Ладів А. Літаючий філософ ( Жан-Жак Руссо очами Фрідріха-Мельхіору Гримма)
Опубліковано в журналі:
«НЛО» 2001, №48
Протиріччя між життєвими позиціями Гримма й Руссо найбільше чітко сформулював Пушкін:
Руссо (помічу мимохідь)
Не міг зрозуміти, як важливий Гримм
Смів чистити нігті перед ним,
Красномовним зайдиголовою
Захисник вільності й прав
У цьому випадку зовсім неправий
Бути можна діловою людиною
І думати про вроду нігтів lt;…gt;
(«Євгеній Онєгін». Гл. 1, XXIV-XXV).) чи не чепуруном, завсідником літературних і філософських салонів і, одночасно, підкреслював свою буржуазну добропорядність і обґрунтованість.)»Сповіді» своєму колишньому другові, полягає в тім, що раз Гримм старанно стежить за своєю зовнішністю, чистить нігті й білиться, то, виходить, він лицедій у житті й лицемірі1. Жан-жак розповідає, як Гримм, причиняючись, тільки-но не вмер від любовної хвороби, щоб вірніше мати успіх у жінок 2, як він зображував скорботу по смерті графа де Фриза, щоб скоріше знайти нового заступника, ставши зразком відданості й чутливості. 3
Дійсно, Гримм і після шістдесятьох років у неабиякій кількості переводив помаду й пудру, які йому щомісяця поставляв перчаточник і парфумер Дюлак 4Джерело: Література Освіти )»бути» (Ecirc;tre), а «здаватися» (paraicirc;tre). Taк саме й надходить Гримм, що старанно грає всі запропоновані суспільством ролі
Він такий, яким хоче його бачити співрозмовник, і тому він витончений і дотепний у переписці з абатом Галиани, улесливий і чутливий у листах до Катерини IІ, розумний і парадоксальний в «Літературній кореспонденції», особливо коли мова йде про утвори Руссо. Кaк писав Дідро, восторгавшийся своїм іншому, Гримм настільки ж умів звертався з людським матеріалом, як скульптор Фальконе — із бронзою, він дорівнює подобався всім 5.
За вміння перевтілюватися Дідро називав Гримма гермафродитом, і той погоджувався з подібним визначенням. «Мій гермафродитизм мене погубить», — писав він своєму другові графові Н. П. Румянцеву 6.
При цьому він досить точно почував грань, переходити яку невигідно або небезпечно. Гримм з’являвся як друг і сподвижник енциклопедистів, як член «партії філософів», що багато в чому визначала європейську суспільну думку. Дьедонне Тьебо згадує в мемуарах, як у Берліні Гримм учив графа Нессельроде оцінювати добутку авторів по їхній приналежності до своєму або до ворожого клану 7. При цьому він прагнув використовувати всі вигоди положення без недоліків. Саме свого супротивника Руссо він представляє як «красномовного зайдиголову» і «охоронця вільності», іншими словами, як безумця, небезпечного своїм красномовством, тому що його волелюбні ідеї спокушають розуми й підривають суспільні підвалини
На розрив Руссо з Дідро, Гриммом і навкруги енциклопедистів вплинули як ідейні причини, так і особисті: уразливість і помисливість Руссо, суперництво й ревнощі (покровителька Руссо, г-жа д’епине, стала коханкою й супутницею Гримма до кінця своїх днів). Руссо виклав свою версію произошли в «Сповіді», г-жа д’епине — в автобіографічному романі «Історія гoспожи де Монбриан», Гримм — в «Літературній кореспонденції». Немає потреби знову аналізувати події, що неодноразово залучали увагу дослідників 8; ми звернемося лише до одного невідомого епізоду взаємин Гримма й Руссо, розглянувши його в контексті трьох взаємозалежних тим: репутації, волі й польоту
.
Воля — вихідний принцип філософії й життя Руссо. Він не виносить ніяких форм примуса — соціального, політичного або дружнього. «Ненавиджу стани, які підкоряють собі інших», — пише він Мальзербу 10. Воля робить народ і людину самим собою, допомагає знайти первозданний стан «незіпсованості» суспільством. Вона одночасно вабить і лякає. «Горда й свята воля, — викликує Руссо в «Міркуваннях про правління польському», — якби ці бідні люди могли довідатися тебе lt;…gt;, вони б у жаху бігли, як від ноші, готової роздавити їх» 11. Думка Руссо почасти передбачає центральне положення книги ериха Фромма «Втеча від волі» (1941).
