Лермонтов — фантаст «Золотого століття»
Творче життя Михайла Юрійовича Лермонтова ( 1814-1841) були короткої, але надзвичайно інтенсивної: уже період його літературного учнівства відзначений створенням справжніх поетичних шедеврів, таких, як вірш «Жебрак» (1830) або «Ангел» (1831) . У дуже ще нерівній юнацькій творчості, порию орієнтованому на відомі літературні зразки, чітко проступав абсолютно самостійний художній початок, той самий неповторний «лермонтовский елемент» (В. Г. Бєлінський) , присутність якого й робило поезію Лермонтова явищем незвичайним. Найтіснішим образом з’єднаний з особистістю автора демонічний герой, виконаний страстей, що спалюють душу, зовні холодний і презирливо байдужий, «дивна людина» глибоко, що осяг мир, щоб його відкинути, і при цьому таємно тужний по ідеалі, пройде через всю творчість Лермонтова, перетерплюючи певні модифікації й переживаючи еволюцію авторської оцінки. Неповні чотири роки, якими виміряється зріла творчість Лермонтова, — це час, насичений такою кількістю значительнейших в особистій і літературній долі поета подій, що вони цілком могли б скласти біографію людини, життєвий шлях якого був би вдвічі длиннее: створення вірша «Смерть поета» і посилання на Кавказ, зустрічі з декабристами, повернення в Петербург, нові літературні й світські знайомства, дуель із сином французького посла е. дебарантом і друге посилання на Кавказ, участь у військових експедиціях проти горців, знову Петербург, де Лермонтов рішуче вибирає шлях професійного літератора
Всі ці чотири роки Лермонтов напружено працює у всіх жанрах, досягаючи найвищих вершин і в поезії, і в прозі. У літературній спадщині Лермонтова-Прозаїка є й досвід оповідання у фантастичному роді. Це незавершена повість, відома під умовним заголовком «Штосc» — останній добуток письменника. Поява фантастичної повісті, виконаної загадок і недомовленостей, з нарочито затемненим викладом подій, що відкривають можливість неоднозначного їхнього тлумачення, після написаного «правильною, прекрасної й запашною прозою» (Гоголь) соціально-психологічного роману «Герой нашого часу» і фізіологічного нарису «Кавказець» здається несподіваному, непоясненим і більше того, суперечному тому напрямку, у якому розвивалася пізніше лермонтовское творчість. Тим часом протиріччя це лише видиме, у чому легко переконатися, якщо прочитати «Штосс», з одного боку, у контексті специфічно лермонтовских проблематики, мотивів і образів, і з інший маючи на увазі те літературно-побутове середовище, що оточувала Лермонтова в момент створення фантастичного оповідання про дивну історію в одному зі старих петербурзьких будинків у Столярному провулку в Кокушкина мосту
Оповідання в «Штоссе» розгортається навколо головного героя, художника Лугина. Лугин — наділений гострим, проникливим розумом тверезий аналітик, що усвідомлює недосконалість навколишньої його дійсності, що він не приймає. Це разом з тим і людина мистецтва, самотній мрійник, що романтично страждає в пошуках недосяжного ідеалу, що нарешті є йому у фантастичному образі повітряної красуні. Таке сполучення в герої очевидно різнорідних стихій — тверезого реалізму й романтичного мечтательства — дозволяє авторові «Штосса» вирішувати центральну в повісті й найважливішу для всього його творчості в цілому проблему взаємин вартим особняком, що живе напруженим внутрішнім життям героя з тим дійсним миром, у якому він існує, за допомогою образних засобів, що належать поетиці фантастичного. «Фантастичне, — писав В. Г. Бєлінський, — є передчуття таїнства життя, протилежний полюс вульгарної розумової ясності й визначеності (…) Фантастичне є один з необходимейших елементів багатої натури, для якої счастие тільки у внутрішнім житті» (Білий. Т. IV. С. 98) .
Виявився в 1841 р. інтерес Лермонтова до фантастичного цілком пояснимо. На початку лютого Лермонтов вернувся з Кавказу в Петербург. У світських і літературних салонах столиці він — бажаний гост. Тепло, дружески приймають його в сім’ї покійного історика Карамзина, у будинку відомого музичного діяча Михайла Юрійовича Виельгорского, у В. А. Жуковського, В. Ф. Одоєвського. Лермонтов зближається із графинею Е. П. Ростопчиной. «… двох днів було досить, щоб зв’язати нас дружбою» пише він. Поет у курсі філософських і літературних інтересів Одоєвського й Ростопчиной і особливо їхньої уваги до проблем «сверхчувственного» у природі, людській психіці й фантастичного влитературе.
В 1839 р. в «Вітчизняних записках» Одоєвський публікував «Листа до графині Е. П. Р<остопчино>й про примар, марновірні страхи, обмани почуттів, магії, кабалістиці, алхімії й іншим таємничим наукам», де спробував обмежити сферу «таємничого» за рахунок пояснення багатьох явищ за допомогою новітніх естественнонаучних відкриттів. Це була точка зору Одоєвського, ученого, філософа й природника, що рішуче відокремлював себе від Одоєвського — автора фантастичних повістей «Сильфіда» (1837) і «Сегелиель» (частина опубл. в 1838 р.) з неподдающимися цілком поясненню чудесними явищами
У січні 1840 р. Одоєвський читав у Карамзиних містичну повість, найімовірніше «Космораму» (1840) , де розвивалася тема двоемирия й де естественнонаучние мотивування надприродного («подвійний зір», «нервова хвороба») далеко не переконували слухачів
Лермонтов з його пильною увагою до внутрішнього миру сучасної людини, явищу самому таємничому, запропонував членам кружка Одоєвського — Ростопчиной свою «страшну повість». «Один раз він оголосив, — повідомляла Ростопчина, — що прочитає нам новий роман під заголовком «Штосс», причому він розрахував, що йому знадобиться, принаймні, четверта година для його прочитання. Він зажадав, щоб зібралися ввечері рано й щоб двері були замкнені для сторонніх. Всього його бажання були виконані, і обранці зійшлися числом біля тридцяти, нарешті, Лермонтов входить із величезним зошитом під пахвою, принесли лампу, двері замкнули, і потім починається читання, через чверть години воно було кінчено. Непоправний жартівник заманив нас першим розділом якоїсь жахливої історії, початої їм тільки напередодні, написано було біля двадцяти сторінок, а інше в зошиті був білий папір. Роман на цьому зупинився й ніколи не був кінчений» (Лермонтов у спогадах. С. 285) .
