Твір по літературі: «Лист тетяни переді мною; його я свято бережу.. » Я так люблю Тетяну милу мою! А. С. Пушкін Роман у віршах «Євгеній Онєгін» названий ім’ям головного героя, але своїм ідеалом Пушкін уважає Тетяну. Тетяна — найрідше створення, натура глибока, любляча й жагуча.
І в той же час усе в ній просто, природно й прекрасно. Пушкіна з великою теплотою малює образ Тетяни, втілюючи в ній кращі риси жінки. Розумом, своєрідністю вона різко виділяється із сільського суспільства, у якому живе. Розуміючи всю порожнечу життя в селі й навколишнім середовищі, що не може задовольнити її душу, Тетяна шукає це задоволення в любовних романах і чекає людини, схожого на героя з її книг У своїй уяві Тетяна створила ідеальний образ улюбленого, котрий втілив у собі Онєгін. Для дівчини не існував теперішній Євгеній.
Вона наділила його якостями, узятими із книг, а не з життя. Увесь внутрішній світ Тетяни полягав у спразі любові, і вона з усією щирістю й простотою закохується в молодого дворянина. Тетяна перша зізнається в любові до нього — пише любовне послання Скільки щирості в ньому! Скільки сильного, жагучого й глибокого почуття! Лист виражає повна довіра Онєгіну: Але так і бути! Долю мою Відтепер я тобі вручаю…
Але мені порукою ваша честь, И сміло їй себе довіряю Послання написане особливою мовою — мові «дівоцьких мріянь». Воно, безсумнівно, торкне любо-те щиросердечною простотою, невигадливістю й, одночасно, багатством почуттів, чистотою. Це теперішня сповідь душі, недосвідченої душі дівчини Будь Тетяна дружиною, вона любила б свого чоловіка, пожертвувала б собою заради дітей, і в цій жертві, у виконанні своїх жіночих обов’язків знайшла б своє щастя. І все без зайвих фраз і міркувань, із зовнішньою холодністю, як істинно глибока й сильна натура: По серцю я знайшла б друга, Була б вірна дружина И доброчесна мати Але Тетяна вірить у те, що створено тільки для Онєгіна й потай сподівається на взаємність: Я чекаю тебе: єдиним поглядом Надії серця оживи… Вона не приховує своїх почуттів, а, зовсім навпаки, дає вихід своїм щиросердечним поривам. Сам лист є поривом страсті, туги й ніжності. Слова послання підібрані з дуже великою точністю. Як тонкий психолог, Пушкін майстерно зображує всі жіночі емоції. Поет переживає разом зі своєю героїнею.
Незважаючи на те що він завжди перебуває як би поруч із нею, вона нескінченно самотня. Ні людини, що міг би скласти їй гідну компанію, але Тетяна сподівається, що цією людиною буде Онєгін: Уяви: я тут одна, Ніхто мене не розуміє, Розум мій знемагає, И мовчачи гинути я належна Я чекаю тебе… Сам поет уважає образ Тетяни бездоганним образом російської жінки, втіленням чистоти, моральної бездоганності, правдивості й жіночності. Якщо про Онєгіна Пушкін говорить: «Мені подобалися його риси…», те Тетяну він називає «мій вірний ідеал».
Виходить, в Онєгіні автор не все схвалює, а в Тетяні — усе. Далеко не всім дано так глибоко почувати й так щедро любити. Тетяна вірить у долю й у Бога: Те у вишнем призначено раді… Те воля неба… Я знаю, ти мені посланий богом… Пушкін створив героїню з незвичайно гарячим серцем. Скільки почуттів, надій, скільки життя в ньому! Тетяна живе, поки почуває, любить, страждає. Вона живе, поки живе її серце, що палає від достатку щирих високих почуттів Все краще в ній.
Тільки вона могла написати краще з любовних визнань. Тільки такий великий поет, як А. С. Пушкін, міг створити цю героїню.
Поет не стримує своїх почуттів, коли говорить: «Я так люблю Тетяну милу мою». Але все-таки він випробовує неї, змушує страждати, змушує любити. Напевно, Пушкін думав, що тільки через таке випробування зможе розкрити багатий внутрішній мир дівчини. І цей мир весь розкривається саме в листі.
