Лірика Лермонтова (Лірика Лермонтов М. Ю.) — Частина 1

У виданні, що належить С. С. Дудишкину й тепер нами що розбирається, немає біографії Лермонтова, немає навіть матеріалів для його біографії. Щодо цього винити видавця неможливо, для повного життєпису ще не прийшов час, матеріалів же готових занадто мало, невиданих же, може бути, і досить, але всі вони розкидані по руках людей, що досить мало піклуються про літературу. Життя Лермонтова не була скупа подіями, але багато хто занадто інтимні її подробиці, стосуючись людей живих або ще недавно померлих, не можуть належати печатці. Поет мав, як говорять люди, його знававшие, невелике число жагучих прихильностей, що мали рішучий вплив на його життя, стосуватися їх неможливо, коли ще живі жінки, ценимие їм над усе на світі. Уміючи любити, Лермонтов був і тим, що Байрон називає a good hater, тобто людина, що вміла ненавидіти глибоко. Друзів мав він мало й з ними рідко бував сообщителен, може бути, внаслідок дитячої звички до зосередженої мрійності, може бути, тому, що їхні інтереси зовсім рознились із його власними. На переписку був він ледачий, і хоча, стикаючись всім колом столичного й провінційного суспільства, мав безліч знайомих, але у всіх зносинах з ними тримав себе скоріше спостерігачем, чим діючою особою, за що багато хто його вважали людиною без серця. Не треба забувати й впливу Байрона, і багатьох афоризмів з "Героя нашого часу" - для оцінки Лермонтова як людини. По натурі своєї гордовитий, зосереджений, і поверх того, крім генія, що відрізнявся силоміць характеру, - наш поет був честолюбний і потайливий. Ці якості з роками знайшли б собі застосування й з'ясувалися б у щось струнко-певне, - але при молодості, гіркоті вигнання й байронічному впливі вони, природно, висловлювалися іноді в капризах, іноді в неприборканій насмішкуватості, іноді в холодній похмурості вдачі. От причина суперечних відгуків про Лермонтова як про людину й, може бути, того небажання писати про нього, яку не раз ми самі помічали в особах, що мали дещо сказати про Лермонтова. Між всіма тими, котрих ми в різний час викликали на повідомлення нам спогадів про поета, ми пам'ятаємо тільки однієї людини, що говорили про нього охоче, з повною любов'ю, з рішучим презирством до слухів про дурні сторони приватного життя поета, - але й він все-таки рішуче відмовився накидати хоча кілька заміток про свого покійного друга, відговорюючись лінню й службовими справами. Ми повинні додати, що остання причина була поважна, наш приятель збирався в експедицію, де й поклав свою голову. Дружні відносини його до Лермонтова були безсумнівні. За день до свого виступу з міста ска, де ми зійшлися випадково, - він, укладаючись у похід, показував нам дрібні штучки, що належали Лермонтову, свій альбом з декількома жартівними віршами поета, портрет, знятий з його в день смерті, і більший зошит у шкіряному плетінні, наповнену малюнками (Лермонтов малював дуже жваво й непогано). Картинки олівцем зображували по більшій частині сцени кавказького життя, сутички лінійних козаків з татарами й т. д.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector