Л. Н. Толстой. «Війна й мир» «Думка сімейна» у романі Нагадаємо, що внутрішня структура роману ґрунтується на полюсах «миру» і «війни», на протистоянні «наполеонівської» і «антинаполеонівської» ідей. І в «думці сімейної» це протистояння також становить основу авторських переконань. Критерієм — і критерієм безпомилковим — тут служить відношення до дітей. І елен, і фрейліна Шерер бездітні. Більше того, їх неможливо представити в оточенні дітей. Абсолютний егоїзм позбавляє їхньої можливості материнства. І у виразному небажанні елен мати дітей Толстої вбачає не тільки результат її безнадійної духовної зіпсованості, спустошеності, але й розумний хід природи, що позбавляє це чудовисько жіночого, материнського єства. Тому що відносини з дітьми в таких людей, як елен, глибоко нелюдські
Згадаємо, якою страшною сумішшю низинних інстинктів і спонукань зв’язані один з одним члени сімейства Курагиних. Мати випробовує до дочки ревнощі й заздрість; обоє брата не приховують фізичного потяга до сестри; батько щиро привітають для дітей шлюби з розрахунку, брудні інтриги, кепські зв’язки…
Здається, що розростання цього гнізда гріхів і пороків можливо зупинити лише фізично — і всі троє молодших Курагиних залишаються бездітними.Якщо люди, близькі до «наполеонівського полюса» роману, дітей мають і люблять — нехай навіть любов’ю нижчої, сліпий, інстинктивної (як Ганна Друбецкая), то сам Наполеон і герої, йому еквівалентні (елен), не здатні навіть на це.
Згадаємо блискучий опис Наполеона перед портретом сина: він глянув на портрет — «і зробив вигляд замисленої ніжності». Здавалося б, яким би негідником не була ця людина, чому він не може любити рідного сина? Але ні, у морально-філософській системі Толстого все глубоко взаємозалежно, і Наполеон, що втілює в собі нелюдську ідею війни, не може випробовувати людські почуття чистої любові, щирої прихильності. Занадто глибоко досліджує автор природу психологічного й емоційного життя, дія законів миропорядка в рамках особистості. І це дослідження приводить його до висновку страшному: нелюдська, антиморальна ідея війни, захопивши особистість, руйнує її дощенту, випалює всі людські якості й залишає лише низинні інстинкти, що харчують саму ідею — неутолимое марнославство, абсолютний егоїзм, прагнення до руйнування. «Наполеонівська ідея» виявляється раковою пухлиною, що пожирає особистість носія й легко проникаючої у свідомість людей, не захищених від її твердими моральними принципами
Що ж виховує в людині ці моральні принципи? Насамперед і найбільше — сім’я.Не ідеальний старий князь Микола Андрійович Болконский. Він і самолюбний, і не завжди справедливий, важкий характер цієї людини. Він не може застрахувати своїх дітей від життєвих помилок, повністю захистити їх від впливу навколишнього світу, від проникнення в їхні розуми й душі наполеонівської ідеї. Але він дає дітям потужна зброя: прагнення до абсолютної чесності перед самим собою, безумовна повага до моральних заповідей людства, що домінує почуття боргу, відповідальності за кожний свій крок і кожну думку. Марі наполеонівської ідеї піддасться князь Андрій — і вистоїть, відрине її, знайде свій щирий шлях
«Наполеонівські» егоїзм і себелюбність охоплять душу князівни Марьи в передсмертні дні Миколи Андрійовича — і вона з жахом зізнається собі в цьому, і прокляне себе — і вистоїть, очистить душу від цієї скверни.А в епілозі роману ми побачимо дві прекрасні сім’ї — Наташи й Пьера й Марьи й Миколи. Майже всі улюблені герої Толстого коштують у джерел нового — третього — покоління. Ми бачимо мирний плин життя — прекрасних, повної чистих радостей і творчих праць. Але для автора ідеальна лише одна сім’я — сім’я Безухових.Вона абсолютно гармонічна
Переборовши всі спокуси, перемігши в собі низькі інстинкти, зробивши страшні помилки й надолуживши їх, очищеними від наполеонівської ідеї вступають у нову смугу життя Наташа й Пьер. Кожний з них так суворо засудив себе за доконані проти моральності й власної душі злочину, як ніхто не міг би їх засудити. І цей — єдиний — шлях подолання оман привів їх до щирого світла. У сім’ї Безухових Пьер — глава, інтелектуальний центр. Духовна опора сім’ї, її основа — Наташа.
