«Лунає мірний крок…» (По поемі А. Блоку «Дванадцять») Дванадцять Блок А. А

«Лунає мірний крок...» (По поемі А. Блоку «Дванадцять») І вічний бій. Спокій нам тільки сниться Крізь кров і пил... Летить, летить степова кобилиця І мне ковила... А. А. Блок Тему твору я вибираю цілком усвідомлено, тому що вважаю її дуже актуальної, цікавої, хоча й небезпечної.

Писати про революцію в наші дні важко, тому що в оцінці цього явища людської історії зараз спостерігається повна невизначеність. З одного боку, революцію повідомляють аморальної, причому така оцінка дається лише революції 1917 року в Росії, а, наприклад, революція кінця ХVIII століття у Франції як і раніше вважається "Великої". З іншого боку, багато хто переконані, що революція була благом для Росії, вона врятувала країну від загибелі й принесла щастя простому народу Щоб прийняти чиюсь точку зору й висловити своя думка, потрібно, мені здається, звернутися до свідчень тої епохи, до днів, "які потрясли мир". Важливе місце серед таких свідчень належить добуткам, створеним поетами, письменниками, художниками, композиторами, тобто людьми, які тонше, ніж інші, почувають дух і атмосферу свого часу. А першим російським поетом, откликнувшимся на "світову пожежу", був Олександр Олександрович Блок, автор знаменитої поеми "Дванадцять". Цю поему треба читати багато разів, щоб зрозуміти її зміст, угадати позицію автора, а через неї - і зміст революції. Але читати одну поему - це значить відірвати її від усього творчості А. Блоку, ізолювати її від того болісного шляху до батьківщини, Росії, по якому пройшов поет, щоб наприкінці його, поставивши крапку в поемі "Дванадцять", записати в щоденнику: "Сьогодні я - геній". Весь життєвий і поетичний досвід підготував Блоку до того, щоб відгукнутися на революцію практично миттєво, услід що происшли.

Тому поема "Дванадцять" сприймається не як хронологія події, не як хвалебна ода більшовикам, що взяли влада,, а як відгук серця й душі поета на те, що він називав "музикою революції". Для Блоку революція - це насамперед стихійний вибух народного збурювання, "відплата" тим, хто тримав народ в убогості й темряві. Цей вибух символічно позначений на самому початку поеми: Вітер, вітер - На всьому божому світлі! Перелічивши представників миру ситого й бездушних: буржуя, витію, попа, - Блок у дев'ятому розділі дає символічний^-символічний-узагальнено-символічний образ тих, хто винний у стражданнях народу: Коштує буржуй, як пес голодний, Коштує безмовний, як питання І старий мир, як пес безрідний, Коштує за ним, піджавши хвіст Порівняння старого миру з безрідним псом не залишає сумніви в тім, що цей мир глибоко антипатичний поетові, що Блок щиро переконаний у необхідності й історичній доцільності його знищення, як у цьому минулому переконані, між іншим, не тільки більшовики, але й багато чесних патріотів Росії, аж ніяк не прихильники пролетарської диктатури, задовго до подій жовтня 1917 року Але адже Блок зовсім не в захваті й від тих, хто "на горі всім буржуям" роздмухує пожежу революції: У зубах - цигарка, прим'ятий картуз, На спину б треба бубновий туз! Це далеко не "твердокам'яні більшовики", "полум'яні революціонери", як потім називали тих, хто штурмував Зимовий палац, а декласовані елементи, люмпени, по яких, говорячи образно, "плаче в'язниця".

І ведуть вони себе відповідно: сприйнявши волю як уседозволеність, Ванька, один із дванадцяти, у пориві ревнощів убивають Катьку. На думку поета, вершителі революції й не могли бути іншими, тому що такими їх зробив "старий мир". Це ті "кров і пил", крізь які народ іде до справедливого життя Найбільша заслуга Блоку, по-моєму, складається, однак, не в тім, якими він намалював революціонерів, а в тім, що він уловив і передав у поемі діалектикові історії: будь-яка значна подія, у тому числі й революція, споює й дисциплінує учасників, направляє їхні сили й волю на досягнення важливої мети, а також змінює, перетворює кожного з тих, хто бере участь в історичній драмі. Так було й під час Вітчизняної війни 1812 року, коли пліч-о-пліч боролися пан і холоп, звільняючи Росію від навали Наполеона, так було й під час революції 1917 року. Товариші не тільки жадають від Ваньки: "Над собою тримай контроль!", але грізно нагадують йому: Не таке нині час, Щоб няньчитися з тобою!

Колишні люмпени відчули відповідальність за. доконане й готові взяти її на свої плечі, відповідати за долю Росії. В останній главі поеми дванадцять, котрих автор тепер називає "робочий народ", "удалину йдуть державним кроком". А. Блок знайшов дивно точний епітет: "державними" можуть бути дії тих, хто свідомо й осмислено продовжує почате, у кому помсту переміняється ідеєю творення. У цьому мені бачиться пророцтво поета, не почуте новою владою, що, зневажаючи творенням, протягом багатьох лет всі сили направляла на відплату старому миру, не зауважуючи часом, як під сокиру відплати попадали й ті, заради блага яких відбувалася революція. Мені здається, що такий же пророчий зміст має в поемі й образ Ісуса Христа, що, залишаючись невидимим, очолює загін червоногвардійців у фіналі поеми.

Цей образ, що з'явився в поемі зненацька й для самого Блоку, нагадує про милосердя, про те, що революція не може й не повинна стати кровожерливим монстром, що пожирає своїх дітей. Не випадково адже в статті "Інтелігенція й революція" поет призивав всім серцем слухати музику революції. А "серце" і "музика" несумісні з насильством і стражданням, а тим більше із кров'ю безневинних. Ісус Христос і покликаний був нагадати пр цьому тим, хто зважився на переробку миру Олександр Олександрович Блок написав чесну й чисту від сиюминутних пристрастей поему про революцію. Мені здається, що такий і була наша революція на самому початку. І не провина Блоку в тім, що вона змінилася згодом, як немає в тім провини й самої революції, тому що її характер змінили люди, що не вміли або не бажали слухати серцем свій народ. Історія вже дала оцінку цим людям, а суть революції допомогла мені зрозуміти геніальна поема Олександра Олександровича Блоку "Дванадцять".

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Adblock
detector