Твір по літературі: «Ліричні відступи» у поемі Н. В. Гоголя «Мертві душі» Поему «Мертві душі» неможливо представити без «ліричних відступів». Вони настільки органічно ввійшли в структуру добутку, що ми вже не мислимо його без цих чудових авторських монологів. Завдяки «ліричним відступам» ми постійно почуваємо присутність автора, що ділиться з нами своїми думками й переживаннями із приводу тої або іншої події, описуваного в поемі. Він стає не просто екскурсоводом, ведучим нас по сторінках свого добутку, а, скоріше, близьким іншому, з яким нам хочеться розділити емоції, що переповняють нас. Найчастіше ми чекаємо цих «відступів» у надії, що він своїм винятковим гумором допоможе нам упоратися зі збурюванням або смутком, а іноді просто хочемо знати його думку із приводу всього що відбувається. Крім того, ці «відступи» мають неймовірну художню силу: ми насолоджуємося кожним словом, кожним образом і захоплюємося їхньою точністю й красою Що ж говорили знамениті сучасники Гоголя із приводу «ліричних відступів» у поемі?
А. И. Герцен писав: «Отут перехід від Собакевичей до Плюшкиним, — обдає жах; ви з кожним кроком грузнете, тонете глибше, ліричне місце раптом пожвавить, освітить і зараз заміняється знову картиною, що нагадує ще ясніше, у якому рові пекла перебуваємо». В. Г.
Бєлінський теж високо оцінював ліричний початок «Мертвих душ», указуючи на «ту глибоку, всеосяжну й гуманну суб’єктивність, що у художнику виявляє людини з гарячим серцем, симпатичною душою». За допомогою «ліричних відступів» письменник виражає своє відношення не тільки до описуваним їм людям і подіям. Ці «відступи» несуть у собі твердження високого покликання людини, значимості більших суспільних ідей і інтересів. Чи висловлює автор свою гіркоту й гнів із приводу незначності показаних їм героїв, чи говорить про місце письменника в сучасному суспільстві, чи пише про живий, бойком російському розумі — джерелом його ліризму є думи про служіння рідній країні, про її долі, суми й схованих гігантських силах Ліричні місця автором включені в добуток з більшим художнім тактом. Спочатку вони містять його висловлення тільки про героїв добутку, але в міру розвитку сюжету їхні теми стають усе більше різнобічними Розповівши про Манилова й Коробочку, автор ненадовго перериває оповідання, начебто хоче небагато відійти убік, щоб читачам стала ясніше намальована картина життя. Авторський відступ, яким переривається оповідання про Коробочку, містить у собі порівняння її з «сестрою» з аристократичного суспільства, що, незважаючи на інший вигляд, нічим не відрізняється від помісної господарки Після відвідування Ноздрева Чичиков у дорозі зустрічається із прекрасною блондинкою. Опис цієї зустрічі завершується чудовим авторським відступом: «Скрізь, де б не було в житті, серед чи черствих, шероховато-бедних і неохайно-плеснеющих низинних рядів її, або серед одноманітно-хладних і нудно-охайних станів вищих, скрізь хоч раз зустрінеться на шляху людині явленье, не схоже на все те, що траплялося йому бачити дотоле, що хоч раз розбудить у ньому почуття, не схоже на ті, які призначене йому почувати все життя». Але все це зовсім чужо Чичикову: його холодна обачність тут зіставляється з безпосереднім проявом людських почуттів Наприкінці п’ятої глави «ліричний відступ» носить зовсім інший характер.
Тут автор говорить уже не про героя, не про відношення до нього, а про могутню російську людину, про талановитість російського народу. Зовні це «ліричний відступ» начебто мало зв’язано з усім попереднім розвитком дії, але воно дуже важливо для розкриття основної ідеї поеми: справжня Росія — це не собакевичи, ноздреви й коробочки, а народ, народна стихія З ліричними висловленнями про російське слово й народний характер тісно зв’язана й та натхненна сповідь художника про свою юність, про своє сприйняття життя, що відкриває шосту главу Оповідання про Плюшкине, з найбільшою силою, що втілив у собі низинні прагнення й почуття, переривається гнівними словами автора, що мають глибокий, узагальнюючий зміст: «И до такої незначності, дріб’язковості, гидоти міг снизойти людина!» Сьомуу главуу Гогольь починаєє своїмиоїми міркуваннямнями про творчуу й життєвуу долюю письменникаа в сучасномуому ййому суспільствіі, про дв різні долі, що очікують письменника, що створює «звеличені образи», і письменника-реаліста, сатирика. У цьому «ліричному відступі» відбилися не тільки погляди письменника на мистецтво, але також його відношення до пануючих верхів суспільства й до народу. «Ліричний відступ»: «Щасливий подорожанин, що після довгої й нудної дороги…» є важливим етапом у розвитку оповідання: воно як би відокремлює одну оповідальну ланку від іншого.
Висловлення Гоголя висвітлюють сутність і значення як всіх попередніх, так і наступних картин поеми. Це «ліричний відступ» безпосередньо пов’язане з народними сценами, показаними в сьомому розділі, і грає дуже важливу роль у композиції поеми У главах, присвячених зображенню міста, ми зустрічаємо авторські висловлення про чинів і стани: «…тепер у нас всі чини й стани так роздратовані, що все, що не є в друкованій книзі, уже здається їм особистістю: таке вуж, видно, расположенье в повітрі». Опис загального сум’яття Гоголь закінчує міркуваннями про людські омани, про помилкові шляхи, якими нерідко йшло людство у своїй історії: але сміється поточне покоління й самовпевнене, гордо починає ряд нових оман, над якими також потім посміються нащадки». Особливої сили цивільний пафос письменника досягає в «ліричному відступі»: «Русь, Русь! Бачу тебе з мого дивовижного, прекрасного далека». Як і ліричний монолог початку сьомої глави, це «ліричний відступ» становить виразну грань між двома ланками оповідання — міськими сценами й оповіданням про походження Чичикова. Тут уже широко розгорнута тема Росії, у якій «бідно, розкидане й неприютно», але де не можуть не народитися богатирі.
Слідом за цим автор ділиться із читачем думками, які викликають у ньому далека дорога й трійка, що мчиться: «Яке дивне, і вабливе, і несуче, і чудесне в слові: дорога! і як дивовижна вона сама, ця дорога». Гоголь накидає тут одну за іншої картини російської природи, що виникають перед поглядом мандрівника, що мчиться на швидких конях по осінній дорозі. І незважаючи на те що образ птаха-трійки залишився за, у даному «ліричному відступі» ми знову почуваємо його. Оповідання про головного героя поеми завершують авторські висловлення, що представляють різкі заперечення тим, кого може шокувати як головний герой, так і вся поема, що зображує «дурне» і «знехтуване». «Ліричні відступи» відбивають високе почуття патріотизму автора. Глибокою любов’ю овіяний образ Росії, що завершує роман-поему, образ, що втілив у собі той ідеал, що висвітлював художникові шлях при зображенні дрібного, вульгарного життя Але без відповіді залишається найважливіший для Гоголя питання: «Русь, куди ж несешся ти?» Що чекало наприкінці шляху цю «натхненну Богом» країну, тоді міг відати тільки Бог