Вся енергія, що дозволяла юній Наташе пізнавати мир, жваво цікавитися всіма навколишніми, що змушувала її співати, танцювати, що тягла її до польоту, пішла в нову велику справу — творення сім’ї. Народження й виховання дітей, турбота про чоловіка для дорослої Наташи є її життя, єдина й найважливіша її робота. І вона цілком віддається цьому — настільки, що не дозволяє собі розтрачуватися ні на спів, ні на думці про власну привабливість
Ні краплі егоїзму не залишилося в Наташе, і це робить її в очах Толстого прекрасної, доконаної. Весь зв’язок з миром у сім’ї Безухових здійснюється через Пьера: його напружена робота на благо Росії (у таємних суспільствах майбутніх декабристів) — найважливіший соціальний внесок цієї сім’ї. Він можливий лише остільки, оскільки в центрі сім’ї коштує Наташа, ні на мить не припиняє своєї величезної самовідданої праці, підтримувана великою, одухотвореною любов’ю всіх членів цієї сім’ї
Людська рівноцінність Пьера й Наташи — от основа гармонії сім’ї Безухових. Цього позбавлена нова сім’я Ростових, сім’я Миколи й Марьи.І тут справа не в тім, що графиня Марья розумніше свого чоловіка, хоча це теж дуже важливо. Вона як особистість незмірно глибше, ніж він
Микола любується дружиною, усвідомлюючи, що ніколи не зрозуміє неї, що якась сфера її життя назавжди від нього закрита. Але ж сфера ця найважливіша — духовне життя
И ніякі прекрасні людські якості Миколи — ні доброта, ні порядність, ні скромність, ні працьовитість — не компенсують його духовної ущербності, невміння думати й відповідати за свої вчинки перед власною совістю. За Миколу Ростова можна бути спокійним, поки навколишній світ стабільний, поки не торкнеться його подув наполеонівської ідеї
Але вже в благополучному, щасливому епілозі ми почуваємо, як підступає нова криза, згущається передгрозова атмосфера. Уже розділяється російське суспільство на майбутніх декабристів і на ті, хто виявиться по іншу сторону барикад. У романі Толстої не бажає судити й аналізувати декабризм як явище — це тема окремого дослідження. Автор вивчає, що привело країну до створення революційних суспільств, по яких ознаках розділилася Росія на заколотників і гнітюче повстання. І чому з однієї сім’ї Ростових вийдуть майбутня дружина декабриста Наташа й уже готовий придушувати антиурядовий заколот Микола.Важливо, що в епілозі автор як би усувається від проголошення свого вироку над розколом у сімействі Безухових-Ростових
Згадаємо, що в главі про раду у Филях Толстой дав читачеві можливість побачити сторони, що сперечаються, очами дитини, щоб, отрешившись від доводів логіки, відчути щирість спонукань кожного персонажа. Малаше незрозуміло, про що говорять військові, але всією душею вона співчуває Кутузову: «…у душі своєї вона тягла руку за дідусем». Дитина вільна в сприйнятті, ніякі гарні слова про «священний обов’язок» не затьмарять для Малаши фальшивої інтонації. Цей же прийом використовує Толстой у першому епілозі. Суддею в суперечці Ростова й Безвухе-Ва про долю Росії й про борг чесного громадянина автор обирає хлопчика Николеньку Болконского. І його чисте, незамутнене сприйняття виявляється для Толстого самим вірним, самим праведним судом
У відношенні Николеньки до Миколи Ростову й Пьеру як би закладена схема авторського відношення до цих героїв. Він «любив дядька; але з ледве помітним відтінком презирства. Пьера ж він обожнювався
Він не хотів бути ні гусаром, ні георгіївським кавалером, як дядько Микола, він хотів бути вченим, розумним і добрим, як Пьер».Відношення Николеньки — найважливіший критерій для Толстого: дитина, що має можливість вибирати між двома життєвими принципами, вибирає Пьера.
За матеріалами: Долинина Н. Г.
По сторінках «Війни й миру». Замітки про роман Л.
Н. Толстого «Війна й мир». — Спб.: «Ліцей», 1999. Жук А. А. Російська проза другої половини XIX століття
— М.: «Освіта», 1981. Монахова О. П.
, Малхазова М. В. Російська література XIX століття. Ч.1. — М.-1994.
Пишемо грамотно. Морфологічний і фонетичний принципи російської орфографії з рекомендаціями й прикладами читайте в розділі