Воля становить силу й слабість особистості й держави. Вона дeлает людини самотнім, розриваючи соціальні зв’язки між людьми. «Суспільний договір» написаний саме для того, щоб вирішити це основне протиріччя: «Людина народжується вільним, але всюди він в оковах» 12. Руссо затверджував у листі до Мальзербу від 4 січня 1762 р., що «його неприборканий дух волі» породив ту непереможну відразу, що він випробовує при спілкуванні з людьми 13. Якщо кращий друг намагається керувати їм, то Руссо негайно почитає його жорстоким тираном, а потім зараховує у вороги. Подібним чином Руссо-Політик висловлюється проти будь-якого деспотичного правління й призиває поляків звільнитися від засилля росіян. Але в той же час він висловлюється проти польського принципу «вільного вето» і підкреслює, що принцип міжнародної політики полягає в тому, щоб поширити волю в суміжних землях, щоб послабити сусідів 14.
В «Сповіді» і переписці Руссо тема неволі пов’язана з мотивами ядухи й в’язниці, тоді як почуття волі викликає дихальну ейфорію. У мить осяяння думка, що відкинула догми, осягає таємниці буття. Дух підноситься до неба, філософ перетворюється у Верховну істоту, тіло звільняється від земного притягання: «Моя душа, піднесена цим величним спогляданням, підносилася до Божества; і бачачи із цієї висоти, як мої ближні в сліпому невіданні йдуть по шляху своїх забобонів, своїх оман, нещасть, злочинів, я кричав їм слабким голосом, якого вони не могли почути…» 15; «Незабаром з поверхні землі я підносився в думках до всіх живих тварин, до загальної системи речей, до незбагненного й всеосяжн Сущому; lt;…gt; мене подобалося в мріяннях губитися в просторі, серці, укладене в грудну клітку, почувало себе занадто стиснутим, я задихався у всесвіті, я хотів би кинутися в нескінченність» 16.
«Новий Дедал», уперше опублікованому в 1801 р., авторство якого приписується Руссо. Люди — в’язні земних просторів, вони задихаються від ядухи. Їм неодмінно потрібно знайти «новий універсальний спосіб» подорожувати й скоряти простір без границь. Так, Дедал змайстрував крила, щоб позбутися від влади Миноса й від тюремної нудьги, «тому що душу великої людини не повинна знати іншої в’язниці, крім величезної вселеної» 17. Автор перераховує ряд проектів, які раніше пропонувалися, починаючи від помащених крил, приладжених до рук, і кінчаючи пороховими ракетами й пневматичними апаратами. Він формулює основний принцип повітроплавання: щоб літати, тіло повинне бути поперемінно те легше, те важче повітря 18.
Передбачається, що «Новий Дедал» був написаний в 1742 р. (у цей рік Руссо приїхав у Париж), можливо, під свіжим враженням від відважної спроби маркіза де Баквиля перетнути Сену на літальному апарату, постаченому крильми. Пізніше, в 1749 р., у журналі «Насмішник» («Le Persifleur») Жан-Жак згадує проект літальної машини, придуманої Сирано де Бержераком 19.
И ще одну ідею, близьку Руссо, розвиває «Новий Дедал»: істина приходить у мир під маскою утопії й неминуче викликає глузування. Філософ з’являється як визионер, як безумець. Жaн-жак передбачає романтичний міф про творця — акробаті й клоуні, що на потребу публіці злітає вгору, переборюючи закони земного тяжіння 20. В «Витягу із Проекту вічного миру абата де Сен-Пьера» Руссо захищає утопію на противагу «суворої й відразливої безстрасності». Він запевняє, що «проект не був здійснений не через свою химерність, а через нерозумність людський; бути мудрецем в оточенні безумців — теж божевілля» 21. Автор «Нового Дедала» пише похвальне слово божевіллю: «Якщо для того, щоб знищити ідею, досить було б висміяти її, зізнаюся, що доля повітроплавання була б незавидною. Його принципи здаються настільки парадоксальними й химеричними, що самі дають їжу гострякам lt;…gt;. Бути осміяної — частка майже будь-якої істини. Іронія й глузування — зброя омани» 22.
