Лермонтов про час і про себе

Лермонтов про час і про себе

Він був породжений для них, для тих надій,

Поезії й щастя... але, божевільний

З дитячих рано вирвався одягів

И серце кинув у море життя шумної,

И світло не пощадило й Бог не врятував!

Г. Лермонтов

Лермонтов - мій самий улюблений поет. У дитинстві трагізм його віршів був незрозумілий мені й хвилював тільки інтонацією, глибокою мелодійністю. Тепер же, краще довідавшись його творчість і життя, епоху, коли він затворів, я, здається, розумію його й люблю ще більше. Мені подобаються не тільки смуток і ліричність, але й гуманізм його добутків. Пристрасність, сила й мужність віршів Лермонтова можуть бути прикладом для людини кожної епохи

Після повстання декабристів у країні наступила миколаївська реакція. Настрій

Пригніченості охоплювало кращих людей, а обмеженість і сірість мислення стали

Як би визначальними в суспільстві. "Богатие ми, тільки-но з колиски, помилками батьків і пізнім їхнім розумом", - з гіркотою відзначає поет. Глибоко в надрах суспільства зріли

Нові сили, але ззовні всюди панували муштра, казарма, однаковість. Скований військовою дисципліною, Лермонтов майже фізично відчував гнітючу атмосферу вобществе.

И нудно й смутно, і комусь руку подати

У мінуту щиросердечної негоди...

...І життя, як подивишся з холодним вниманьем навколо,-

Такий порожній і дурний жарт...

Нездатність його покоління прикласти до чого-небудь діяльному своєї сили, настільки блискуче показана в образі Печорина, - також тема його віршів "Дума", "Як часто пестрою толпою оточена...", "Дивлюся на майбутність із острахом..." і багатьох інших

Горюючи про трагедію свого покоління, він порівнює його з худим плодом, не вчасно

Дозрілої, котрий "ні смаку нашого не радує, ні око".

Однак сам Лермонтов напружено шукає виходу із цього важкого стану. Його ліричний герой - це думаюча людина, що ится себе, але перед ним стіна нерозуміння й несвободи, об яку він б'ється. Тоді народжується дивна краса слів

Уж не чекаю від життя нічого я,

И не жаль мені минулого нітрохи;

Я шукаю волі й спокою!

Я б хотів забутися й заснути!

Але не тим холодним сном могили...

Я б бажав навіки так заснути,

Щоб у грудях дрімали життя сили,

Щоб, дихаючи, піднімали тихо груди...

Лермонтов так само, як і поет, що жив багато пізніше, міг би сказати про себе: "Багато дум я в тиші продумав, багато пісень про себе склав". І за всіма цими "піснями" встає душу, що метається, що тісно, задушливо в затхлій атмосфері ззовні блискучого столичного суспільства. Встає й фігура вічного мандрівника, знову й знову вертається "з милої півночі" під снопі горців...

Хмаринки небесні, вічні мандрівники!

Степом блакитної, ланцюгом жемчужною

Мчитеся ви, нібито як я ж, вигнанці,

З милої півночі убік південну

Але, може бути, ще більше повідав поет про себе у віршах, здавалося б, далеких від фактів його біографії. Хіба не про себе сказав він: "На термін дозрів я й виріс у вітчизні суворої"?

("Листок")

Проголошувати я став любові

И правди чисті ученья:

У мене всі ближні мої

Кидали скажено камені

"Пророк"

Як вираження багатьох особистих почуттів і думок з'явився образ Печорина. "Герой Нашого

Часу, милостиві государі мої,., це портрет, складений з пороків усього

Нашого покоління, у повному їхньому розвитку", - писав він у передмові до роману. Володіючи

Більшим розумом, спостережливістю, сильною натурою, Печорин під впливом

Дійсності перетворюється в холодну, пересичену, розчаровану людину. Він не цінує чужих почуттів. Засуджуючи Печорина, автор як 1 би говорить читачеві: "А які-те ви самі?" За деякими ' словами й думками цього літературного героя видний сам Лермонтов. Він теж порию так гостро почував свою непотрібність країні

Сам офіцер, Лермонтов часто описував бої. Як прославляння могутності Вітчизни, як вищої марки патріотизм (недарма слова ці сталі народною піснею), як прекрасний зразок батальної поезії бачиться мені "Бородіно". Здається, сам автор разом з молодим солдатом заздрить дядькові. Він, учасник багатьох боїв і сутичок, гостро почував, як відрізняється та війна від Кавказької

Мені здається, що вершиною поетичної майстерності поета виступає поема "Демон"; недарма Лермонтов так довго над нею працював. Головний герой Твір, "сумний

Демон, дух изгнанья", виражає почуття й мрії Лермонтова. Але у своєму гордому

Презирстві Демон не знаходить можливості розбити окови, і тому він самотній так само,

Як почував себе самотнім поет. Але у своїй самітності Лермонтов жодного разу не

Відступив від гордої ненависті до тиранії, нічим не пожертвував із принципів, зберіг

Людське достоїнство


Загрузка...