Твір по літературі: Лірика сергія єсеніна Я людина не новий, що приховувати, Залишився в минулому я однієї ногою, Прагнучи наздогнати «сталеву рать», Сковзаю й падаю другою. Єсенін «Вся моя автобіографія — у віршах», — писав Єсенін. Ніж крупніше художник, чим масштабніше його творчість, чим самобитнее талант, тим сутужніше сучасникам повністю оцінити його внесок у духовне життя націй. У більше пізніх віршах Єсенін, як би підводячи підсумки своєї творчої діяльності, писав: «Моє село лише тим і буде знаменито, що тут колись баба народила російського скандального пиита». Єсенін прожив усього тридцять років, але слід, залишений їм у поезії, незгладимий.
Багата талантами російська земля. Народився Єсенін у Константинове, де пройшли його дитячі роки, а потім і роки юності, тут він написав свої перші вірші. До вершин поезії Сергій Єсенін піднявся із глибин народного життя. Мир народно- Поетичних образів оточував його з дитячого років. Вся краса рідного краю з роками зобразилася у віршах, повних любові до російської землі: Об Русь — малинове поле, И синь, що впала в ріку, Люблю до радості й болю Твою озерну тугу Болі й негоди селянської Русі, її радості й надії — все це відобразилося на поезії Сергія Єсеніна. «Моя лірика, — не без гордості говорив Єсенін, — жива однією великою любов’ю, любов’ю до Батьківщини.
Почуття Батьківщини — основне в моїй творчості». Край улюблений! Серцю сняться Скирти сонця у водах лонних, Я хотів би загубитися В зеленях твоїх стозвонних, — писав поет. Такі рядки, на мій погляд, можуть народитися тільки в душі щирого художника, для якого Батьківщина — це життя Дід Єсеніна, «яскрава особистість, широка натура», за словами поета, мав прекрасну пам’ять і знав напам’ять безліч народних пісень і частівок. Сам Єсенін знав у досконалості російський фольклор, що вивчав не по книгах. Мати Єсеніна знала безліч пісень, які Єсенін згадувала не раз.
Єсенін знав пісні, як рідко хто їх знав, він любив їх — смутні й веселі, стародавні й сучасні. Пісні, сказання, приказки — на цьому виховувався Сергій Єсенін. У його зошитах було записано біля чотирьох тисяч мініатюрних шедеврів Із часом талант Єсеніна набирав силу. Увійти в літературний мир Єсеніну допоміг Блок, перед яким він схилявся.
Він (Блок) написав своєму другові Городецькому лист із проханням допомогти молодому таланту. У своєму щоденнику Блок писав: «Вірші свіжі, чисті, голосисті. Давно не випробовував такої насолоди». Пізніше вірші Сергія Єсеніна почали друкувати столичні журнали: Мрійник сільський — я в столиці Став первокласснейший поет Один з рецензентів сказав про ранні вірші поета: «Втомлений, пересичений городянин, читаючи вірші Єсеніна, прилучається до забутого аромату полів, чимсь радісним віє від його поезії». Почалася перша світова війна. Всім серцем, всією душею поет відданий Батьківщині й своєму народу в ці довгі роки горя й суму: Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна, Лише до тебе я любов бережу. Вірш «Русь» — це чудове й широко знаменитий добуток, це художнє кредо поета. По настрої «Русь» чимсь перегукується із блоковскими скорботними роздумами про Батьківщину: Росія, убожіючи Росія, Мені хати сірі твої, Твої мені пісні вітрові, Як сльози перші любові!
Час творчості Єсеніна — час крутих поворотів в історії Росії. Він писав в автобіографії: «Революцію я прийняв, але із селянським ухилом». Інакше й не могло бути. Єсенін не просто лірик, це поет великого розуму, глибоких філософських міркувань. Драматизм його світовідчування, його напружені пошуки істини, помилки й слабості — все це грані величезного таланта, але, вивчаючи його творчий шлях, можна сміло сказати, що Єсенін завжди був вірний собі в головному — у прагненні осягти складну долю свого народу. Півтора року, проведені поетом за кордоном, були винятковим періодом у його житті: він не писав віршів, ніщо не надихало поета вдалині від рідного краю. Саме там виник задум трагедійної поеми «Чорна людина».
Це останній поетичний твір Єсеніна. Тільки за кордоном він зрозумів, які грандіозні зміни відбуваються на Батьківщині. Він відзначає в щоденнику, що, можливо, російська революція врятує мир від безнадійного міщанства. Після повернення через границю Єсенін відвідує рідні краї. Йому смутно, йому здається, що народ не пам’ятає про нього, що в селі відбулися величезні зміни, але в яку сторону, він визначити не міг.
Поет пише: От так країна! Якого ж я рожна, Репетував, що я з народом дружний. Моя поезія тут більше не потрібна, И сам я тут ні крапельки не потрібний. З гори йде кpecтъянcкий комсомол, Наяривая під гармошку завзято, Співають агітки Бєдного Дем’яна, Веселим лементом оголошуючи діл Довгі роки в школі вивчали поезію Дем’яна Бєдного, Лебедєва — Кумачу, але молодь не знала Ходасевича, талановитого від бога, у шкільні підручники не включали лірикові Єсеніна, ложно обвинувачуючи його в безідейності, .кращих поетів викреслювали з літератури. Але вони живі, їхні вірші читають, люблять, їм вірять. Єсенін «кров’ю почуттів» писав свої вірші. Роздаючи себе, він рано згорів сам, його поезія — це його доля.
Ще раніше у вірші «Утомився я жити в рідному краї» він пророкує своє майбутнє: Утомився я жити в рідному краї В тузі за гречаними просторами, Покину хатину мою, піду бродягою й злодієм… А місяць буде плисти й плисти, роняючи весла по озерах, И Русь всі так само буде жити, танцювати й плакати в забору У поезії наступного років всі частіше звучить мотив смутку, жалю про розтрачені сили, від його поезії віє якоюсь безвихідністю. В «Чорній людині» він пише трагічні рядки: «Друг мій, я дуже й дуже хворий, сам не знаю, звідки узявся цей біль, чи те вітер шумить у чистому полі, те ль, як гай у вересень, спалює мозки алкоголь». Це не хвилинна слабість поета, це ясне розуміння, що життя його підходить до кінцю. Недавно в нашій пресі промайнуло повідомлення про те, що Єсенін не покінчив життя самогубством, що його вбили, тому що він дуже впливав на розуми російського народу. Питання спірний, але рядка («у цьому житті вмерти не ново, але й життя, звичайно, не новин») говорять про те, що він утомився боротися з навколишньою дійсністю. Мені б хотілося закінчити свій твір рядками з його вірша «Ми тепер ідемо потроху». Його слова — це данина Батьківщині, нащадкам: Багато дум у тиші я продумав, Багато пісень про себе склав, И па цієї по землі похмурої Щасливий тим, що я дихав і жив