Л. Н. Толстой. «Війна й мир» Історія створення роману «Війна й мир» ДО «Війни й миру» Толстой ішов важко — втім, легких шляхів у його житті не було.Товстої блискуче вступив у літературу з першою же своєю річчю — початковою частиною автобіографічної трилогії «Дитинство» (1852). «Севастопольські оповідання» (1855) усталили успіх. Молодого письменника, учорашнього армійського офіцера, радісно привітали петербурзькі літератори — особливо із числа авторів і співробітників «Сучасника» (Некрасов перший прочитав рукопис «Дитинство», високо оцінив її й надрукував у журналі). Однак спільність поглядів і інтересів Толстого й столичних письменників не можна переоцінити. Товстої дуже незабаром став віддалятися від побратимів по перу, більше того — усіляко підкреслював, що йому далекий самий дух літературних салонів
У Петербург, де йому розкривала обійми «передова письменницька громадськість», Толстой прибув із Севастополя. На війні, серед крові, страху й болю, було не до розваг, як і не до інтелектуальних бесід. У столиці він поспішає надолужити упущене — ділить час між гульбами із циганами й бесідами з Тургенєвим, Дружиніним, Боткіним, Аксаковими. Однак якщо цигани не обдурили очікувань, те «бесіди з розумними людьми» уже через два тижні перестали займати Толстого. У листах до сестри й брата він зло гострив, що «розумна бесіда» з письменниками йому подобається, але він «занадто вуж відстав від них», у їхньому суспільстві «хочеться розвалитися, зняти штани й сякатися в руку, а в розумній бесіді хочеться збрехати дурість». І справа не в тім, що хтось із петербурзьких літераторів був особисто неприємний Толстому. Він не приймає самої атмосфери літературних кружків і партій, всієї цієї окололитературной суєти
Письменницьке ремесло — справа самотнє: один на один з аркушем паперу, зі своєю душею й совістю. Ніякі привхідні гурткові інтереси не повинні впливати на написане, визначати позицію автора. І в травні 1856 року Толстої «біжить» у Ясну Галявину. Із цього моменту він лише ненадовго залишав рє, ніколи не прагнучи повернутися у світло. З Ясної Галявини шлях був тільки один — до ще більшої простоти: до аскетизму мандрівника. Справи літературні сполучаються із простими і ясними заняттями: пристрій будинку, господарства, селянські праці
У цей момент проявляється одна з найважливіших рис Толстого: письменство здається йому якимось відходом від сьогодення справи, підміною. Воно не дає права зі спокійною совістю є вирощений селянами хліб. Це мучить, гнітить письменника, змушує його усе більше часу проводити вдалині від письмового стола. І от у липні 1857 року він знаходить заняття, що дозволяє постійно трудитися й бачити реальні плоди цієї праці: Толстой відкриває в Ясній Галявині школу для селянських дітей
Не до елементарного лікнепу спрямовані зусилля Товстого-Учителя. Він прагне розбудити в хлопцях творчі сили, активізувати й розвити їх духовний і інтелектуальний потенціал. Працюючи в школі, Толстой усе глибше вживався в селянський мир, осягав його закони, психологічні й моральні підвалини. Цей мир простих і ясних людських взаємин він протиставляв миру дворянському, миру утвореному, цивілізацією поведеному від віковічних підвалин. І протиставлення це було не на користь людей його кола.Чистота помислів, свіжість і точність сприйняття його босоногих учнів, їхня здатність до засвоєння знань і творчості змусила Толстого написати різко полемічну статтю про природу художньої творчості з назвою, що шокує: «Кому в кого вчитися писати, селянським хлопцям у нас або нам у селянських хлопців?»Питання народностей літератури завжди був одним з найважливіших для Товстого
И звернувшись до педагогіки, він ще глибше проникав у суть і закони художньої творчості, шукав і знаходив міцні «точки опори» свого письменницького «самостоянья». Розставання з Петербургом і суспільством столичних літераторів, пошуки свого напрямку у творчості й різка відмова від участі в суспільному житті, як рє розуміли революційні демократи, заняття педагогікою — все це риси першої кризи у творчій біографії Толстого. Блискучий початок залишився в минулому: всі, написаним Толстим у другій половині 50-х років («Люцерн», «Альберт»), успіху не має; у романі «Сімейне щастя» разочаровивается сам автор, він кидає роботу незакінченої. Переживаючи цю кризу, Толстой прагне повністю переосмислити своє світорозуміння, щоб жити й писати інакше.Початок нового періоду знаменує перероблена й завершена повість «Козаки» (1862).
И от у лютому 1863 року Толстої приступає до роботи над романом, що згодом знайде назву «Війна й мир». «Так починалася книга, на яку буде витрачено сім років безперестанної й виняткової праці при найкращих умовах життя.» Книга, у яку вмістилися роки історичних розвідок («ціла бібліотека книг») і сімейні перекази, трагічний досвід севастопольських бастіонів і дріб’язку Яснополянского побуту, проблеми, порушені в «Дитинстві» і «Люцерні», «Севастопольських оповіданнях» і «Козаках» (Роман Л. Н. Толстого «Війна й мир» у російській критиці: Сб. статей. — Л.
, изд-у Ленингр. ун-та, 1989).
Початий роман стає сплавом вищих досягнень ранньої толстовської творчості: психологічного аналізу «Дитинства», правдошукацтва й деромантизации війни «Севастопольських оповідань», філософського осмислення миру «Люцерна», народності «Козаків». На цій складній основі формувався задум роману морально-психологічного й історико-філософського, роману-епопеї, у якому автор прагнув відтворити щиру історичну картину трьох епох російської історії й проаналізувати їхні моральні уроки, осягти й проголосити самі закони історії. Перші задуми нового роману виникають у Толстого наприкінці 50-х років: роман про декабриста, що вернувся із сім’єю із Сибіру в 1856 році: тоді головних героїв кликали Пьер і Наташа Лобазови. Але цей задум був залишений — і от в 1863 році письменник повернувся до нього. «У міру руху задуму йшли напружені пошуки заголовка роману. Первісне, «Три пори», незабаром перестало відповідати змісту, тому що від 1856 і 1825 років Толстої усе далі йшов у минуле; у центрі уваги виявлялася тільки одна «пора» — 1812 року
Так з’явилася інша дата, і першого розділу роману публікувалися в журналі «Російський вісник» під заголовком «1805 рік». В 1866 році виникає новий варіант, уже не конкретно^-історичний, а філософський: «Всі добре, що добре кінчається». І, нарешті, в 1867 році — ще один заголовок, де історичн і філософське утворили якась рівновага, — «Війна й мир»… (Роман Л. Н.
Толстого «Війна й мир» у російській критиці: Сб. статей. — Л.
: изд-у Ленинг. ун-та, 1989). Кожний з вас, звичайно, зіштовхувався з курйозними ситуаціями і язиковими нісенітницями в різних публікаціях, у мовленні навколишніх
Спеціально для подібних язикових казусів відкрита рубрика . Надсилайте свої знахідки. Ми чекаємо ваших листів