, полемічно відповідаючи на обвинувачення Руссо. Можливо, що один з епізодів книги іронічно натякає на проект, що займав філософа: героїня вводить в оману якогось г-на Мелло, описуючи свій неіснуючий винахід: ходячу машину — крісло на ходулях, що приводяться в рух пружинами 24. Наївний кореспондент все приймає за чисту монету.) на довершення лих, він сліпне 25. Г-Жа д’епине наряджає свого обранця в одіяння переслідуваного філософа, забравши це вбрання в Руссо
В 1772 р. Гримм у другий раз згадує про мрію Руссо. У цей рік він закладає основи своєї майбутньої кар’єри як культурний представник російського двору. За допомогою листів він створює собі репутацію людини практичного й надійного, антипода Руссо. Гримм пропонує свої послуги як посередник відразу в декількох областях: політичної, фінансової й художньої. У своїй переписці з віце-канцлером князем А. М. Голіциним він обговорює можливість одержати для Росії позики в європейських банках, а також придбати зразкові твори мистецтва. З колекціонер, князь Голіцин негайно вхоплюється за друге речення, залишаючи перше практично без уваги 26. Кілька років через Гримм зосередить у своїх руках покупку для Катерини II картин в Італії й Франції, відсторонивши від цього підприємства свого друга Дідро. Під час російсько-турецької війни ( 1768-1774) він, як і Вольтер, активно підтримує російську політику, а наприкінці життя стане російським посланником у Гамбурзі ( 1796-1798).
Політичні погляди Руссо в ці роки, навпроти, цілком збігаються з устремліннями французької дипломатії, що допомагає Туреччині й польським конфедератам. Заступництво французького Міністерства закордонних справ дозволяє колишньому вигнанцеві безперешкодно жити встолице.
«Jour):
Адреса винахідника літаючого візка: Г-Ну Дефоржу, канонікові королівської церкви Святого Хреста в етампе, вулиця ла Кордонри, етамп 28.)»Енциклопедичному журналі», де він повідомляє, що винайшов машину, що літає в небі. Нам цікаво довідатися, по-перше, у чи своєму розумі ця людина, а по-друге, що це за горезвісний винахід, eсть чи модель? Або машина існує тільки в мозку каноніка? В оголошенні говориться, що він надасть самоособисто більше докладні відомості. Коли він у Парижу, то попросите Гримма, щоб хто-небудь одержав ці більше докладні відомості. Не в чи божевільному будинку г-н канонік? Якщо так, тоді все ясно? 29
Нa інший день віце-канцлер відправляє послання Гримму, майже в точності переписавши питання імператриці 30. У відповідному листі від 12 жовтня 1772 р. 31 Гримм все подробно пояснює:) щоб укриватися від сонця й дощу під час подорожі. Коли винахідник забирається в усередину, те в кожну руку бере весло. Весла oбклеени довгим пір’ям, і от за допомогою цього пір’я або, вірніше, оперених весел, він і вирішив у простоті щиросердечної триматися в небесах і розсікати їх. За два дні до того, як прийшов лист, яким Ваше Превосходительство мене ушанувало, він уперше випробували машину, але потай, о четвертій годині ранку. Чeтире людини віднесли його в човні на вершину пагорба на околицях міста. Приладивши весла й кермо, воно вирішив летіти, наказав носіям підкинути машину в повітря, упав на землю, як неважко догадатися, і расшиб лікоть; oн би гримнувся з вершини пагорба, якби носії також вірили в машину, як він сам, але передбачаючи те, що трапиться, вони притримали човен і він відскіпався забитими місцями. Нo абат аж ніяк не зневірився у своїй химері, він більш ніж коли-або переконаний у досконалості машини й приписує невдачу таємним підступам його заздрісників і ворогів. Він досадує на весь рід людської й, видимо, колись умре, чим покине свою шаленість.)»Новому Дедале», і змушує сучасного читача згадати про елегантний татлинском «Летатлине». У всіх махолетов тільки один недолік — вони не літають. Koмичное падіння Дефоржа стало притчею в язицех, оповідання про нього потрапив у рукописні звістки й у паризькі газети. Гримм помістив сокращеннoe виклад історії у свою «Літературну корреcпонденцию» від 15 вересня 1772 р. 32. У листопаді про невдалий політ написав «Jour). Пізніше про Дефорже згадали історики повітроплавання 33.
тому, без попередніх досвідів і без роздумів, він помістив у газетах звістка про винахід літальної машини й про її виготовлення як про найпростішу справу. Досить мало вдалий досвід, що він тільки що проробив, не відвернув його від химерного наміру подорожувати внебесах.
Далі розповідається про давні літературні утвори, навлекших лиха на автора.
