Кутузов і наполеон у романі Л. Н. Толстого «Війна й мир»

Кутузов і наполеон у романі Л. Н. Толстого Війна й мир

Роман Л. Н. Толстого "Війна й мир" є, на думку відомих письменників і критиків, "найбільшим романом у світі". "Війна й мир" - це роман-епопея, що оповідає про знаменні й грандіозні події з історії країни, що висвітлює важливі сторони народного життя, погляди, ідеали, побут і характери різних шарів суспільства. Основним художнім прийомом, що використовує Л. Н.

Толстой, є антитеза. Цей прийом - стрижень Твір, пронизує весь роман знизу доверху. Протипоставлено філософські поняття в заголовку роману, події двох воєн (війни 1805-07 гг. і війни 1812 року), бою (Аустерлиц і Бородіно), соціуми (Москва й Петербург, світське суспільство й провінційне дворянство), що діють особи. Характер протиставлення носить і зіставлення двох полководців - Кутузова й Наполеона

Письменник прославив у своєму романі головнокомандуючого Кутузова як натхненника й організатора перемог російського народу. Товстої підкреслює, що Кутузов - справді народний герой, що керується у своїх діях народним духом. Кутузов з'являється в романі як простий росіянин людин, далекий удаванню, і одночасно як мудрий історичний діяч і полководець. Головне в Кутузові для Толстого - його кревний зв'язок з народом, "те народне почуття, що він носить у собі у всій чистоті й силі його". Саме тому, підкреслює Толстой, народ і вибрав його "проти волі пануючи у виробники народної війни". І тільки це почуття поставило його на "вищу людську висоту". Товстої зображує Кутузова як мудрого полководця, глибоко й вірно розуміючий хід подій. Не випадково правильна оцінка Кутузовим ходу подій завжди підтверджується згодом. Так, він вірно оцінив значення Бородінського бою, заявивши, що це - перемога. Як полководець він явно коштує вище Наполеона. Саме такий полководець був потрібний для ведення війни 1812 року, і Толстой підкреслює, що після перенесення війни в Європу російської армії потрібний був інший головнокомандуючий: "Представникові народної війни нічого не залишалося, крім смерті. І він умер".

У зображенні Толстого Кутузов - жива особа. Згадаємо його виразна фігуру, ходи, жести, міміку, його знамените око, те ласкавий, те глузливий. Примітно, що Толстой дає цей образ у сприйнятті різних по характері й соціальному стані осіб, заглиблюючись у психологічний аналіз. Глибоко людян і живим роблять Кутузова сцени й епізоди, які зображують полководця в бесідах із близькими й приємними йому людьми (Болконским,

Денисовим, Багратіоном), його звертання на військових радах, у битвах під Аустерлицем і Бородіним

Одночасно треба відзначити, що образ Кутузова небагато перекручений, не позбавлений недоліків, причина яких - у невірній позиції Товстого-Історика. Виходячи зі стихійності історичного процесу, Толстой заперечував роль особистості в історії. Письменник висміював культ "більших особистостей", створений буржуазними істориками. Він уважав, що хід історії вирішують народні маси. Він прийшов до визнання фаталізму, затверджуючи, що всі історичні події певні понад. Саме Кутузов виражає ці погляди Толстого в романі. Він, за словами Толстого, "знав, що вирішують доля бою не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому коштують війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, називана духом війни, і він стежив за цією силою й керував нею, наскільки це було в його владі". У Кутузова - толстовський фаталістичний погляд на історію, відповідно до якого результат історичних подій заздалегідь вирішений. Помилка Толстого полягала в тім, що, заперечуючи роль особистості в історії, він прагнув зробити Кутузова тільки мудрим спостерігачем історичних подій. І це привело до деякої суперечливості його образа: він виступає в романі як полководець, при всій своїй пасивності точно оцінюючий хід військових подій і безпомилково напрямний їх.

И в кінцевому підсумку Кутузов виступає як активний діяч, що приховує за зовнішнім спокоєм величезна вольова напруга. Антиподом Кутузова в романі виступає Наполеон. Товстої рішуче виступив проти культу Наполеона. Для письменника

Наполеон - агресор, що напав на Росію. Він спалював міста й села, винищував російських людей, грабував, знищував більші культурні цінності, наказав підірвати Кремль. Наполеон - честолюбець, що прагне до світового панування. У перших частинах роману автор зі злою іронією говорить про преклоніння перед Наполеоном, що виникло у вищих світських колах Росії після Тильзитского миру. Товстої характеризує ці роки як "час, коли карта Європи перемальовувалася різними фарбами кожні два тижні" і Наполеон "уже переконався, що не потрібно розуму, сталості й послідовності для успіху". Із самого початку роману Толстой ясно виражає своє відношення до державних діячів тої епохи. Він показує, що у вчинках Наполеона крім примхи не було ніякого змісту, але "він вірив у себе, і увесь світ вірив у нього".

Якщо Пьер бачить у Наполеоні "велич душі", те для Шерер Наполеон

- втілення французької революції й уже тому лиходій. Юний

Пьер не розуміє того, що, ставши імператором, Наполеон зрадив справу революції. Пьер захищає й революцію, і Наполеона рівною мірою. Більше тверезий і досвідчений князь Андрій бачить жорстокість Наполеона і його деспотизм, а батько Андрія старий Болконский ремствує, що немає Суворова, що показав би французькому імператорові, що значить воювати

Кожний персонаж роману думає про Наполеона по-своєму, і в житті кожного героя полководець займає певне місце. Треба сказати, що й відносно Наполеона Толстої був недостатньо об'єктивний, затверджуючи: "Він був подібний до дитини, що, тримаючись за тесемочки, прив'язані усередині карети, уявляє, що він править". Але Наполеон у війні з Росією не був неспроможний. Він просто виявився слабкіше свого ворога - "найсильнішого духом", по вираженню Толстого

Письменник малює цього знаменитого полководця й видатного діяча як "маленької людини" з " неприємно-удаваною посмішкою" на особі, з "жирними грудьми", "круглим животом" і "жирними стегнами коротеньких ніг". Наполеон з'являється в романі як самозакоханий, самовпевнений володар Франції, упоєний успіхом, осліплений славою, що вважає себе рушійною силою історичного процесу. Його божевільна гордість змушує його приймати акторські пози, вимовляти пихаті фрази. Всьому цьому сприяє раболіпство, що оточує імператора. Наполеон Толстого -"надлюдин", для якого має інтерес "тільки те, що відбувалося в його душі". А "усе, що було поза нього, не мало для нього значення, тому що все у світі, як йому здавалося, залежало тільки від його волі". Не випадкове слово "я" - улюблене слово Наполеона. Наскільки Кутузов виражає інтереси народу, настільки Наполеон крейда у своєму егоцентризмі. Зіставляючи двох більших полководців. Товстої робить висновок: "Немає й не може бути величі там, де немає простоти, добра й правди". Тому справді великої саме Кутузов - народний полководець, що думає про славу й вола Батьківщини


Загрузка...