Зміст збереженого уривка переконує в тім, що й проблематика, і стилістика повести були підготовлені попередньою творчістю Лермонтова. Тут можливі й природні співвіднесення з пізньою лірикою поета (див. у вірші «Як часто, пестрою толпою оточений… «: «… безтілесне бачення / Ношу в душі моєї… «) , з «Фаталістом» (мотив гри з долею) , з «Княгинею Лиговской» і «Кавказцем» (фізіологічні описи в дусі «натуральної школи») . Разом з тим «Штосс» написаний з урахуванням полеміки щодо предмета й форми фантастичного оповідання, пов’язаної з іменами Пушкіна, В. Ф. Одоєвського, Ростопчиной.
В «Штоссе» Лермонтов використовував досвідФантаста, що орієнтувався на Гофмана Одоєвського-, його подвійне мотивування зображуваних чудесних явищ, які могли розглядатися і як наслідок проникнення ірреального в дійсність, і як наслідок особливого «стану душі, коли й звичайні речі животворяются й воскреють фантастическою життям» (Білий. Т. IV. С. 106) . При цьому автор «Штосса» не цілком співчував заснованої на містичному раціоналізмі «серйозній» фантастиці Одоєвського, бачачи в ній лише засіб для алегоричного вираження загальної ідеї. Набагато ближче Лермонтову був пушкінський принцип «легені» гостросюжетного оповідання, у якому фантастика з’являється укладеної в побутовій реальності. естетическая позиція Лермонтова в «Штоссе» складалася у твердженні фантастики, що, як показав письменник, наповнює явища навколишнього повсякденного життя; саме фантастичний мир свого героя Лермонтов ставить у центр оповідання, підкреслюючи тим самим першорядне його значення. Трагічний герой-мрійник занурений у прозаїчний побут, і саме йому, людині, наділеному високою духовністю, відкривається фантастика дійсності. Так, в «Штоссе» органічно з’єднані нібито взаємовиключні поетичні елементи — реальний і фантастичний. Той же принцип лежить і в основі ряду більше пізніх новел, ідеологічно й естетически приналежних «натуральній школі; «Штосс», таким чином, може бути розцінений як попередник майбутньої «натуральної повісті», побудованої за законами «фантастичного реалізму».
Окреслюючи коло вражень, що харчував автора «Штосса», варто звернути увагу й на моменти внелитературние, пов’язані з побутовою сферою: в 1840-х роках у петербурзькому суспільстві захоплювалися анекдотами про чудеса, таємничими історіями про примар, що вступали в спілкування з оповідачем. На цей рахунок існує ряд мемуарних свідчень; деякі з них мають пряме відношення до «Штоссу». Відомий у столиці генерал Жибари, наприклад, бачив «усяку ніч явище таємничого ченця», що, за його словами, «з ним усяку ніч проводить довгий час і розмовляє про Memento Mori». Ще одне оповідання змушує згадати ті сторінки «Штосса», де мова йде про «повітряний ідеал»: «Мені сьогодні чудилося, нібито я був у якихось дивних зборах, чи парфумів, чи людей, — не знаю (…) бачив (…) багатьох дівчин, повітряних, як ангели, між якими я начебто шукав саму чарівну. І незабаром погляд мій зупинився на створенні чарівному: коштуючи на якімсь піднесенні, вона дивилася на мене очами небесними, у яких я бачив рай, ніжне тіло її, прозоре, як ефір, покрито було легкою димкою — я впивався цим небесним явищем (…) я пригадував собі багатьох (…) гарненьких дівчин, яких зустрічаєш подекуди в зборах — але все було далеко від ідеалу чарівного».
Автограф незавершеної повісті «Штосс» (рукопис обривається на словах: «У Лугина болісно стискувалося серце — розпачем») зберігається в Москві, у Державному історичному музеї (ф. 445 № 227а) . Чорновий начерк плану повести, що кінчалася трагічно, — в альбомі Лермонтова 1840-1841 г.: «Сюжет. У дами; особи жовті. Адреса. Будинок: старий з дочкою, пропонує йому метати. Дочка: у розпачі, коли старий виграє — Шулер: старий програв дочку. Щоб (?) Доктор: віконце» (ОР ГПБ Собр. рукописів Лермонтова. № 11) . Існує чорновий начерк у записній книжці, подарованої Лермонтову Одоєвським, з якого треба, що Лермонтов припускав продовжити «Штосс» і закінчити його загибеллю героя: «Так хто ж ти, заради бога? — Що-З? відповідав дідок, примаргивая одним оком. — Штос! — повторив у жаху Пужни. Шулер має розум у пальцях. — Банк — Раптова» (ОР ГПБ. Собр. рукописів Лермонтова. № 12) .
«Штосс» датується серединою березня — початком квітня 1841 р. Уперше опублікований у збірнику «Учора й сьогодні», 1845.
Виготовлення сайту Wilmark Design.