Ладів А. «Моя чорнильниця мене вб’є»: епістолярні дозвілля Фрідріха Мельхіору Гримма

Ладів А. «Моя чорнильниця мене вб’є»: епістолярні дозвілля Фрідріха Мельхіору Гримма

дружину й дітей; він проводить свої дні в самоті й спокої, удалині від суспільства. Пристрасть до вченості підкоряє всі інші почуття або зовсім виганяє їх. У традиції Нової Атлантиди Френсиса Бекона (1621), європейська Республіка словесності мислиться як братнє співтовариство холостяків, що присвятили себе наукам. Вони надходять так само, як каббалисти, адепти таємного знання, які повинні відмовитися від земної любові, щоб вступити в містичний сполучник з парфумами стихій [2]. У Серйозних і комічних звеселяннях Шарля Дюфрени (1699) учена дама й поет навперебій жалують своїх друзів, які, одружившись, повністю втратили натхнення:

Одружений геній — вихолощений геній. Утвори наші не безмежні: треба вибиратъ, залишити після себе дітей або книги [3].) своєрідному комплексі Абеляра [4].)- людини одночасно ділового й світського. Новий філософ користується всіма благами цивілізації й процвітає в житті, він багатіє й займається добродійністю, він може й хоче бути стовпом суспільства. Але все-таки ці ідеї, найбільше чітко сформульовані в статті Сезара Шено Дюмарсе Філософ ( 1730-е рр., опубл. 1743 р., включена в переробленому виді в Енциклопедію Дідро) [5], не можуть повністю вигнати висхідний до античності, зокрема до діалогів Платона, образ самотнього філософа. Навіть ті, хто цілком розділяє вгляди Дюмарсе, як, наприклад, Вольтер і Дідро, використовують різні маски й моделі поводження, варіюють літературну й епістолярну тактику. Одіяння мученика, вигнаного й переслідуваного, кожному до особи; воно аж ніяк не виходить із моди разом зі століттям Освіти, письменники ХІХ і ХХ сторіч носять його як знак професійної приналежності. Несть пророцтва без мучеництва , — пише Поль Бенишу [6].)Літературної кореспонденції , адресованої європейським монархам: Хто нині з нас, мало-мальськи гідних літераторів, не піддавався злісним і наклепницьким нападкам, на кого не доносили уряду як на небезпечного автора, дурного громадянина й чи не возмутителя спокою суспільного [7].

Я народився напівмертвим , — пише він на початку Сповіді [9]. Згідно Руссо, зовсім здоровий тільки людина, близький до природи. Здатність мислитъ отруює тіло. Людина, що живе в суспільстві, — істота хворе й перекручене[10]. Щоб захиститися від навколишніх, філософ зводить зі своїх немощів стіну, що обгороджує його від заздрісників-чоловіків і від прельстительниц-жінок. Жан Старобинский переконливо показує, що природа недуг Руссо — психосоматическая. Хвороба стає для нього знаряддям боротьби за збереження внутрішньої волі, вона оберігає від всіх форм залежності. Нездужання перетворюється в спосіб життя, робиться основою вигляду Жан-Жака [11]. Як пише Поль Адами, філософ ледь не відчував потребу в стражданні, насолоджувався їм, тому що Руссо думав, що тіло й душа — антиподи; коли душа блаженствує, тіло мучається, і навпаки [12]. Не довіряючи лікарям, він сам, постійно страждаючи від затримки сили, ставив собі катетер — моторошний приклад самокатування й самодогоджання

