Ливергант А. Фейлетони Г. Филдинга
свій роман-пародію Історія пригод Джозефа ендрюса і його друга містера Абрахама Адамса (1742), а з ним і ще дві історії : Історію життя покійного Джонатану Уайлда Великого (1741) і Історію Тома Джонса, найди (1749). З легкого пера Филдинга комічним епосом у прозі стали згодом називатися не тільки його власні романи, але й романи його молодшого сучасника й недоброзичливця Тобайаса Джорджа Смоллетта й — ширше — весь англійський класичний роман, від Филдинга й Смоллетта до Диккенса й Теккерея.
Джерело: Література Освіти )комічним епосом у журналістиці памфлети, нариси, есе й пародії, які Филдинг друкував у декількох журналах, що видавалися їм. Спочатку — у Поборнику , що виходив з листопада 1739 по червень 1741 року, де письменник під псевдонімом Геракл Часник висміював уряд вігів на чолі з Робертом Уолполом. Потім — у Щирому патріоті (листопад 1745 — червень 1746) і Якобистском журналі (грудень 1747 — листопад 1748). І, нарешті, у журналі Ковент-Гарден .
Джерело: Література Освіти )- у тому розумінні, що й діапазон мішеней, у які мітить Филдинг, і різноманіття літературних прийомів надзвичайно великі й вигадливі. Комічним же — тому, що автор широко використовує прийоми, почерпнуті з арсеналу літератури комічної. Нариси самого Филдинга перемежовуються в Ковент-Гардене (журналі, що мав чимало загального зі знаменитим Глядачем Джозефа Аддисона й Ричарда Стила) мистецьки стилізованими листами читачів з мовцями, по літературній моді того років, іменами. Серові Олександрові Дрокенсеру, забіяці й хвалькові з фарсу Репетиція Джорджа Виллерса, герцога Бекингемского (1628, під чиїм ім’ям ховається сам Филдинг, пишуть Збирач Сміття, Питер Сумний, Том Бездумний, Корделия, Яго, еугенио, Джек Кривавий, Доброзичливець, Питер Непідкупний, Антигалл, Щирий Британець, Дороти Самотня й т.д. Ці листи, що будуються на прийомі доведення до абсурду й представляющие собою комічне зниження серйозних тим, які піднімає під маскою Дрокенсера автор Тома Джонса , — зовсім не оригінальний винахід Филдинга-Журналіста й сатирика, прийом цей в англійській літературній і журналістській практиці багаторазово випробуваний і широко розповсюджений; ним охоче користувалися в XVIII столітті, живий він і донині.
Джерело: Література Освіти )форма подачі матеріалу — знову ж відповідно до традиції англійських літературних журналів ХVII для письменника й суспільного діяча, що досяг до цього часу зеніту слави, служили викорінювання пороків і виправлення вдач читача, а зовсім не бажання смішити його.
Ковент-Гарден серед літературних журналів займає проміжне положення між Неуважним (1750, що издавались у цей же час Семюелем Джонсоном і головним образом, що друкував, серйозні морально-дидактичні міркування, і такими розважальними, світськими виданнями, як Світло (1753 і Знавець (1754. Поряд зі статтями Филдинга-Дрокенсера й листами до нього читачів у Ковент-Гардене , що сполучає в собі газету й літературний журнал, публікувалися новини — закордонні й домашні , екскурси в історію, популярні й тоді теж, кримінальна хроніка під помітною назвою Зал суду , рекламні оголошення й навіть властиво гумористична рубрика Cum )- азартним іграм, пияцтву, дуелям, а також публічним стратам, про які прозорливо пише: Ми жертвуємо людським життям не заради перевиховання людей, а для розваги чорни . Є в письменника не тільки негативна , але й продумана позитивна програма; Филдинг, немов справа відбувається не два з половиною століття назад, а сьогодні, ратує за медичну реформу, боротьбу з бідністю, призиває боротися зі злочинністю, чому, до речі сказати, присвячений написаний за чотири роки до Ковент-Гардена й памфлет, що одержав широку популярність, Збільшення розбою .
Филдинг, що підписує багато своїх статей у Ковент-Гардене грізним словом Цензор , веде журнальну війну на декількох фронтах одночасно — і, насамперед, на фронті театральному й літературному. У журналі можна знайти випади письменника (а в минулому — драматурга) проти двох провідних лондонських театрів Друри-Лейн і Ковент-Гарден, проти постановника й виконавця пантомім Джона Рича, та й проти розважальних пантомім як жанру, якому письменник протиставляє Шекспіра, — багато п’єс Барда стали в ХVIII сторіччі жертвами пародій, перекладань, наслідувань, у тому числі й мімічних, які користувалися в лондонського глядача чималою популярністю. У накладі й театр Друри-Лейн, і однойменний журнал, природно, не залишалися: сторінки Друри-Лейн Джорнел майоріли пародіями й карикатурами на Филдинга, чиї фарси в 30-е роки регулярно й із чималим успіхом ставилися на сцені цього театру. Однак найбільше роздратування Цензора викликає, звичайно ж, Граб-Стрит — вулиця в Лондоні, що став уособленням літературної поденщини, а також його головний ворог, ботанік, у минулому аптекар, графоман і процвітаючий літератор Джон Хилл (1716. Хилл теж видавав журнал — досить, втім, скандальної властивості — за назвою Наглядач , де, із властивими йому безпринципністю й лицемірством, шість разів у тиждень друкував низькопробні статейки й літературні плітки, у недільні ж випусках — проповіді. У Наглядачі Филдинг перебував під постійним наглядом свого супротивника: авторові Тома Джонса влітало майже у всіх номерах, і в Ковент-Гардене письменник відповідає ударом на удар — взяти хоча б памфлет Не хвали себе сам , у якому образливі натяки на Хилла приховані чи ледве не в кожному реченні.
Дістається Филдингу й від письменників куди більших — Ричард-Сона й Смоллетта. Перший не міг простити Филдингу Джозефа ендрюса — пародію на Памелу ; другий відверто заздрив його успіху, знущався з того, що Филдинг після смерті коханої дружини взяв у дружин її служницю, і в Лондонському щоденному рекламодавці писав про перші номери Ковент-Гардена із властивої йому жовчю: Правдиве оповідання про низькі й нелюдські витівки, задуманих судових справ майстром Хаббакуком Гилдингом- і представляющих собою застрашливий пам’ятник удаваній дружбі й обдурю почуттів .
Цікаво, що Смоллетт, сам неабиякий сатирик, сприйняв всерйоз те, що замислювалося Цензором Олександром Дрокенсером як жарт, розіграш, на які так був ласий теперішній Дрокенсер з Репетиції герцога Бекингемского. Ще більш цікава — щоб не сказати, парадоксальна — спроба Филдинга сполучити в Ковент-Гардене роль строгого й непідкупного морального цензора общест-венних і літературних вдач із комічною роллю комедійного базіки й хвалька. Чи не тому, що говорити всерйоз на серйозні теми в батьківщині карикатури й пародії , як називав Англію Пушкін, уважалося — і вважається донині — неналежним, та й марним?
Переклад здійснений по виданню: Fieldi). I