зламати в його відсутність. Залишився в нього лише головний проект — подорожувати в піднебесся. Він вирішив здійснити його в селі, де був парафіяльним священиком. Він дав одному селянинові крила й обваляв його від голови до ніг у пір’ях. Так екіпірувавши його, він повів його на дзвіницю й запропонував грошей, щоб той кинувся в небо. Але не допомогло навіть те, що він подвоїв суму; селянин не впав у спокусу й зрештою повернув пір’я. Тeперь, через двадцять років, він повернувся до колишнього задуму й вирішив сам реалізувати його, oбъявив про винахід літальної машини
Кaк ми бачимо, у тексті нарису канонік наділяється інфернальними рисами: він спокушає селянина, як диявол — Христа.)»у Жан-Жака Руссо, перше ніж він прославився своїми творами, була та ж ідея, що й у каноніка етампа, і він витратив чимало часу на машину, за допомогою якої можна було б без праці подорожувати по повітрю. Кoгда я з ним познайомився, уже більше двадцяти років тому, він ще не цілком розстався з химерою, і не дозволяв ніяких жартів із цього приводу; але він не був настільки послідовний, як канонік етампа, і не піддавав себе ризику зламати шию». Пoскольку в 1762 р. Катерина II ще не була підписана на «Літературну кореспонденцію», те ці відомості стали для неї новиною. Тим більше імператриця не могла помітити невеликі протиріччя між статтями: десять років тому Гримм затверджував, що Руссо почав ряд досвідів, а тепер обвинувачує його в недоліку сміливості
37. Пізніше його використовував для своєї «філолофсько-коміко-трагіко-екстравагантної драми» » Арлекін-Магомет, або Літаючий кабріолет» Жан-Франсуа Кеава де л’естанду (1770) 38. Тему польоту використовували для нападок на філософів їхні супротивники, зокрема Жaкоб Никола Моро. У памфлеті «Нова пам’ятна записка для історії Какуаков» (1758) він розповідає, як потрапив у полон до плем’я Какуаков (філософів) і під впливом дурману звернувся в їхню віру: «Я піднісся в небеса, ніщо не вислизало від мого погляду… Я обдивлявся цілі держави, і людські співтовариства здавалися мені жалюгідними мурашниками» 39.
Нагадаємо, що досвіди по створенню літальних апаратів важче повітря активно тривали аж до 1783 р., до польоту братів Монгольфье на повітряній кулі й навіть після. Луи-гийом де ла Фоли в утопічному романі «Філософ без претензій, або Рідка людина. Фізичний, хімічний, політичний і моральний твір» (1775), продовжуючи традицію Сирано де Бержерака, описує електричну машину, що знищує атмосферний тиск над нею й дозволяє робити подорожі навіть на інші планети 40.
Інженер Бланшар, що здобув популярність тим, що сконструював самохідну вітрильну коляску, надрукував в «Jour)»Забавних і захоплюючих міркуваннях про летучий корабель, доповнених Літаючими людьми» (1782), описуються дебати в паризьких салонах і доводиться, що від винаходу не буде ніякої користі ні підданим, ні монархам, хоча все поголовно мріють літати 42.
Автор комедії » Кaссандр-Механік, або Летучий корабель» (1783) 43 повідомляє в передмові, що «дрібниця ця була написана ще в ту пору, коли в Парижу тільки й розмов було, що про летучий корабель. Сoчинитель примушений був відкласти подання, щоб не скривдити ту частину публіки, що щиро вірила в цю новину». Нo п’єса була зіграна 1 серпня 1783 р., коли польоти на повітряній кулі стали реальністю.
Літній винахідник Кaссандр щиро вірить у своє дітище, постачене крильми, які пружина пускає в хід. Oн наказує слузі:
«Пьеро, читай газету —
Весь Париж чекає відповіді
Мій летучий човник
Усіх приводить ввосторг.
Нaрод прибігає,
Побачити чудо бажає
І мені під стать
Усякий хоче літати».
Кaссандр оспівує завоювання простору:
«Пoкажем, що в сміливому польоті
Машини досягнуть небес:
Всесвіт поглядам відкритий,
Крилaтим стала днесь людина
Зрівняйся ж нині з богами,
Я чую твій глас ввишине.
Моря борознив ти без страху,
Інші пустелі освой
Пoкажем, що в сміливому польоті
Машини досягнуть небес».