Жан-Жак втілює архетип хворого цілителя, Христа, що може полегшити страждання миру, оскільки сам випробовує їх.)- старозавітного пророка. Подібно Руссо, Вольтер народився напівмертвим. Женевьева Арош-Бузинак [13] і Кристоф Кав [14] показують, що Вольтер із младих нігтів поминає в листах свої хворості; з 1760 р. хвороба стає його щитом і мечем, способом улагоджувати його відносини з навколишніми. Останні двадцять років життя Вольтер описує себе як людини, що перебуває при смерті, що задержались на мить на порозі вічності або вже його що переступили. Старий філософ не просто схуд, він перетворився в кістяк, примару, тінь. Поминаючи в листах тілесні немочі, філософ полегшує їх, заклинає й перемагає, підкреслює силу свого духу. Нарікання на сліпоту, що підсилюється, покликані свидельствовать не тільки про те, що в старості, як в усіх, зір Вольтера ослабшав [15], а про те, що загострився його дарунок провидіння. Хворості допомагають ухилятися від небажаних відвідувачів і непотрібних зустрічей, забезпечують незалежність і, більше того, підкоряють інших. Перераховуючи в листах свої недуги, фернейский патріарх жадає від кореспондентів співчуття. Будь-як хворий, теперішн або мнимий, примушує близьких жалувати його, пестити й плекати, він може безупинно говорити про себе, не боячись докорів в егоїзмі, і помикать людьми.)Мені здається, що Дrsquo;Аламбер іде по моїх стопах, — пише він Катерині ІІ 13 лютого 1773 р. — У своєму останнім посланні, як видно, він розповідає Вам про слабке здоров’я й швидку смерть. Ні, вуж дозвольте, Ваша Величність, це я — ваш хворий, і мені по праву покладається випередити Дrsquo;Аламбера [16].)хворий стає якщо не ім’ям Вольтера, те, у всякому разі, його підписом. Останні десять років життя філософ регулярно підписується старий фернейский хворий , старий хворий юрських гір і, нарешті, старець, тільки-но цепляющийся за життя . Його послання написані начебто з могили або вже після кончини. Неміч фернейского старця перетворює його в праотця Адама , у патріарха, що ділиться мудрістю з усім людством. Опис хворого тіла робиться доказом істинності тексту.) своєї смерті. У посланні до фернейскому філософа від 3 лютого 1774 р. він запевняє, що їхня взаємна переписка викликала на нього переслідування влади, зруйнувала його здоров’я й звела в могилу. Він запевняє, що Вольтер одержить листа вже після його смерті, і це дає йому право вчити патріарха: Якщо мені призначене вмерти, я старше всіх людей на землі [17].) вони досить нагадують описи болісної смерті чаклуна або алхіміка, що продав душу дияволові [18]; справжні й вигадані оповідання про останні дні філософа, що вмер у травні 1778 р., однаково жахливі [19].

Теодорові Троншену, лікареві Вольтера, Луїзи дrsquo;епина, Гримма й багатьох інших [21], світило медицини розтлумачує філософові, що болю його — не що інше, як професійне захворювання: Ваші кольки, люб’язний мій філософ, — це спазматические кольки, яким досить піддані автори . Троншен пояснює з наукового погляду, чому недолік фізичних вправ і сидяче положення згубні й для шлунка, і для нервів; він пропонує пацієнтові вести більше активний спосіб життя, уникати надмірних хвилювань, писати коштуючи й приймати проносне [22]. Троншен лікує душу; тіло зцілиться саме, повернувшись до здорового життя.)Про здоров’я літераторів (1768) [23] він доводить, що заняття наукою несприятливо позначається на здоров’я. Лікар і вчений, автор численних трактатів і жагучий читач (його бібліотека нараховувала 14 тисяч книг), Тиссо знає свій предмет не понаслишке [24]. Як він уважає, хвороби авторів походять від двох основних причин: від посиленої розумової роботи й від постійної тілесної розслабленості.) наслідку [25].)літературного виснаження , від якого в першу чергу страждають голова й шлунок: Хто славно мислить, кепсько переварює . Перенапруга послабляє нервову систему, викликає занепад духу, втрату пам’яті й сну, головні болі, сліпоту, кольки, захворювання сечового міхура й геморой. Мозок швидко старіє, м’яза атрофируются, серце й легені відмовляють служити, всі функції організму, у тому числі полові, порушуються, погіршується якість насінної рідини. Сидяче положення губительно для здоров’я. Нічні пильнування приводять до безсоння. Люди, що проводять життя в оточенні книг, дихають спертим повітрям. Вони настільки забувають стежити за чистотою, що викликають відразу. Дурна звичка читати за їжею ще пущі ускладнює травлення. І нарешті, пише Тиссо, хвороби виникають тому, що багато хто відмовляються від суспільства, спочатку у вигляді добровільної обітниці, а потім знаходять у тім задоволення . Самітність народжує знемогу, викликає меланхолію й людиноненависництво. Учені штудии викликають ті ж пагубні наслідки, що й онанізм, як доводить Тиссо в трактаті, присвяченому цьому предмету [26].