От чому поет «свято береже його». Він береже не папір зі словами, а рідку дивну й тонку душу, який не зустрічав у реальному житті. Сама ідея написати любовний лист могла прийти тільки до теперішнього романтика, неординарної особистості Любов стала іскрою, що розпалила цілу пожежу в серце Тетяни. Любов розбудила її почуття, привела душу у хвилювання. Усе в ній заворушилося, зайнялося. Але Тетяна не розуміє цього й просить Онєгіна: Надії серця оживи Иль сон важкий перерви… Пушкін наділяє Тетяну вмінням передбачати майбутнє. Адже поет і сам не раз пророкував у своїх віршах. У Татьянином листі теж утримується пророцтво: Бути може, це все порожнє, Обман недосвідченої душі!
И призначене зовсім інше… Лист насичений риторичними питаннями й окличними реченнями. Це підкреслює його емоційність. Можна знайти чимало рядків, які закінчуються многоточием.
Утримуючий глибокий зміст, такі рядки затримують той єдиний подих, на якому читається лист. Таке цільне, змістовне, відкрите послання западає в душу й залишається в пам’яті надовго. Головне, що шукав Пушкіна, що хотів виразити, чим хотів поділитися з людьми, — це гармонія. У Тетяні він створив гармонічну єдність кращих якостей.
І ці Татьянини щиросердечні якості стали вічними цінностями Дуже цікаво читати книги про життя молодих людей інших епох. Пушкінський роман у віршах «Євгеній Онєгін» знайомить читача з поколінням дворянської молоді XIX століття Все просто, природно й прекрасно в пушкінському ідеалі — Тетяні Ларіній. Після іронічних рядків, присвячених її сестрі Ользі, що, як всі дворянські панянки, відрізнялася лише скромністю, слухняністю й простодушністю, автор представляє читачеві ніжну, милу Тетяну Тетяна — простонародне ім’я. Але воно прекрасно в порівнянні з Мими, Жюли й іншими іменами на французький манер, модними тоді у дворянському суспільстві Тетяна — проста дівчина із дворянської сім’ї. Від своєї матері вона сприйняла любов до лицарських романів: «Вони їй заміняли все; вона влюблялася в романи й Ричардсона й Руссо». Пушкіна перериває оповідання про Тетяну оповіданням про життя її батьків. Може бути, Тетяну, як і її мати, чекає перетворення з романтичної дівчини у звичайну бариню, що буде господарювати у своєму маєтку? Ні, не така героїня роману! Це натура глибоко обдарована, виняткова Тетяна росла, як дика квітка, і «у сім’ї своєї рідної здавалася дівчинкою чужий».
Вона не веселилася без причини, не збирала всякі дурості собі в альбом, не мріяла про багатий нареченого. Вихована вдалині від шумних Москви й Петербурга, вона дуже любить і глибоко почуває природу: «Вона любила на балконі попереджати зорі схід». Їй дуже подобалися оповідання няньки, вона вірила «преданьям простонародної старовини, і снам, і картковим гаданьям, і пророкуванням місяця…». Тетяна звикла рано вставати по ранках, спостерігати життя «мирних селян».
Вона годинниками могла сидіти у вікна й мріяти: «Замисленість, її подруга від самих колискових днів, теченье сільського дозвілля мріями прикрашала їй». Із сільського життя вона винесла любов до тиші, до звичок «милої старовини», до няньки- кріпосній жінці. Тільки їй вона довірить таємницю свого серця Тетяна зовсім не схожа на інших дівчин. Вона незвичайна, особлива, загадкова особистість. Онєгін відразу розглянув у ній неабияку натуру: «Я вибрав би іншу», — скаже він Ленскому, маючи на увазі молодшу сестру його обраниці. Вона сумна, мовчазна, тиха, байдужа до пещень батьків. Дівчина не готовила собі приданого, не грала в ляльки й інші ігри з подругами Ольги.
