Лірика А. А. Фета Фет А. А

Лірика А. А. Фета
Панас Панасович Фет - один з моїх улюблених поетів. У якому би настрої я не була, я обов'язково знайду в його лірику стих, що відповідає моєму щиросердечному стану

В основному в лірику Фета зустрічаються вірші про красу природи, її досконалості, про те, що людина повинен прагнути до тої внутрішньої гармонії, що є присутнім присутнім природі. Найбільш близькі мені вірші про весну - моїй улюбленій порі року, і про осінь, що я не люблю так само, як не любив, судячи з його творчості, поет. Наприклад, стихла «Нудьга»:

Коли на сірий, мутний небокрай...

Як унило, смутно цей вірш, і як звучно, радісно, весело в порівнянні з ним звучить інше:

Сад весь у кольорі,

Вечір у вогні,

Так освежительно-радісно мені!

Дуже важко відокремити вірші про природу від любовної лірики Фета. У його творчості природа й почуття єдині, взаємозалежні й взаємозалежні

Шепіт, боязке диханье,

Трелі солов'я,

Срібло й колиханье

Сонного струмка,

Світло нічної, нічні тіні,

Тіні без кінця,

Ряд чарівних змін

Милої особи...

Стих настільки гармонійно, що не впадає в око відсутність у ньому дієслів

Поезія Фета надзвичайно музична, багато хто його вірші стали романсами, наприклад, "Сіяла ніч. Місяцем був повний сад», "Я тобі нічого не скажу", "На зорі ти її не буди" - от лише деякі з них

Буває в мене й такий настрой, коли хочеться співати, жити, радуватися. У такий час я віддаю перевагу віршам, у яких я бачу оптимістичність, віру в прекрасне майбутнє:

Але вір весні. Її промчиться геній,

Знову теплом і жизнию дихаючись

Для ясних днів, для нових одкровень

Переболить скорботна душа

Думаю, у кожної людини хоча б один раз у житті буває момент, коли він замислюється про зміст свого життя, коли йому хочеться побить на самоті, поразмишлять. Тоді я відкриваю вірш «Смерть»:

"Я жити хочу! - кричить він, сміливий. -

Пускай обман! ПРО, дайте мені обман!"

І в думках ні, що це лід миттєвий,

А там, під ним - бездонний океан.

Бігти? Куди? Де правда, де помилка?

Опора де, щоб руки до неї простягти?

Фет у своїй поезії піднімає й вирішує вічні питання, от чому вона не старіє й цікава нам так само, як і його сучасникам, які колись уперше читали його рядка.

Не життя жаль із томливим диханьем.

Що життя й смерть? А жаль того вогню,

Що просяяв над цілим мирозданьем,

І в ніч іде, і плаче, ідучи.


Загрузка...