Швейцарський лікар знає, що напоумити авторів так само важко, як закоханих. Але все-таки він радить давати перепочинок голові й обмежувати заняття, вправляти тіло, частіше гуляти на природі, не переїдати, соблюдатъ дієту й віддавати перевагу воді провину. Парадокс ситуації в тім, що Тиссо, доводячи, що всі зло походить від книг, прагне вилікувати Європу, видаючи й перевидаючи свої твори, підтримуючи переписку із сотнями пацієнтів, у тому числі з Жан-Жаком Руссо [27]. Як пише Кристоф Калам, Тиссо зціляє в першу чергу розум, і робить це в основному за допомогою листів [28].

, потім посланника Саксен-Готського двору в Парижу ( 1775-1792) і, нарешті, повноважного посланника Росії в Гамбурзі, Бремені й Любеке ( 1796-1798) він вів дипломатичну переписку

Як запевняв його заклятий ворог Фрерон, Гримм грав роль апостола філософії при європейських дворах. Іншими словами, він сполучав обов’язки радника й порученца. Як літературний кореспондент він розповідав про культурне життя Франції. Листуючись із царицею й з німецькими князями, він посилав у Росію й Німеччину колекції картин і збори книг. Ставши дипломатом, він поставляв політичні відомості, а заодно й людей, що бажають потрапити на російську службу. Гримм пестував свою репутацію чесного й скромного бюргера, послужлив і розторопного, на який завжди можна покластися. Звеличуючись себе, він нерідко втаптивал у бруд інших, виставляючи Дідро, Руссо або абата Рейналя прекраснодушними й небезпечними мрійниками [36]. Гримм став впливовою особою; усі, хто хотів одержати доступ до російської імператриці, будь те дипломати або німецькі князі, учені або художники, дожни були звертатися до нього. Переписка принесла йому дворянські й вірчі грамоти, векселі й позикові листи [37].

він уподібнює медичне мистецтво військовому:

У ніч із 30 на 31 приключився в мене заворот кишок, так такий сильний, що після першого приступу я третя година лежала, як мертвий. За непритомністю пішла війна не на життя, а на смерть, і тривала вона п’ять днів; але генерал Троншен маневрував настільки вдало, що бойовище залишилося за ним. І хоча мені тільки один раз пустили кров і ніякі медичні зілля я не приймав, перемога так послабила мене, що я надовго вийшов з ладу й не відаю, коли знову зможу повернутися до своїх занять lt;…gt; [Троншен] запевняє, що я все це заробив через те, що вічно пишу, вічно сиджу, уткнувшись носом у папери, живіт здавлюється lt;…gt; Так до того ж переживання через важкої хвороби людини, з яким мене зв’язує двадцятилітня дружба [маркіза де Круасмара], чимало сприяли приступу [42].

Гримм додає, що відчуває сильну слабість, що сон ще не налагодив. Тільки в листопаді він відчує себе краще.)lt;…gt; Лікарі говорять, що кишечник у нормальному стані, що болю, які я випробовував, узимку пропадуть. Я сильно схуд, але доктори того й домагалися; ця дія зробили води зі Спа, які я пив зі сколотинами три місяці підряд [43].

У жовтні 1772 р. Гримм викладає ту ж історію в листі до віце-канцлера князеві А. М. Голіцину:

У травні місяці я зовсім було вирішив відправитися на те світло, так зустрів на шляху генерала Троншена, що не вважив моєї подорожньої й примусив мене відвертати восвояси lt;…gt; Якби я цілком довірився Троншену, те негайно кинув би всі заняття, тому що він бачить причину моєї недуги в сидячому трудівничому житті, що я веду багато років. Але краще я вмру на місці, чим відмовлюся від слави базграти сторінки [Літературної кореспонденції ], які вдостоюються найясніших поглядів Її Імператорської Величності [44].