«Страшні оповідання взимку в темряві ночей зачаровували більше серце їй». Їй дуже подобалися лицарські романи, вона читала ночі безперервно й Створила у своїй уяві казковий мир і ідеальний образ улюбленого. Онєгін у її поданні втілює цей ідеал Ти в сновиденьях мені був, Незримий, ти мені був вуж милий, Твій дивовижний погляд мене млоїв, У душі твій голос лунав… Серце поета завмирає від недобрих передчуттів: Тетяна, мила Тетяна!
З тобою тепер я сльози ллю; Ти в руки модного тирана Уж віддала долю свою… У любові Тетяни проявляється її чистота, пристрасність: Кокетка судить холоднокровно, Тетяна любить не жартуючи И віддається безумовно Любові, як миле дитя… Вона перша пише лист Онєгіну, якого полюбила всім серцем. Вона любить його дуже сильно, і це дає їй право написати першої Лист Тетяни — сповідь її недосвідченої душі.
Вона полюбила Онєгіна назавжди. Іншої!.. Ні, нікому на світі Не віддала б серця я! Те у вишнем призначено раді… Те воля неба: я твоя… У посланні спостерігається порив, сум’яття, пристрасть, туга, мрія. Скільки довіри, надії на відповідне почуття в неї листі Але так і бути! Долю мою Відтепер я тобі вручаю, Перед тобою сльози ллю, Твого захисту благаю… Тетяна «любить без мистецтва», без удавання й гри.
Про переживання своєї героїні поет пише: «И тим часом душу в ній нила, і зліз був повний млосний погляд». «Мова дівоцьких мріянь» жваво торкнув Онєгіна, але він не в змозі розділити ці палкі почуття Тетяна — вірний ідеал поета. У ній є прямота душі, сила почуття, щирість, ніжність і любляче серце, що завжди коштовно вчеловеке. Простите мені: я так люблю Тетяну милу мою! У романі «Євгеній Онєгін» А. С. Пушкін малює картину життя різних груп дворянського суспільства Росії початку дев’ятнадцятого століття, їхній побут і вдачі, життя селянства. Основна тема добутку — передова особистість і її відношення до дворянського суспільства.
Ця тема розкривається Пушкіним на образах представників дворянської інтелігенції — Онєгіна, Ленского, Тетяни, Образ Тетяни, створений Пушкіним в «Євгенію Онєгіні», має не менше значення, чим образ Онєгіна. Тут головним завданням Пушкіна було показати тип простій, здавалося б звичайної, росіянці дівчини, провінційної «панянки», позбавленої яких би те не було романтичних, незвичайних, з ряду геть вихідних рис, але в той же час дивно привабливої й поетичної Автор увесь час підкреслює відсутність у Тетяні рис, якими постійно обдаровували своїх героїнь автори класичних, романтичних добутків: поетичне ім’я, надзвичайна краса. Про героїн Пушкін прямо говорить: Ні красою сестри своєї, Ні свіжістю її рум’яної Не залучила б вона очей Пушкін навмисно дає своїй героїні незвичайне в тодішніх романах, простонародне ім’я — Тетяна. Цим він підкреслює простоту дівчини, її близькість до народу. Автор сам указує на незвичайність ^такого «грубого» ім’я для героїні роману: Її сестра звалася Тетяна…
Уперше ім’ям таким Сторінки ніжні роману Ми свавільно освятимося Тетяна виховується в садибному маєтку в сім’ї Ларіних, вірної «звичкам милої старовини». Характер героїні формується під впливом няньки, прототипом якої поетові послужила чудесна Орися Родіонівна. Тетяна росте в сім’ї самотньою, неласкавою дівчинкою, що не любить грати з подругами, большею частиною зануреної в себе, у свої переживання. Допитлива, допитлива, вона намагається зрозуміти всю навколишню й свою власну душу й, не знаходячи відповіді на свої запити в старших — матері, батька, няньки, — шукає їх у книгах, до яких вона пристрастилася із самого дитинства і яким звикла вірити: Їй рано подобалися романи; Вони їй заміняли все… У романах Тетяна бачила інше життя, більше значну й багату подіями, інших людей, більше цікавих, вона вірила, що таке життя й такі люди не вигадані авторами, а існують насправді, і була впевнена, що і їй має бути коли-небудь зустрітися з такими людьми й пожити таким життям. Пушкіна говорить: Вона влюблялася в обмани И Ричардсона й Руссо У Тетяні розвинені моральні якості, щиросердечна простота, щирість. Вона розумна, своєрідна, самобутня. Від природи обдарована «серцем полум’яним і ніжним». Цим героїня виділяється серед поміщицького середовища й світського суспільства.
