Лірика Сергія Єсеніна Єсенін С. А

Лірика Сергія Єсеніна
Єсенін прожив усього тридцять років, але потрібно, залишений їм у поезії, незгладимий. Багата талантами російська земля. Народився Єсенін у селі Константинове, де пройшли його дитячі роки, а потім і року юності, тут він написав свої перші вірші. До вершин поезії Сергій Єсенін піднявся із глибин народного життя. Мир народно-поетичних образів оточував його з дитячого років. Вся краса рідного краю з роками відбилася в його віршах, повних любові до російської землі

Єсенін знав у досконалості російський фольклор, що вивчав не по книгах. Він дуже любив пісні - смутні й веселі, стародавні й сучасні. Пісні, сказання, приказки, частівки - на цьому виховувався майбутній поет. У його юнацьких зошитах було записано біля чотирьох тисяч мініатюрних шедеврів

Згодом талант Єсеніна набирав силу. Увійти в літературний мир йому допоміг Блок, перед яким він відмінювався. Блок написав своєму другові, поетові Городецькому, лист із проханням допомогти молодому таланту. У своєму щоденнику Блок писав: "Вірші свіжі, чисті, голосисті. Давно не випробовував такої насолоди". Пізніше вірші Сергія Єсеніна почали друкувати столичні журнали:

Мрійник сільський - я в столиці

Став первокласснейший поет

Один з рецензентів сказав про ранню творчість поета: "Стомлений, пересичений городянин, читаючи вірші Єсеніна, прилучається до забутого аромату полів, чимсь радісним віє від його поезії".

Почалася I світова війна. Всім серцем, всією душею поет відданий Батьківщині й своєму народу в ці довгі роки горя й суму:

Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна,

Лише до тебе я любов бережуся

Стих "Русь" - це чудове й широко відомий добуток, це художнє кредо поета. По настрої "Русь" перегукується із блоковскими скорботними роздумами про Батьківщину: "Росія, убожіючи Росія, / Мені будинку сірі твої, / Твої мені пісні вітру, / Як сльози перші любові!" Час творчості Єсеніна - час крутих поворотів в історії Росії

Він писав в автобіографії: "Революцію я прийняв, але із селянським ухилом". Інакше й бути не могло. Єсенін не просто лірик, це поет великого філософського розуму. Драматизм його світовідчування, його напружені пошуки істини, помилки й слабості - все це грані величезного таланта, але, вивчаючи його творчий шлях, можна сміло сказати, що Єсенін завжди був вірний собі в головному - у прагненні осягти складну долю свого народу. Час, проведений поетом за кордоном, було важким періодом у його житті: він не писав віршів, ніщо не надихало поета вдалині від рідного краю. Саме там виник задум трагедійної поеми "Чорна людина". Це останній великий поетичний добуток Єсеніна. Тільки за кордоном він зрозумів, які грандіозні зміни відбуваються на Батьківщині. Він відзначає в щоденнику, що, можливо, російська революція врятує мир від безнадійного міщанства. Після повернення через границю Єсенін відвідує рідні краї. Йому смутно, йому здається, що народ не пам'ятає про нього. Поет пише:

От так країна! Якого ж я рожна

Репетував, що я з народом дружний

Моя поезія тут більше не потрібна,

І сам я тут ні крапельки не потрібний

З гори йде селянський комсомол,

Наяривая під гармошку завзято,

Співають агітки Бєдного Дем'яна,

Веселим лементом повідомляючи діл

Довгі роки в школі вивчали поезію Дем'яна Бєдного, Лебедєва-Кумачу, але молодь не знала Ходасевича, поета "Божою милістю", у шкільні підручники не включали лірикові Єсеніна, ложно обвинувачуючи його в безідейності, кращих поетів викреслювали з літератури. Але вони живі, їхні вірші читають, люблять, їм вірять. Єсенін "кров'ю почуттів" писав свої вірші. Він рано згорів, його поезія - це його доля. У вірші "Утомився я жити в рідному краї" він пророкує своє майбутнє:

Утомився я жити в рідному краї

У тузі за гречаними просторами,

Покину хату мою,

Піду бурлакою й злодієм...

А місяць буде плисти й плисти,

Роняючи весла по озерах,

І Русь всі так само буде жити,

Танцювати й плакати в заборі

Всі частіше в поезії Єсеніна звучить мотив смутку, жалю про розтрачені сили, від його творчості віє якоюсь безвихідністю. В "Чорній людині" він пише трагічні рядки: "Друг мій, я дуже й дуже хворий, / Сам не знаю, звідки узявся цей біль, / або То вітер шумить у чистому полі, / Те ль, як гай у вересень, / Спалює мозки алкоголь". Це не хвилинна слабість поета, це ясне розуміння, що життя його підходить до кінцю. Недавно в нашій пресі промайнуло повідомлення про те, що Єсенін не покінчив життя самогубством, які його вбили, тому що він дуже впливав на розуми російського народу

Питання спірний, але його рядка ("у цьому житті вмерти не ново, але й життя, звичайно, не новин") говорять про те, що поет утомився боротися з навколишньою дійсністю. Мені б хотілося закінчити свій добуток рядками з його вірша "Ми тепер ідемо потроху":

Багато дум у тиші я продумав,

Багато пісень про себе склав,

І на цій на землі похмурої

Щасливий тим, що я дихав і живий.


Загрузка...