Як усякий хворий, Гримм любить лікувати інших і давати ради. В 1771 р. він пересилає ландграфине листа Троншена. 15 березня 1774 р. Гримм пише їй з Петербурга, щоб поскаржитися на застуду, що на два тижні позбавила його щастя лицезреть Катерину ІІ, а заодно й потурбуватися про здоров’я своєї кореспондентки:

Я заклинаю Вашу Високість із усією серьезностъю поставитися до свого здоров’я, дорогоцінному для настільки багатьох. Якщо Ви будете вести колишній спосіб життя, то все скінчиться згубно. Смертельно небезпечно писати три- дві години на день у пообідній час, призначений для травлення. На писання треба відводити ранок, а в решту дня є помірковано, неодмінно потім гуляти й ставитися до здоров’я з турботою, що позбавить його від медичної допомоги [45].

На жаль, ландграфине Гессен-Дармштадтской не довелось скористатися добрими радами: вона скончаласъ 25 березня 1774 г.

Наприкінці 1780-х рр. невпинні скарги стають нав’язливими: Мене виснажили карлючки, які я пишу Імператриці… [46] Для Гримма стало звичним працювати вночі, перетворюючи листа в щоденник:

Навіть у чотири або п’ять ранку я не лягаю, не розповівши Вашій Імператорській Величності про те, що відбулося за день. Домашнє життя мій такий: в одинадцять вечорів усе віддаляються спати, тоді як хазяїн, подібно пугачеві, залишається наодинці зі своїми папірцями, пір’ям і чорнильницею [47].

Переписка з Катериною ІІ стає сладостной катуванням:

Для козла відпущення В. И. В. немає нічого сладостнее й нічого горше, чим читання листів його найяснішої й милостивейшей Государині. Г-Н Роджерсон [лейб-медик імператриці] говорить, що потрібно два місяці путешествоватъ, щоб витримати десять місяців сидячого життя, від якої виникає все зло [48].

В 1786 р. Гримм пише Катерині ІІ:

Та недуга, якою останнім часом нагороджує мене небо, раніше з’являвся, тільки якщо я занадто довго писав; тепер же він нападає, як тільки я беруся за перо. Взагалі пишу я коштуючи, сідаю вище, нижче, розставляю або звожу руки, ища безпечну позу; як тільки я пишу більше чверті години підряд, я почуваю, як залізна балка опускається мені поперек грудей lt;…gt; і не в змозі продолжатъ. Доводиться тоді прогулюватися по кімнаті уздовж і поперек, отчаиваться й, коли біль проходить, удерживатъ себе від бажання знову взяти в руки перо, тому що повторні приступи в сто разів гірше.

И він задає собі риторичне питання: Хіба ти не відаєш, що спілкування з богами губительно для таких, як ти, що тягнуть животіння? [49]

Гримм описує ті ж симптоми в листі до графа Миколі Петровичу Румянцеву, братові Сергія Петровича:

Ледь тільки я проводжу невелику дещицю часу за листом, то почуваю, як поперечна балка давить мені на груди, викликаючи ядуху й передсмертні борошна, і тоді треба все безжалостно кидати [50].

Я падаю під вагою своїх писань; я запряжений у дві або три візки, мене безупинно тягнуть у різні сторони, я почуваю, що сил не вистачає, усякий день лягаю у два, а те й о третій годині, утомився, замучився, не одержую задоволення від того, що роблю, і не бачу ні кінця, ні краю [51].

Всі ці листи й викликані ними кореспонденції становлять нещастя мого життя [52].

Я знищений, я вибитий з ладу. От уже тиждень підряд я лягаю в чотири ранки й починаю бруднити папір у шість вечорів: це смерті подібно [53].

Я так вимотався, що lt;…gt; мене знайдуть мертвим з пером у руках [54].

До повного мовчання примусила мене біль у великому пальці правої руки, що не дозволяє мені тримати перо [55].

