехню, скільки про різнобарвний світ людської фантазії, про протистояння неординарної особистості відсталій і сірій трясовині міщан-обивателів. Вигадки Мюнхгаузена тут не прості розвага або сатира, вони подібні до театральної гри, парадоксальні, іронічні, часом зухвалі, а часом повні теперішньої романтики
«Яка різниця, літав Мюнхгаузен на Місяць, або не літав- Головне, що він ніколи не бреше-«, «Посміхайтеся, добродії, посміхайтеся! Всі самі більші дурості робляться саме із серйозним вираженням особи» — ці й інші фрази фільму стали крилатими, а історія барона-брехуна піднялася до самої піднесеної трагікомедії
На цьому, шановні читачі, ми й закінчимо наше оповідання про дивну долю барона Карла Фрідріха Ієроніма Мюнхгаузена, що тепер уже назавжди буде нерозривно пов’язана з долею літературного «двійника». Сьогодні на батьківщині Мюнхгаузена його ім’я носять вулиця, ресторан, кінотеатр і навіть аптека, у його будинку розташувався музей, де зберігається похідної скринька, пінкова трубка й гарматне ядро (невже те саме?), а напроти музею коштує «напівкінний» пам’ятник, із задньої частини якого ллється вода. Сподіваюся, пам’ять про дві Мюнхгаузенах буде не менш живуча, чим дві частини знаменитого коня
«Вип’ємо ще по келиху, дорогі мої, і розійдемося на нічліг, тому що я найменше хотів би в нинішній вечір зловжити вашою увагою, що нерідко притупляється не тільки від усілякої брехні, але й від достатку зовсім справжніх історій». (е. Р. Распе «Оповідання барона Мюнхгаузена…»)
автором однаково вказується Распе.