Л. Н. Толстой. «Війна й мир» Кращі мінути життя князя Андрія Князь Андрій попадає в полон, видужує й вертається в Лисі Гори. Він їде до сім’ї, залишеної їм заради «наполеонівських» здійснень. До сім’ї, що любить тепер інакше, чим любив, їдучи на війну, цінність якої в його теперішнім розумінні незмірно висока. Він їхав від жінки, глибоко йому далекою, що стала його дружиною лише по молодому недомислі. Він біг від її. Вертається князь Андрій не до раздражавшей його «маленької княгині» з «білячим вираженням». Вертається до своєї дружини, що готовий полюбити, з якої свідомо хоче розділити життя
До матері своєї майбутньої дитини. Вертається занадто пізно: княгиня Ліза вмирає від пологів. Провина князя Андрія перед нею залишається непокутуваної навіки: немає страшнее ваги на душі людини, чим непокутувана провина. Саме тому на мертвій особі дружини князь Андрій читає: «Ах, що й за що ви це із мною зробили?» І страшна ця мінута — теж серед «кращих»?
Так, теж. Тому що зараз князь Андрій робить ще один крок від Наполеона.Всі улюблені герої Толстого проходять у романі свій шлях «від Наполеона до Кутузова».
Кращі мінути життя князя Андрія — віхи цього шляху. Розчарувавшись у Наполеоні під небом Аустерлица, він відрікся від явного наслідування своєму кумиру. Він ще не усвідомив всіх своїх «наполеонівських» рис, ще не відрікся від них. Трагічне повернення в Лисі Гори — логічний підсумок його «наполеонівського» шляху, результат його зрадництва. До нового витка свого життя князь Андрій приходить не тільки з істиною, знайденої під небом Аустерлица, але й з вічно, що кровоточить раною, непокутуваної провини, з оголеною душею, з розтривоженою совістю. Гірке визнання зробить він Пьеру: «Я знаю в житті тільки два дійсні нещастя: каяття совісті й хвороба. І счастие є тільки відсутність цих двох зол».
Під Аустерлицем князь Андрій довідався велику істину: життя є нескінченна цінність. Але це лише частина істини. Не тільки хвороба й смерть — нещастя. Нещастя — і неспокійна совість. Перед битвою князь Андрій за мінуту слави готовий був заплатити будь-яку ціну: «Смерть, рани, втрата сім’ї, ніщо мені не страшно. І як ні дороги, ні милі мені багато з людей — батько, сестра, дружина, — найдорожчі мені люди, — але, як ні страшно й ні неприродно це здається, я всіх їх віддам зараз за мінуту слави, торжества над людьми».
Тепер, після смерті дружини, князь Болконский знає: за свій карикатурний Тулон він заплатив її життям. І це знання назавжди відверне його від якого б те не було ідолопоклонства: кумир вимагає жертовної живої крові, у жертву йому треба принести свою совість. А неспокійна совість для нинішнього князя Андрія — щире нещастя. І, як усе в романі, нова віха його шляху значима й у плані історико^-національному. Цю думку прекрасно розвиває Е. А. Маймин: «Живаючи совість Андрія Болконского — це факт не тільки психологічний і індивідуальний
По Толстому, голос живої совісті — це сильний і доброчинний історичний фактор. Більше сильний і незрівнянно більше доброчинний, ніж честолюбство, ніж інші загальновизнані двигуни історичного життя. Відповідно до глибокого переконання Толстого, веліннями людської совісті життя міняється скоріше й у більше потрібному напрямку, ніж за допомогою так званих історичних діянь великих миру цього» (Маймин Е. А.
Лев Толстої. Шлях письменника. М., «Наука», 1980).Відрікшись від так що дорого стоили йому честолюбства, князь Андрій відрікається й від активного життя
Тепер його ціль — не приносити людям зла. Самітництво, відхід у себе, зовнішня зупинка… Але не в цьому для Толстого та щира, велика простота, до якої веде він улюблених своїх героїв
Відокремлення від миру, похмуре йому протистояння — так адже це Наполеон у вигнанні. І тоді до князя Андрію приїжджає Пьер, що переживає своя зоряна година, що вступила в масонську ложу, захоплений новими ідеями про сенс життя, про добро діяльному й активному. Не успіхи Пьера в облаштованості селянського життя ( вони-те на перевірку виявилися суцільними провалами), але його щирість, його живаючи енергія необхідні були князеві Андрію. Епізод Богучаровского суперечки (розмова на поромі про зміст буття, про призначення життя людської) повертає князя в мир людей, знову включає його в історію. І тоді стає можливої зустріч із Наташей — ще не нова любов для князя Андрія, але гаряче бажання злитися з миром людей, відчути себе знову жив, діяльним — відродитися
Толстой дозволяє собі абсолютно прямолінійну метафору: самотній серед зелені, що розпускається, силует дуба — і дуб зазеленілий, що возз’єднався з навколишнім світом. І сама прямолінійність цієї метафори, її однозначна утилітарність доводять, як важлива зараз авторові думка про єднання людини з його епохою й народом, думка про природну їхню нерозривність. Весь подальший плин життя князя Андрія — співробітництво й розрив зі Сперанским, любов до Наташе, що пересилила цю любов образа й нове, очищене й піднесене почуття, — всі лише непрямий, але єдино вірний, тоді вибраний шлях клюдям.
Шлях, приведший князя Андрія «до Кутузова». Він буде ще помилятися, помилятися, по вищому рахунку оплатить свої омани — але так чи інакше не померкне перед ним небо Аустерлица, вічним докором і застереженням залишиться питання на мертвій особі дружини й не потьмяніє образ дівчинки Наташи, що прагне до злиття з миром, на щастя спільності з усім живим. Матеріали до усного екзамену з російської мови. Лінгвістичний аналіз: синтаксичний розбір, розбір по членах речення, морфологічний, словотворчий, фонетичний і стилістичний розбори — у рубриці