В 1787 р. Гримм глухне й на три тижні зовсім втрачає слух [56]. Зір слабшає:)

И нарешті, тяжкий удар обрушується на нього в 1797 р.: він майже сліпне, втрачає зір на одне око. Щоб упоратися з дипломатичною перепискою, він прибігає до послуг секретарів, але рік по тому Павло Й відправляє його у відставку. В 1800 р. Гримм підписує листи, адресовані Румянцевим: Umilissimo, divotissimo servo il cieco . Ніколи в листах до Фердинандо Галиани він уже прибігав до італійської формули ввічливості ваш покірний і відданий вам слуга , але тепер він додає слово сліпої .

Dar) Ця вимога була сформульована в Графі Габалисе, або Бесідах про таємні науки Монфокона де Виллара (1670), у ХVІІІ в. воно стало розхожим місцем; про нього іронічно згадує Монтеск’є в Перських листах (1721, п. 58) або, майже серйозно, Казанова в Історії мого життя .

3) Dufres)rsquo;Abоlard ou le cоlibat des ge). 1980. № 12. Р. 127-152; Delo) Le Philosophe / Ed. Herbert Dieckma) BО) Correspo) / Ed. M. Tour).

8) Borel Jacques. GО) Rousseau Jea). Paris: Gallimard (Bibliothпque de la Plоiade), 1959. Т. 1. Р. 7.)Людина мислячий — це розбещена тварина (Rousseau Jea).

11) Starobi) Adamy Paule. Les Corps de Jea)rsquo;u). U): La formatio) Cave Christophe. La reprоse).

15) Необхідно з великою часткою обережності використовувати листи Вольтера для дослідження його фізичного стану; філологічний аналіз дозволяє скорегувати медичний діагноз, наведений, зокрема, у книзі: Brоha). Paris: ) Voltaire. Correspo). D18201.

17) Ладів А. Ф. Ті, хто поправляє фортуну . Авантюристи Освіти. М.: НЛО, 1998. С. 90, 380-381.

18) У народній книзі про доктора Фаусті чорт розриває алхіміка на шматки

19) Як відомо, Вольтер умер від передозування опіуму, що він приймав, щоб послабити урологічні болі. Теодор Троншен пише, що філософ бився в агонії, кричав, гриз пальці й, запустивши руку в нічний горщик, витяг і з’їв його вміст. Див.: Baecque A) Chartier Roger. Modпles de lrsquo;homme de lettres // Lez Vala) Tro) drsquo;aprпs des docume) Diderot De) В 1766 р. Тиссо зробив доповідь на латині в Академії Лозанни, через два роки він опублікував його по-французькому. Вольтер уважно читав цей трактат і інші книги Тиссо; на екземплярах, що зберігалися в бібліотеці Вольтера, залишилися його поноси. Про сучасне значення медичних ідей Тиссо див. передмова доктора Кристофа Дежура до видання: Tissot S. — A. De la Sa) Rosset Fra) Tissot Samuel-Auguste. La Sa)rsquo;O); див.: Tarczylo Thоodore. Lrsquo;O) Rieder Philip, Barras Vi) Calame Christophe. La lettre qui tue // Tissot Samuel-Auguste. De la sa) Листа Теодора Троншена до Гримму й до Луїзи дrsquo;епине, написані в 1759-1765 гг., зберігаються у Французькій Національній бібліотеці й у бібліотеці м. Версаля. Вони призначалися до публікації в томі невиданої переписки Гримма. Відповідальний редактор цієї книги, професор И. Шлобах, прекрасний знавець творчості Гримма, помер, не встигши закінчити працю

30) Kъllvi). Oxford: The Voltaire Fou) Fоvrier 1767 // CL. Т. VII. Р. 246-247.

32) Paris, 1er jui).

33) См.: Dar) CL. Т. 5. Р. 334 (15 juillet 1763). Див.: Opitz Alfred. La dоfi), Colloque de Sarrebruck ( 22-24 fоvrier 1774) / Гds. Ber)rsquo;homme de lettres, le factotum, le diplomate. Paris: Calma) Stroev Alexa) // НЛО. 2001. № 48. С. 132-135.