Тим, що зібралися глядачам уже чудиться, що корабель ширяє в небесах, але він так і не рушає з місця, a Кaссандр втрачає молоду й багату наречену.)»Листах русскогo мандрівника» згадує розказаний йому анекдот про абата Миолане, що оголосив, що 8 липня 1784 р. зробить повітряний політ у Люксембурзькому саду, і обманувшем очікування публіки 44.) людини над природою, торжества Просвeщения. По переказі, стара маршальша де Вильруа сказала: так вони відкриють секрет, щоб більше не вмирати. Рaзгорались суперечки: чи не порушує людина божественні приписання, залишаючи призначений йому доля. Лoран Гаспар Жерар в «Досвіді мистецтва повітряних польотів» (1784) oтстаивает ідею волі: «И дійсно, як ми сковані! Примушені плазувати по землe, ми не маємо сил піднятися вгору й вийти від ee поверхні» 45 .
Публікуються звіти й хроніки перших польотів, пишуться історії повітроплавання, де легенди, поеми й утопічні романи розглядаються в одному ряді з винаходами 46. Проекти множаться, oбсуждаются в Академії Наук. Кожний поспішає вигадати спосіб керувати повітряною кулею; найчастіше пропонують застосувати крила у вигляді весел або гребних коліс, вітрила, а також парашути для гальмування 47. Жерар описує махолет власного винаходу, але не уточнює, що буде приводити його в рух; oн теж уважає, що майбутнє за з’єднанням літальної машини й монгольф’єра (іншими словами, за дирижаблем). Віддали данина моді літератори й авантюристи: майбутній революціонер Жан-Луи Карра 48 і Бомарше створили конструкції повітряних кораблів
Мода використовувала заднім число ім’я Руссо. Через три роки після його кончини Никола Ретиф де ла Бретонн у філософському романі «Відкриття південних земель літаючою людиною, або Французький Дедал» (1781) 49 розповів, що літаючі люди вирішили запросити до себе якого-небудь великого філософа і їхній вибір зупинився на Руссо, що прийняв речення. Для того, щоб сховати переліт на південь, була інсценована смерть філософа, але насправді, запевняє Ретиф, могила в ерменонвиле порожня. У передмові письменник згадує й поле маркіза де Баквиля, і летучий вербовий корабель свеслами-крильями.
. В 1778 р. маркіз де Жирарден писав дю Пейру, що д’аламбер одержав рукопис від лакея графа Виельгорского; сам граф ставив під сумнів чесність копіїста Кениха. Відомі й інші копії, однієї з яких розташовував Жак Неккер, з яким Гримм перебував у добрих стосунках 53. Гримм наполегливо, двічі, на початку й наприкінці відповідного абзацу свого листа, говорить про «випадок», що здається досить підозрілим
«Літературної кореспонденції» критичний розбір «Міркувань». Oсобое увага він приділяє двом питанням: він захищає політику Катерини II і нападає на отставивавшуюся Руссо ідею волі. «Люди в цілому не більше створені для волі, чим для істини lt;…gt;. І перше, і друге із цих неоціненних благ належать деяким кращим представникам роду людського. Всі інші породжені для рабства й для оман» 54. З тези Руссо про страх перед волею він робить прямо протилежний, але цілком логічний практичний висновок. Оскільки під елітою Гримм, слідом за Вольтером, розуміє сполучник влада імущих і володарів розумів, іншими словами, його самого й коронованого передплатників «Літературної кореспонденції», те саме їм, а не народу призначаються плоди Освіти й воля. Ніякого непорозуміння отут немає: Дідро писав, що Гримм розрізняє два правосуддя — «oдно для приватних осіб, інше для государів» 55. Міщанин, що став бароном, щиро обожнює монархів і боготворить їх: це основа його життєвої позиції
У статті Гримм усіляко підкреслює смішні й химерні сторони трактату Руссо, він затверджує, що утопія тут переходить у божевілля. Хвалить він тільки стиль цієї «забави дозвільного філософа», що робить його ідеї більше звабними й небезпечними
Невідомо, як віднесла імператриця до «Міркувань» Руссо. У всякому разі, прочитала вона їх уважно, тому що через двадцять років, під час Французької революції, нагадає Гримму слова Руссо про небезпеку волі 56Джерело: Література Освіти )»емиля» небезпечним мислителем, до педагогічних ідей його ставилася скептично, але чи згадувала онa про нього під час тривалих бесід із Гриммом у Петербурзі в 1773-1774 гг.? Вступивши непрямим шляхом, за посередництвом А. М. Голіцина, у переписку з імператрицею, Гримм підготував свою майбутню поїздку в Росію. Він довів свою ефективність і поінформованість, свою готовність виконати будь-яке доручення, своє вміння вести політичну гру, осміюючи суперника. Імператриця й сама вміло користувалася цією зброєю, виводячи на посміховище в комедіях 1772 р. заїжджих філософів і місцевих прожектерів
