Лірика Буніна (відкликання) Мир Буніна — це мир зорових і звукових вражень(А. Блок) У юнацтві вихідними для Буніна стали картини природи, рідного краю. У його поезії богатий розлив фарб. Возопивят сміливі зіставлення, особливі суцвіття, метафорическе людське відчуття не приютности, грізні прихраствия. Основні напрямки його лірики — елегійність, созерцаточность, смуток.
«Сутінки»-1900рік «захід»-1900рік «почав степ пустелею віє»- 1894рік. Не в кого з російських поетів немає такого почуття віку ліричного героя — він як би не зводить очей з піскових годин свого життя. Слюдя за струмком, що тікає, часу. Всі ценейшее, слагайшее він видет тільки, коли воно стає минулим.
Ліричне місто прагне силкується з єдністю життя, розчинитися в природі, у зміні низки століть. Поет звертається й образам стародавності. Бачить своє «Я» обогащеним тисячу летием. Смерть і любов не измение мативи Бунинской поезії. Любов — земна, тілесна, людська може бути єдине відшкодування всіх недостач, всієї не повноти, обману, облудності й горечести життя. Але любов найчастіше як би одухотворена її близькість своєю стислістю й обречености.