37) См.: Stroev Alexa).

38) Ф. М. Гримм — Кароліні Гессен-Дармштадтской, 1771, цит. по: Grimm F. M. Correspo) Цит. по: Cazes A) Ф. М. Гримм — С. П. Румянцеву, б.г. [вересень 1775]; 16 березня 1779 // ОР РГБ. Ф. 255. Карт. 7. Ед. хр. 39. Л. 35. Ед. хр. 41. Л. 12.

41) Grimm F. M. Correspo) Ibid. P. 172.

43) Ф. М. Гримм — Кароліні Гессен-Дармштадтской, Париж, 22 листопада 1772 // Ibid. P. 175-176.

44) Ф. М. Гримм — А. М. Голіцину, 12 жовтня 1772 // РГАДА. Ф. 1263. Оп. 1. Ед. хр. 1084. Л. 6 — 6 об.

45) Grimm F. M. Correspo) Ф. М. Гримм — Н. П. Румянцеву, Париж, 1 квітня 1786 // ОР РГБ. Ф. 255. Карт. 7. Ед. хр. 33. Л. 7.

47) Ф. М. Гримм — Катерині ІІ, 1 (12) серпня 1785 — 27 вересня (8 жовтня) 1785 // Санкт-Петербурзький інститут історії (СПИИ). Ф. 203. Оп. 1. Ед. хр. 198. Л. 108, 109.

48) Ф. М. Гримм — Катерині ІІ, Париж, 11 (22) липня — 30 листопада (11 грудня) 1786 // СПИИ. Ф. 203. Оп. 1. Ед. хр. 198. Л. 108 про., 109 об.

49) Ф. М. Гримм — Катерині ІІ, 20 (31) травня — 28 червня (9 липня) 1786 // СПИИ. Ф. 203. Оп. 1. Ед. хр. 198. Л. 97-97 об.

50) Ф. М. Гримм — Н. П. Румянцеву, Париж, 9 липня 1786 // ОР РГБ. Ф. 255. Карт. 7. Ед. хр. 33. Л. 15.

51) Ф. М. Гримм — Н. П. Румянцеву, [жовтень 1786] // ОР РГБ. Ф. 255. Карт. 7. Ед. хр. 33. Л. 29.

52) Ф. М. Гримм — Н. П. Румянцеву, Париж, 27 серпня 1787 // ОР РГБ. Ф. 255. Карт. 7. Ед. хр. 35. Л. 5 об.

53) Ф. М. Гримм — Н. П. Румянцеву, Париж, 6 листопада 1787 // ОР РГБ. Ф. 255. Карт. 7. Ед. хр. 35. Л. 15.

54) Ф. М. Гримм — Н. П. Румянцеву, Париж, 9 лютого 1788 // ОР РГБ. Ф. 255. Карт. 7. Ед. хр. 36. Л. 1 об.

55) Ф. М. Гримм — Н. П. Румянцеву, Париж, 26 лютого 1789 // ОР РГБ. Ф. 255. Карт. 7. Ед. хр. 37. Л. 3.

56) Ф. М. Гримм — Н. П. Румянцеву, Париж, 5 травня 1787 // ОР РГБ. Ф. 255. Карт. 7. Ед. хр. 34. Л. 12—13 об.

57) Ф. М. Гримм — Катерині ІІ, Париж, 27 березня / 7 квітня 1788 // СПИИ. Ф. 203. Оп. 1. Ед. хр. 198. Л. 256.

58) Ф. М. Гримм — Катерині ІІ, 10 (21) вересня 1796 // Сбрио. Т. 44. С. 796.

59) Ф. М. Гримм — Павлу Й, 5 (16) грудня 1796 // РГАДА. Ф. 11. Оп. 1. Ед. хр. 1027. Л. 1.

60) Ф. М. Гримм — А. Б. Куракину, Гота, 21 березня (2 квітня) 1801 // АВПР. Ф. 1 (ПЕКЛО). ІV. Оп. 10. Ед. хр. 9. Л. 3.