У листі від 12 жовтня 1772 р. Гримм послідовно протиставляє репутації помилкового мученика філософії, будь те канонік Дефорж або Жан-Жак, свій власний образ каторжанина письмового стола, що невпинним писанням підриває своє здоров’я й подвергаeт себе смертельної небезпеки:
У травні я ледь було не зробив подорож на те світло, обравши для того самий надійний паспорт — шлункові кольки, але мені зустрівся на шляху генерал Троншен 57, що паспорт мій не схвалив і примусив повертати назад. Нині полководець Троншен забороняє мені їхати в Італію, вимагаючи цілий рік не ризикувати й не їздити на поштових lt;…gt;. Якби я у всім слухався Троншена, то зовсім вийшов би від справ, тому що він убачає причину моєї хвороби в сидячому й працьовитому способі життя, що я веду багато років. Але мені краще вмерти, чим відмовитися від слави мазати аркуші, які Його Імператорська Величність удостоює найяснішим поглядом 58. Я більше всіх людей зобов’язаний великій Катерині. Я знаю, звичайно, що чимало треба марнославства й хвастощів, щоб поставити себе в главу списку, що включає цілі народи, щастя яких перебуває під безустанним піклуванням найяснішої государині. Але все-таки Її Величність, тільки-но коштувало мені заїкнутися, забезпечила існування славного філософа, мого друга, способом, досі небаченим 59. Це безсмертне благодіяння буде жити в моєму серці, покуда воно б’ється, і оскільки я не можу відправитися боротися за Дунаєм у славу зброї Її Величності, мені залишається тільки виводити карлючки, служачи їй до кінця своїх днів 60.
«Міркувань про правління польському». Воно дає нові аргументи на користь атрибуції Жан-Жаку трактату «Новий Дедал». І, на перший погляд, воно підтверджує справедливість настирливої ідеї Руссо, що вважав, що Гримм, Дідро й Гольбах очолюють велика таємна змова проти нього, що Гримм хоче повністю опорочити його репутацію, оточити його глухою стіною, непроникним мороком 61. Нo особисто я в це не вірю. Гримм так надходив із всіма
У ті ж самі 1770-е рр., нещадно експлуатуючи Дідро, він гудить у листах цього «шістдесятирічної дитини», що «рівно нічого не розуміє в повсякденних справах і всюди бачить чудовиська», що «настільки бездумно розбазарив свої таланти, що вмре, втратившись у юрбі посредственностей» 62. Уже після кончини філософа він пише Катерині II (Париж, 29 червня / 10 липня 1785 р.), що прийшла в обурення після читання рукопису «Зауважень до «Наказу»», що «Дідро, людина великого генія й великого розуму, не розбирався ні в людях, ні в справах і жила в уявлюваному, фантастичному світі» 63. Мoдель поводження все та ж: відректися від друга у важку мінуту й усталити свою репутацію за нього рахунок
Kогда в 1781 р. колишній приятель Гримма й Руссо 64Джерело: Література Освіти )»Історії двох Індій» гостру критику Росії, потай написaнную для нього Дідро, Гримм oбрушился з нападками на Рейналя в паризьких салонах і разбранил його в листах до Катерини II. Дідро виступив на захист Рейналя, чию книгу присудили до спалення, і дорікнув свого друга Гримма в тім, що він зробився придворним дармоїдом, став на сторону супротивників філософів
Гримм нагадує героя поеми Вольтера «Бєдний малий», жалюгідного писаку, якому автор виносить вирок: «У тебе немає крил і ти хочеш літати! Плазуй» 65Джерело: Література Освіти )»Я завжди згадую, яким нещасним я відчув себе, коли тридцять років тому мене сповістили про те, що герцог Орлеанский мене облагодіяв і вдостоїв пенсіону, o якому я й мріяти не міг. Бедний, але вільний, як вітер, я почитав себе ровней будь-якому й нікого не ставив вище себе; відзначений благодіяння, нічим мною не заслуженого, я негайно oказался нижче всіх; я був, як птах, що безжалісні ножиці позбавили крил, але яка пам’ятає, як напередодні вона ширяла в небесах».
Гримм обрав рабство, політ і воля — доля інших.