Головні риси характеру Тетяни — сильно розвинене почуття будинку й щиросердечна шляхетність. Картина ранкової зорі й опис пізньої зими представляють одну з рис характеру героїні — любов кприроде. Тетяна (російська душою, Сама не знаючи чому) З її холодною красою Любила російську зиму… Тетяна мріє про людину, що вніс би в її життя високий зміст, був би схожий на героїв її улюблених романів. Таким їй здався Онєгін — світський парубок, що приїхав з Петербурга, розумний і шляхетний. Побачивши в перший раз Онєгіна, несхожого на всіх знайомих їй молодих людей, Тетяна, по своїй крайній недосвідченості й непохитній вірі в істину того, що вона віднімала в романах, відразу прийняла Онєгіна за такого «завжди захопленого героя» і закохалася в нього, як героїня її улюблених книг.
Вона закохується в нього із щирістю й простотою: «…Все полно їм; усе діві милої без угаву чарівною силою повторює про нього». Своєрідність характеру Тетяни позначається в тім, що «вона любить без мистецтва». От чому вона й вирішується написати й послати Онєгіну своє наївно-зворушливе й поетичне любовне визнання. Вона не сумнівається в тім, що і Євгеній повинен її полюбити, і тому щодня з ранку чекає його приїзду й одягається заздалегідь, як для прийому гостей Тетяна була сильною, сміливою людиною, тому що не кожна дівчина зважиться написати любовний лист. Однак вона зробила крок і просить Онєгіна не засуджувати її. Героїня хоче поділитися своєю любов’ю, відкрити Євгенію почуття, які спалахнули раптово. У своєму листі Тетяна довіряє Онєгіну свої думки, мрії. Вона вірить, що це її єдина любов, тому пише: «Нікому на світі не віддала б серця я».
Разом з Тетяною переживає й Пушкін, адже Тетяна — улюблена героїня автора. Тільки Олександр Сергійович розуміє Ларіну, він дуже неї поважає, уважає, що Онєгін не гідний любові героїні. Пушкіна знає, що Євгеній любить тільки себе, він уже «втратив життя кращий колір». Автор розуміє, що ніщо не зможе пожвавити серце Онєгіна. Тому Пушкін співчуває Тетяні: Тетяна, мила Тетяна! З тобою тепер я сльози ллю; Ти в руки модного тирана Уж віддала долю свою… Пушкін знає, що ця любов принесе Тетяні тільки біль і страждання, що героїня «любить не жартуючи».
Однак він не може врятувати Тетяну. Пушкіну дуже шкода героїню, тому що її перша любов безмовна. Різка відмова Онєгіна є повною несподіванкою для дівчини. Тетяна перестає розуміти Євгенія і його вчинки: До глибини душі своєї Вона перейнята: не може Ніяк зрозуміти його… Тепер їй усе в житті байдуже, все неинтересно. У цей час Тетяна робить висновок, що Онєгін просто у своїх почуттях і діях копіює героїв, наслідує їм, будує своє життя по літературних зразках. Але Пушкін зовсім не думав так про Онєгіна, він підкреслює в Євгенію «ненаслідувальну чудність».
Тетяна не може розлюбити Онєгіна й у той же час знає, що це людина, неварта її любові. Євгеній не зрозумів всієї сили її почуття, не розгадав її натури, тому що над усе оцінив «вільність і спокій», був егоїстом і себелюбом Тетяна Ларіна відкриває собою галерею прекрасних образів російської жінки, морально бездоганного, шукаючого глибокого змісту в житті. «Євгеній Онєгін» — романтична історія про два закоханих, про почуття молодих людей